Постанова

від 05.03.2009 по справі 2-29/9797-2008

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-29/9797-2008

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

2 березня 2009 року  

Справа № 2-29/9797-2008

          Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Гонтаря В.І.,

суддів                                                                      Антонової І.В.,

                                                                                          Гоголя Ю.М.,

за участю представників сторін:

представник позивача - Протасова Людмила Іллівна, довіреність № б/н від 21.04.08 - приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт";

представник відповідача - не з'явився - селянське (фермерське) господарство "ДЕН";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 16 грудня 2008 року у справі № 2-29/9797-2008

за позовом           приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" (вул. К. Маркса, 40/10, к. 42,Херсон,73000)

до          селянського (фермерського) господарства "ДЕН" (вул. Ювілейна, 51,с.Краснофлотське, Совєтський р-н,97221)

про стягнення 30000,00 грн.                                                  

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача - селянського (фермерського) господарства "ДЕН" про стягнення заборгованості в сумі 30000грн.

                    Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання в частині відвантаження оплаченої пшениці, у зв'язку з чим позивач вважає, що у нього виникло право вимоги на повернення грошових коштів, сплачених в якості передплати за пшеницю.

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2008 року у справі № 2-29/9797-2008 (суддя Башилашвілі О.І.) відмовлено в позові  приватному підприємству "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" до селянського (фермерського) господарства "ДЕН" про стягнення 30000,00грн.

                    Не погодившись з вказаним судовим актом, приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення господарським судом норм чинного законодавства та неповне з'ясування господарським судом обставин справи, що мають істотне значення для вирішення спору.

                    Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, до суду не надходило.

                    Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

                    За усною домовленістю в порядку попередньої оплати за пшеницю у кількості 30000кг. Позивач перерахував на користь селянського (фермерського) господарства "ДЕН" грошові кошти в сумі 30000,00грн.

                    Позивач посилається на те, що відповідач досі не передав йому пшеницю, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

                    Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

                    Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом встановлено, що за усною домовленістю в порядку попередньої оплати за пшеницю в кількості 30000кг приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" перерахувало 14.03.2008 на розрахунковий рахунок селянського (фермерського) господарства "ДЕН" 30000грн., про що останній видав податкову накладну.

Однак відвантаження пшениці у зазначеній кількості та по вказаній ціні не відбулося, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача про повернення суми отриманої попередньої оплати.

          Правовою підставою для заявленого позову є частина друга статті 693 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

          Факт не відвантаження оплаченої позивачем кількості пшениці відповідач не спростував. Відповідач підтвердив отримання вимоги про повернення грошових коштів та факт утримання у себе зазначеної суми коштів, а також видачу податкової накладної про здійснення господарської операції від 14 березня 2008 року.

          Обґрунтовуючи підстави відмови в задоволенні позовних вимог господарський суд послався на пункт 1 статті 721 Цивільного кодексу України, однак ця правова норма регулює обов'язки дарувальника і до правовідносин між позивачем та відповідачем відношення не має. Що стосується визначення договору поставки, яке приведене в тексті оскаржуваного рішення, то правовідносини з поставки врегульовані іншою нормою Цивільного кодексу України, а також нормами Господарського кодексу України, оскільки сторони по справі є господарюючими суб'єктами.

Так, загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначені в статті 179 Господарського кодексу України, зокрема майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору, зокрема господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Поставка товарів без укладання договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законами.

Як передбачено в статті 208 Цивільного кодексу України, правочин між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. Вимоги до письмового правочину викладені в статті 207 Цивільного кодексу України.

Отже з викладеного вище вбачається, що сторонами не були оформлені в належному порядку та формі правовідносини з поставки пшениці, та не визначені відповідно до вимог закону  істотні умови договору поставки,   не встановлений  строк виконання зобов'язань та їх обсяг.

При таких обставинах, на думку судової колегії, у господарського суду були відсутні правові підстави для висновку про те, що "позивач повинен був сам самостійно вивезти придбану пшеницю зі складу відповідача". В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що пшениця була передана позивачу на складі постачальника і що саме позивач не виконав своїх зобов'язань щодо її вивезення.

