Рішення

від 07.04.2009 по справі 14/33пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/33пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

07.04.09 р.                                                                                                       Справа № 14/33пд                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро-Елмікс”,                  ЄДРПОУ 31770683, м.Донецьк

до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”,

                                ЄДРПОУ 00039002, м.Донецьк

до відповідача 2. Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку,

                              ЄДРПОУ 35237352, м.Київ

про визнання недійсним договору

                                                                                Суддя  Левшина Г.В.          

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Сидельніков Ю.В.-гол. юрисконсульт

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Євро-Елмікс”, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача 1, Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”, м.Донецьк, до відповідача 2, Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, м.Київ, про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 14.08.2008р., який був укладений між відповідачами.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”, м.Донецьк не є фінансовою установою, не міститься в реєстрі фінансових установ та не має ліцензії на право здійснення фінансових послуг, внаслідок чого угода від 14.08.2008р. вчинена відповідачем 1 без отримання відповідного дозволу та підлягає визнанню недійсною згідно ст.227 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав. Про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (повідомлення про вручення поштового відправлення №10841999 від 09.02.2009р.).

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву №09/06-89 від 24.02.2009р., в якому проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 2 посилається на ті обставини, що за своєю правовою природою укладений між відповідачами договір не є договором факторингу, враховуючи відсутність між сторонами розрахунку грошовими коштами за вказаним договором.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача 2, господарський суд встановив:

14.08.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був підписаний договір №15-94/17-4590/08 відступлення права вимоги.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору первісний іпотекодержатель (відповідач 2) відступає новому іпотекодержателю (відповідачу 1) своє право вимоги за попереднім іпотечним договором №15-94/17-8146/07 від 14.12.2007р., який рішенням господарського суду Донецької області від 29.05.2008р. (справа №24/98пд), визнан іпотечним договором, який укладено між відповідачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Євро-Елмікс”, та який забезпечує виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4464/07 від 12.10.2007р., що укладений між відповідачем 2 та позивачем.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” фінансовими послугами є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Статтею 4 вказаного закону передбачено, що однією з фінансових послуг є факторинг, тобто, з урахуванням вимог ст.1077 Цивільного кодексу України договір, за яким одна сторона   (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

При цьому, згідно із ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа.

Виходячи зі змісту позовної заяви правовідносини за спірним договором є відносинами факторинга, внаслідок чого, за думкою позивача, на них розповсюджується дія норм, які регулюють договір факторингу.

За таких обставин, як вказує позивач, враховуючи, що відповідач 1 не є фінансовою установою, не міститься у реєстрі фінансових установ та не має ліцензії на право здійснення фінансових послуг, договір від 14.08.2008р. вчинений відповідачем 1 без отримання на це необхідного дозволу та підлягає визнанню недійсним згідно ст.227 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 в судові засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Поважних причин невиконання вимог суду не встановлено.

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №09/06-89 від 24.02.2009р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд приймає до уваги заперечення відповідача 2 та вважає вимоги позивача такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Як вказувалось вище, 14.08.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був підписаний договір №15-94/17-4590/08 відступлення права вимоги, згідно з яким первісний іпотекодержатель (відповідач 2) відступає новому іпотекодержателю (відповідачу 1) своє право вимоги за попереднім іпотечним договором №15-94/17-8146/07 від 14.12.2007р., який рішенням господарського суду Донецької області від 29.05.2008р. (справа №24/98пд), визнан іпотечним договором, який укладено між відповідачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Євро-Елмікс”, та який забезпечує виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №15-93/17-4464/07 від 12.10.2007р., що укладений між відповідачем 2 та позивачем.

Виходячи зі змісту позовної заяви, за твердженням позивача, вказаний вище договір є договором факторингу.

Поняття договору факторингу визначено у ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Слід зазначити, що визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором.

Зокрема, згідно із ст.1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або фінансова установа.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.

Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Така сама позиція щодо договору факторингу міститься в постанові Верховного суду України від 10.07.2007р. по справі №26/347-06-6531.

Як встановлено судом, відповідно до п.2.1 договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. передбачено, що моментом переходу права вимоги відповідача 2 за іпотечним договором визначеним у п.1 цього договору, до відповідача 1 є факт отримання відповідачем 2 оплати за відступлення прав вимоги відповідно до п.6 договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. за основним договором.

За приписом п.6 договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. за відчудження права вимоги відповідач 1 передає відповідачу 2 емітований ним вексель на суму 7896950,97 грн. строком погашення за пред'явленням.

Таким чином, за висновками суду, розрахунок за спірним договором відбувся шляхом передачі відповідачем 1 відповідачу 2 емітованого відповідачем 1 векселя.

Одночасно, умовами спірного договору не передбачено проведення розрахунків між сторонами грошовими коштами.

Крім цього, з урахуванням вимог ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу відповідач 1 мав би передати грошові кошти в розпорядження відповідача 2 за плату, а відповідач 2 мав би відступити відповідачу 1 своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) та сплатити певну плату за це відповідачу 1.

Проте, як встановлено вище, за умовами договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. відсутні будь-які зобов'язання відповідача 1 з передачі грошових коштів в розпорядження відповідача 2.

Таким чином, враховуючи, що договір №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. не містить у собі умов щодо проведення розрахунків між сторонами грошовими коштами, а також зобов'язань відповідача 1 з передачі в розпорядження відповідачу 2 грошових коштів, за висновками суду, цей договір за своєю правовою природою не є договором факторингу.

Як наслідок, твердження позивача щодо необхідності отримання відповідачем 1 дозволу на здійснення відповідної діяльності є безпідставними.

Відповідно до ст.227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Таким чином, при заявленні вимог про визнання договору недійсним згідно вимог ст.227 Цивільного кодексу України позивачем має бути доведено, зокрема, обов'язковість наявності у особи відповідного дозволу на вчинення правочину.

За висновками суду, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не визначено відповідних правових норм, які б підтверджували обов'язковість отримання Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”, м.Донецьк дозволу на укладання договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. про відступлення права вимоги.

Одночасно, наявності інших підстав для визнання недійсним договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. судом не встановлено.

За таких обставин, враховуючи, що позов не доведений позивачем, вимоги про визнання недійсним договору №15-94/17-4576/08 від 14.08.2008р. підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

                                                      ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро-Елмікс”, м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”, м.Донецьк, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, м.Київ, про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 14.08.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрспецремонт XXI”, м.Донецьк та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, м.Київ.

Рішення оголошено повністю в судовому засіданні 07.04.2009р.

               Суддя