Постанова

від 23.09.2013 по справі 48/472

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2013 р. Справа№ 48/472

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Іващенко О.В. - за дов.

від відповідача: Бойков О.С. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе»

на рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013

у справі № 48/472 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе»

про стягнення 85 621,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (далі, позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» (далі, відповідач) про стягнення 85 621,13 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 48/472 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» основний борг у розмірі 42 899 (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 15 коп., пеню у розмірі 6 126 (шість тисяч сто двадцять шість) грн. 29 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 23 982 (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 47 коп., 3% річних у розмірі 4 325 (чотири тисячі триста двадцять п'ять) грн. 84 коп., державне мито у розмірі 851 (вісімсот п'ятдесят одна) грн. 59 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 73 коп.

Провадження у справі в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» заборгованості у розмірі 7 828,89 грн. припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив «Лепсе» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права та порушення норм матеріального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» у справі № 48/472 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі № 48/472 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2013 апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 03.09.2013.

02.09.2013 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи із залученням спеціаліста теплотехніка.

У судовому засіданні, призначеному на 03.09.2013, представники сторін подали клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2013 продовжено строк вирішення спору у справі № 48/472, розгляд справи відкладено на 19.09.2013.

У судовому засіданні, призначеному на 19.09.2013, колегія суддів оголосила перерву у судовому засідання до 23.09.2013.

19.09.2013 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 48/472 без змін.

23.09.2013 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення у справі, просив задовольнити його клопотання від 02.09.2013 (вх. № 09-11/13494) про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи.

У судовому засіданні, призначеному на 23.09.2013, представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи заперечив, просив залишити апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 без змін.

Вищезазначене клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи відхилено колегією суддів з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Розглянувши у судових засіданнях апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

01.03.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Лепсе» (споживач) було укладено договір № 810328 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - «Договір») (том 1, а.с. 19-20), відповідно до якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості і обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору сторони зобов'язались при виконанні умов Договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж; нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 2.3.1. Договору споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

У пункті 5.1. Договору сторони погодили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Пунктом 5.5. Договору визначено, що при відсутності приладів обліку, або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до Договору, відповідно до умов якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу - доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 2 додатку). Сплату за вказаними в пункті 2 Договору документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 додатку).

Пунктом 3.5 додатку № 4 до Договору сторони визначили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Як вбачається із матеріалів справи, за період з грудня 2006 року по листопад 2009 року включно на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 389 103,14 грн.

У позовній заяві, позивач як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання щодо здійснення своєчасної оплати за Договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 01.12.2006 по 01.10.2009, розмір якої на момент звернення з позовом до суду становив 50 728,04 грн.

Окрім того, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 6 126,29 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 24 440,96 грн. та 3 % річних у розмірі 4 325,84 грн., які були нараховані за період прострочення з грудня 2006 року по листопад 2009 року включно.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своєю правовою природою Договір № 810328 є договором енергопостачання.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як зазначав позивач у своїх поясненнях (том 2, а.с. 63-64) кошти, які сплачувались відповідачем на розрахунковий рахунок позивача зараховувалися останнім відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (далі, Інструкція) та внутрішнього Положення Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005, складеного на підставі вищезазначеної Інструкції та чинного законодавства України. Вказаний факт відповідачем не заперечувався.

Відповідно до пункту 3.8. Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, у разі, якщо у призначенні платежу споживача зазначено неповну інформацію про платіж (не зазначено період споживання енергії, за який здійснено оплату, відсутнє посилання на рахунок-фактуру про сплату боргу, акт звіряння тощо), колегія суддів вважає, що зарахування позивачем таких коштів у рахунок оплати найдавнішого боргу є правомірним.

Як вбачається із матеріалів справи, частина суми основної заборгованості, заявленої до стягнення позивачем, була відповідачем сплачена.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 23.11.2010 відповідачем здійснено проплату на суму 3 000,00 грн. (том 2, а.с. 66), яку було зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості за заявлений до стягнення період.

Окрім того, як свідчить поданий позивачем розрахунок, в періоді з 01.12.2009 по 01.05.2013 відповідачем здійснювались проплати за спожиту теплову енергію згідно Договору за інші (згідно із призначенням платежу - наступні за спірним) періоди. При цьому, оскільки сума сплачених відповідачем коштів перевищувала вартість спожитої теплової енергії за відповідні періоди, позивач визначав вказану суму коштів як переплату та зараховував її в рахунок погашення майбутніх платежів. Так, за вересень 2012 року позивачем в графі «Борг за період з 01.12.2009 по 01.04.2013» відображено найбільше від'ємне сальдо (- 4 828,89 грн.) (том 2, а.с. 68).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у кожний передбачений Договором період лише визначається відповідним способом вартість спожитої енергії, а сам по собі обов'язок відповідача з оплати поставленої теплової енергії виник на підставі укладеного між сторонами Договору як єдиного зобов'язання. Тому, не зважаючи на вказівку у призначенні платежу на конкретний період, за який сплачуються кошти, їх сплата здійснюється на виконання зобов'язання за Договором в цілому.

Відтак, за умови наявності заборгованості споживача за попередні періоди, зарахування коштів, що перевищували вартість спожитої теплової енергії за певний період, в рахунок сплати майбутніх платежів (строк оплати яких ще не настав) виключається.