Крім цього, господарський суд, порушуючи вимоги статей 4-3 Господарського процесуального кодексу України щодо змагальності судочинства у господарських судах, без будь-яких доказів врахував встановленим та підтвердженим факт наявності пшениці у кількості 30000кг. на території відповідача та наявну можливість її отримання позивачем у будь-який час. Такі висновки суду, судова колегія вважає зробленими упереджено, звільнивши відповідача в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України від обов'язку доказування обставин, на які він посилається як на підставу заперечення позовних вимог.

Такі твердження господарського суду спростовуються доказами, зокрема 17 грудня 2008 року приватне підприємство "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" звернулось з телеграмою до селянського (фермерського) господарського "ДЕН" з проханням телеграфувати про готовність до відвантаження 30 тон пшениці, попередньо оплаченої 14.03.2008, з повідомленням про те, що автотранспорт виїхав з міста Херсона за місцем розташування току та складів селянського (фермерського) господарського "ДЕН" в селі Іванівка Нижньогорьского району Автономної Республіки Крим. Однак відповіді на телеграму від відповідача так і не надійшло, а по факту прибуття автотранспорту в господарство виявилось не тільки відсутність пшениці для відвантаження, а й ухилення посадових осіб відповідача від вирішення питання по відвантаженню. Ця обставина доводить твердження представників позивача в судовому засіданні про відсутність узгодження між сторонами умов поставки пшениці та відсутність товару і можливості її отримання позивачем. Незважаючи на відсутність обов'язку у позивача по самовивозу пшениці, два вантажні автомобілі з водіями та працівник приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" здійснили холостий пробіг, витратили пальне та понесли збитки за перебування автомобілів на орендованій автостоянці. Отже, посилання господарського суду в оскаржуваному рішення на те, що позивач не намагався отримати пшеницю, "тоді як усною домовленістю позивач повинен був самостійно вивезти придбану пшеницю" не обґрунтовані як доказами, так і нормами матеріального права.

При цьому, судова колегія вважає, що, з боку позивача не мало місце порушення будь-яких господарських зобов'язань, які б витікали з правовідносин поставки.

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, і особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. За таких обставин вимоги суду про надання позивачем листів, телеграм та інших документів, які б підтверджували, що відповідач повинен був поставити пшеницю позивачу, суперечать фактичним обставинам і твердженням позивача про те, що сторонами не було узгоджено в якості істотних умов базис поставки відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі, якщо сторони не досягни згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснивши фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

При таких обставинах, апеляційна інстанція вважає, що вимоги про повернення коштів, отриманих відповідачем у якості попередньої оплати, є цілком законними і правомірність цих вимог до відповідача крім викладеного вище обґрунтовується наступним.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є правочини, якими визнаються дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків - частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України. Як зазначалося вище правочин між юридичними особами має укладатися в письмовій формі, а вимоги до письмового правочину викладені в статті 207 Цивільного кодексу України, які в даному випадку сторонами не дотримані, що також установлено господарським судом та відображено в рішенні. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину передбачені в статті 218 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих частин такого правочину має доводитися лише письмовими доказами. Оскільки в даних правовідносинах є лише письмові докази щодо перерахування позивачем та отримання відповідачем грошових коштів в сумі 30000грн. в якості попередньої оплати за товар та письмові вимоги щодо їх повернення, то в силу абзацу другого частини 2 статті 218 Цивільного кодексу України відповідач не може посилатися на визначення таких умов договору поставки, як обов'язок отримати товар "на території відповідача", як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Оскільки між сторонами відсутній спір щодо отримання відповідачем 30000грн. в якості попередньої оплати за товар, який не був поставлений покупцю, оскільки сторони не домовились щодо умов поставки та не уклали договір в належній письмовій формі, що позбавляє сторони посилатись на будь-які умови договору не зафіксовані письмовими доказами, у відповідача виник обов'язок з повернення отриманих ним грошових коштів в силу статей 11 та 509 Цивільного кодексу України.

