Рішення

від 19.09.2013 по справі 910/11491/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11491/13 19.09.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВМ»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковад»

Про стягнення 59 625,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кушкова Н.М. представник за довіреністю № б/н від 28.05.13.;

Малиш Л.Г. директор

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НВМ» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковад» (далі - відповідач) про стягнення 58 513,13 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 7 оренди нежитлового приміщення від 08.12.10., у останнього перед Товариством з обмеженою відповідальністю «НВМ» виникла заборгованість по сплаті орендних та комунальних платежів, що зумовило нарахування пені, 3% річних та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.13. порушено провадження у справі № 910/11491/13; розгляд справи призначено на 18.07.13.

17.07.13. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «НВМ» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 59 625,00 грн., а саме: 38 560,00 грн. - заборгованості зі сплати орендних платежів, 12 963,01 грн. - заборгованості з оплати комунальних послуг, 5 481,69 грн. - пені, 2 620,30 грн. - 3% річних.

Вказану заяву в судовому засіданні 18.07.13. прийнято судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 30.07.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/11491/13 призначено до розгляду на 10.09.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 19.09.13.

В судовому засіданні 19.09.13. представником позивача свої позовні вимоги підтримано в повному обсязі з врахуванням заяви про збільшення.

Представник відповідача в судове засідання 19.09.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/11491/13.

В судовому засіданні 19.09.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.10. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено договір № 7 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.2) Орендодавець зобов'язався надати Орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 142,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 6/10 (далі - Приміщення) на першому поверсі житлового будинку.

Відповідно до п. 2.1 Договору, прийом-передача приміщення здійснюється по акту прийому-передачі приміщення за підписами сторін.

На виконання умов Договору між сторонами підписано акт приймання-передачі майна від 01.01.11.

Додатковою угодою № 1 від 01.06.11. до Договору п. 1.1 Договору викладено в новій редакції, згідно якої Орендодавець зобов'язався надати Орендарю у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення площею 67,2 кв.м, яке розташоване на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 6/10 (приміщення № 7, 8, 10, 11, 12, 13, 14).

В зв'язку із зазначеним, відповідачем повернуто позивачу за актом від 01.06.11. прийому-передачі приміщення загальною площею 75,5 кв.м (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 15) за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 6/10.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 3.1 (з врахуванням додаткової угоди № 2 від 31.12.11. до Договору) з дня підписання акту прийому-передачі (01.01.11.) до 30.06.12. включно.

Про повернення приміщення складається акт прийому-передачі (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, актом прийому-передачі від 19.07.12. Приміщення площею 67,2 кв.м, яке розташоване на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 6/10 (приміщення № 7, 8, 10, 11, 12, 13, 14) повернуто Орендарем Орендодавцю.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 38 560,00 грн. та по сплаті комунальних послуг в розмірі 12 963,01 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі та компенсації Орендодавцю витрат, пов'язаних з оплатою комунальних послуг (п. 6.1.2 Договору).

За домовленістю Сторін, щомісячна орендна плата за користування приміщенням становить: у січні 2011 р. 8 000,00 (вісім тисяч) гривень; з лютого по червень 2011 р. 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень; з липня 2011 р. 14 000, 00 (чотирнадцять тисяч) гривень. Орендна плата за користування приміщенням сплачується Орендарем шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно, не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця (в. 4.1 Договору).

Приписами п. 4.2 Договору сторонами погоджено, що Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю аванс за 2 (два) місяці оренди, за наступною схемою: протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня підписання Договору сплатити кошти, як передплату, в загальній сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень, яка надалі зараховується як орендна плата із розрахунку: за січень 2011 р. в розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень, за грудень 2011 р. частково 4000,00 (чотири тисячі) гривень; до 25 січня 2011 р. сплатити 10 000, 00 (десять тисяч) гривень, які надалі зараховується як орендна плата за грудень 2011 р.

Додатковою угодою № 1 від 01.06.11. до Договору сторонами погоджено, що щомісячна орендна плата за користування приміщенням з 01.06.11. становить: у червні 2011 р. 3 600 грн., з липня 2011 р. 4 200,00 грн. Орендна плата за користування Приміщенням сплачується Орендарем шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця - щомісячно, не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Загальна сума орендної плати, яку відповідач мав сплатити позивачеві за Договором з дня передачі приміщення в оренду за актом приймання-передачі (01.01.11.) до дня повернення приміщення з оренди за актом приймання-передачі (19.07.12.), становить 112 660,00 грн.

При цьому, в матеріалах справи наявні підписані сторонами акти виконаних робіт по оренді за період з січня по грудень 2011 року та рахунки-фактури за період з січня 2011 року по березень 2012 року, та за травень-липень 2012 року.

За твердженням позивача та у відповідності до наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій платіжних доручень, відповідачем було сплачено за оренду приміщення за Договором грошові кошти в розмірі 74 100 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед Орендарем по сплаті орендної плати становить 38 560,00 грн.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що плата всіх наданих комунальних послуг, використаної електроенергії та експлуатаційні витрати здійснюється Орендодавцем. Компенсація цих витрат в розмірі фактично спожитих, здійснюється Орендарем на користь Орендодавця, на підставі розрахунків, підтверджених відповідними документами та показниками лічильників.

Загальний розмір вартості комунальних послуг за період з січня по червень 2012 р., що підлягає сплаті Орендарем за Договором становить 12 936,01 грн., що підтверджується, зокрема, рахунками та рахунками-фактурами за вказаний період.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковад» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором платежів по сплаті орендної плати а комунальних послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 38 560,00 грн. по сплаті орендної плати та 12 936,01 грн. по оплаті комунальних послуг, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 8.1.1 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 481,69 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1.1 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення по оплаті орендних платежів Орендарем сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте суд здійснює перерахунок пені з врахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України .

Крім того, суд відзначає, що приписами п. 8.1.1 Договору передбачено нарахування пені на прострочену оплату по орендним платежам, проте не передбачено нарахування пені на прострочену оплату по компенсації комунальних послуг (на противагу здійсненому позивачем розрахунку).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 768,20 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1 713,49 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 620,30 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 2 605,09 грн. В іншій частині в розмірі 15,21 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковад» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, б. 89-А; ідентифікаційний код 30018174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВМ» (03062, м. Київ, вул. Кулібіна, б. 3; ідентифікаційний код 30971868) 38 560 (тридцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. - заборгованості зі сплати орендних платежів, 12 963 (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн. 01 коп. - заборгованості з оплати комунальних послуг, 3 768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) грн. 20 коп. - пені, 2 605 (дві тисячі шістсот п'ять) грн. 09 коп. - 3% річних, 1 670 (одну тисячу шістсот сімдесят) грн. 62 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.09.13.

Суддя Т.М. Ващенко