При цьому, решта випадків від'ємного сальдо, які мали місце за Договором в періоді з 01.12.2009 по 01.05.2013, з урахуванням характеру розрахунків між сторонами, покриваються найбільшою сумою переплати - у розмірі 4 828,89 грн. (вересень 2012 року).

Таким чином, сума коштів у розмірі 4 828,89 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за спірний період.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду міста Києва про те, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача 7 828,89 грн. (3 000,00 грн. + 4 828,89 грн.) підлягає припиненню.

Водночас, з огляду на те, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 42 899,15 грн. (50 728,04 грн. - 7 828,89 грн.) на час прийняття рішення господарським судом міста Києва сплачена не була, а її розмір підтверджується матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 42 899,15 грн. є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

У своїй апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що кількість фактично спожитої теплової енергії на потреби гарячого водопостачання у відповідності до пункту 3.2. додатку № 4 до Договору визначається згідно договірних навантажень з врахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Апелянт стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджується середньомісячна фактична температура теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, з урахуванням якої позивач повинен був визначати кількість теплової енергії «розрахунковим способом», як це передбачено пунктом 3.2. додатку № 4 до Договору, а тому, на його думку, є підстави для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.

Зазначені твердження відповідача не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.3.2. Договору абонент зобов'язаний виконувати умови та порядок плати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до Договору.

Як уже зазначалося вище, відповідно до умов пункту 2 додатку № 4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу - доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Частиною 2 пункту 3.2. додатку № 4 до Договору визначено, що кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача щодо правильності нарахування позивачем обсягів фактично спожитої теплової енергії за спірний період.

Як вбачається із поданого відповідачем клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, останній ставить під сумнів правильність розрахунку позивачем кількості фактично спожитої теплової енергії на потреби гарячого водопостачання та зазначає, що для перевірки вказаних даних, а саме показника середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, необхідно призначити комплексну судову економічну експертизу із залученням фахівця - теплотехніка.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 22.03.2012 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи, встановила, що за весь спірний період, а саме з грудня 2006 року по грудень 2009 року, у відповідача жодного разу не виникало питань щодо правильності здійснених позивачем розрахунків кількості спожитої теплової енергії.

Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не надав суду будь-яких даних стосовно невірності здійсненого позивачем розрахунку спожитої апелянтом теплової енергії у спірному періоді.

Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні і будь-які докази звернення апелянта до позивача за поясненнями стосовно порядку розрахунку Публічним акціонерним товариством «Київенерго» середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації за спірний період.

Наявні у матеріалах справи листи № 03/3000 від 13.09.2004 (том 2, а.с. 107) та № 1083 від 22.03.2012 (том 2, а.с. 108-109) не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з них вбачається, що апелянт звертався до позивача лише з листами щодо незадовільного гарячого водопостачання мешканців квартир.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі розрахунків відповідачем суду не надано.

Наявний у матеріалах справи контррозрахунок суми заборгованості по Договору за період з 01.12.2006 по 01.12.2009 (том 1, а.с. 107-108) не приймається колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Як зазначає відповідач у відзиві (том 1, а.с. 105) вищезазначений контррозрахунок було виконано на підставі первинних документів обліку спожитої послуги з постачання теплової енергії для опалення за показниками будинкового лічильника теплової енергії, та послуги з гарячого водопостачання, що обліковується на підставі показників квартирних лічильників гарячої води (у квартирах де встановлені лічильники) та згідно нормативів споживання на кожну особу (у відповідності до кількості проживаючих у квартирах, що не обладнані лічильниками).

Водночас, слід зазначити, що відповідно до умов пунктів 5.1. та 5.5. Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом, який застосовується енергопостачальною організацією у разі відсутності у абонента приладів обліку теплової енергії. На відсутність в будинку відповідача приладів обліку обсягів споживання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання вказує і сам апелянт у апеляційній скарзі (том 2, а.с. 136).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що клопотання апелянта про призначення у справі судової економічної експертизи є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Окрім основного боргу у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 6 126,29 грн.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як уже зазначалося, пунктом 3.5 додатку № 4 до Договору сторони визначили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з положеннями статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку, останній нараховував пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 126,29 грн. пені на підставі пункту 3.5 додатку № 4 до Договору є доведеними, її розрахунок є правильним, а відтак теж підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляв до стягнення 24 440,96 грн. інфляційної складової боргу та 3 % річних у розмірі 4 325,84 грн., нарахованих за період прострочення з грудня 2006 по листопад 2009 включно.

Враховуючи те, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2008 року та липень, серпень 2009 року, які мають від'ємне значення, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим господарським судом міста Києва, вважає його вірним, а позовну вимогу про стягнення з відповідача 24 440,96 грн. інфляційної складової боргу такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 23 982, 47 грн.

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 4 325,84 грн.

З вищевикладеного вбачається, що сплату визначеної суми основної заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача не надано, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі розрахунків, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду не надано.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» на рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 у справі № 48/472 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 05.06.213 у справі № 48/472 залишити без змін.

Матеріали справи № 48/472 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Михальська Ю.Б.

Судді Отрюх Б.В.

Тищенко А.І.