Первісна вимога про повернення грошових коштів була направлена відповідачу в акті №2 звірки взаємних розрахунків від 05.09.2008, в якому наряду з борговими зобов'язаннями з інших підстав, було зазначено в дебеті і 30000грн., отримані відповідачем 14.03.2008. Акт звірки в двох примірниках був направлений відповідачу цінним листом з описом вкладення. Акт не був підписаний відповідачем, однак ніяких заперечень з приводу вимоги повернути грошові кошти відповідач на адресу позивача не направив. Не направив він і повідомлення про готовність відвантажити 30000кг. пшениці. Тому повторно вимога була зроблена телеграфом, про що надані докази в додатках до позовної заяви. Безпідставні посилання представника відповідача в судовому засіданні на відмову позивача від отримання товару, оскільки докази такої відмови в матеріалах справи відсутні.

Більш того, відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, якою визначено момент виконання обов'язку продавця передати товар, про готовність товару для передачі у розпорядження покупця останній повинен бути проінформований про це. Однак зважаючи на те, що договір у належній формі укладено не було, відповідач, посилаючись на готовність передати товар на своїй території, належним чином про це покупця не проінформував. Більш того, як свідчать надані до апеляційної скарги докази, продавець продовжує ухилятися від передачі товару покупцю навіть на письмове повідомлення покупця про готовність прийняття товару та подачі для цього власного автотранспорту.

Однак при цьому, господарський суд безпідставно не прийняв до уваги пояснення представників позивача, та на надані ним докази уваги не звернув і не надав належної правової оцінки цим обставинам, не застосував вищевикладені норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем. Твердження суду про те що позивач мав самостійно вивезти пшеницю також не ґрунтуються на доказах, і в цій частині господарський суд надав переваги відповідачу приймаючи до уваги лише його усні пояснення, чим порушив вимоги процесуального права.

          Отже, відповідач, як продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передавши його покупцю, відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України повинен повернути суму попередньої оплати.

          Такий же обов'язок у відповідача виникає, що в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки сума заявлена в позові, є безпідставно набутою, так як особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення щодо повернення безпідставно набутого майна застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином відповідач набув зобов'язання з повернення попередньої оплати і це зобов'язання не виконав.

          Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В разі порушення цивільних прав кожна особа має право на судовий захист, в тому числі і шляхом примусового виконання обов'язку  в натурі, відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України. Однак вимога позивача залишилась без судового захисту.

          Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення  є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, отже підлягає скасуванню.          

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.           

                    Керуючись статтями 101, 103, 104 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    Апеляційну скаргу приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт"  задовольнити.

                    Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2008 року у справі № 2-29/9797-2008 скасувати.

                    Прийняти нове рішення.

                    Позов приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" задовольнити.

                    Стягнути з селянського (фермерського) господарства "ДЕН" (вул. Ювілейна, 51, село Краснофлотське, Совєтський р-н, 97221; і/к 31771954, р/р 26000301520301, в Советському відділенні №5302 "Ощадбанк", МФО 384209) на користь приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" (вул. К. Маркса, 40/10, кв. 42, Херсон,73000; і/к 33277168, р/р 2600311048 в ХОД "Райффайзен банк Аваль", МФО 352093) 30000,00грн. - заборгованості.

                    Стягнути з селянського (фермерського) господарства "ДЕН" (вул. Ювілейна, 51, село Краснофлотське, Совєтський р-н, 97221; і/к 31771954, р/р 26000301520301, в Советському відділенні №5302 "Ощадбанк", МФО 384209) на користь приватного підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Агростандарт" (вул. К. Маркса, 40/10, кв. 42, Херсон,73000; і/к 33277168, р/р 2600311048 в ХОД "Райффайзен банк Аваль", МФО 352093) 150грн. - державного мита.

                    Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідні накази.                                                  

Головуючий суддя                                                  В.І. Гонтар

Судді                                                                                І.В. Антонова

                                                                                Ю.М. Гоголь