Рішення

від 19.09.2013 по справі 910/14029/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14029/13 19.09.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ера»

Про стягнення 117 068,97 грн. та розірвання договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Головко І.І. - представник за довіреністю № 1/143 від 03.06.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ера» (далі - відповідач) про стягнення 117 067,97 грн. та розірвання Договору оренди нежилих приміщень № 213-11 від 01.12.11., укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем прострочено сплату платежів за Договором № 213-11 від 01.12.11., що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ера» заборгованості та зумовило звернення до суду з вимогою про розірвання Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.13. порушено провадження у справі № 910/14029/13; розгляд справи призначено на 03.09.13. о 12-40.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 19.09.13. о 12-20.

Представник позивача в судовому засіданні 19.09.13. підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.09.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 910/14029/13 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/14029/13.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.11. між Публічним акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня» (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ера» (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 213-11 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. п. 1.1.1., 1.1.2.) предметом Договору є оренда приміщень на другому поверсі корпуса № 13 (Інв. 000045) загальною площею 136,9 кв. м, та оренда виробничих приміщень в корпусі № 22 (Інв. 000140) загальною площею 369,2 кв. м, дані приміщення знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 26.

Відповідно до п. 4.1.1. Договору визначено, що Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю придатні приміщення до використання.

Пунктом 7.1. Договору погоджено, що розрахунки за спірним Договором починаються з моменту передачі приміщень по акту прийому-передачі, які визначені п. п. 1.1.1., 1.1.2. Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.11. між сторонами підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі приміщення за Договором.

Даний Договір вступає в силу з 01.12.11. та діє до 31.12.12. (п. 7.1. Договору).

Додатковою угодою № 1 від 29.12.12. сторони погодили продовжити строк дії даного договору до 31.12.13.

Приписами п. 2.1 Договору сторонами погоджено, що розмір орендної плати за оренду приміщення становить 10 094,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 188,00 грн.

Згідно з п. 3.6 Договору, плата за оренду вноситься Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно протягом 5 банківських днів з дня виставлення рахунку. Рахунки виставляються до 20 числа звітного місяця, за який здійснюється оплата.

В матеріалах справи містяться рахунки-фактури на сплату орендної плати: № 4215 від 10.12.12., № 1070 від 10.01.13. № 1360 від 12.02.13., № 1645 від 12.03.13., № 1970 від 10.04.13. № 2299 від 14.05.13. на загальну суму 73 481,00 грн.

Договором, зокрема п. 2.3 передбачено, що Орендар сплачує фактичні витрати за надані комунальні послуги на підставі Додаткової угоди до Договору оренди.

Додатковою угодою № 1 від 01.10.11. Орендар компенсує Орендодавцю витрати по утриманню орендованих за Договором нежитлових приміщень.

Відповідно до п. 2.7. Договору, сплата інших платежів, які визначені даним Договором, здійснюється протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку.

В матеріалах справи містяться рахунки-фактури на сплату витрат на утримання орендованих приміщень: № 4384 від 31.12.12., № 1223 від 31.01.13., № 1511 від 28.02.13., № 1817 від 31.03.13., № 2147 від 30.04.13., № 2509 від 31.05.13. на загальну суму 43 587,97 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем прострочено сплату платежів за Договором, що зумовило виникнення заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ера».

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті платежів в терміни, визначені п. 2.6 Договору, в повному обсязі не виконав.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Судом встановлено, що з грудня 2012 року по травень 2013 року відповідач мав сплатити позивачу 73 481,00 грн. орендної плати за Договором, та з грудня 2012 року по травень 2013 року відповідач мав сплатити позивачу витрат по утриманню на суму 43 587,97 грн.

Таким чином, відповідач в повному обсязі не виконав свого обов'язку по сплаті платежів в терміни, визначені Договором, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ера» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті платежів за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього по сплаті орендної плати та витрат по утриманню становить 117 068,97 грн., яку Орендарем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 117 068,97 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених вимог про розірвання Договору, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

При цьому, приписами п. 7.2. Договору передбачено, що Договір може бути розірвано у випадку порушення Орендарем своїх зобов'язань за Договором, в т.ч. невнесення будь-якого з платежів по Договору протягом двох місяців.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати та витрат по утриманню більше трьох місяців підряд свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору (отримання орендної плати).

Враховуючи викладене та з огляду на встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті платежів за Договором, вимоги позивача про розірвання Договору є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ера» (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; ідентифікаційний код 32311087) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 26; ідентифікаційний код 14312364) 117 068 (сто сімнадцять тисяч шістдесят вісім) грн. 97 коп. - заборгованості, 3 488 (три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 38 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Розірвати Договір оренди № 213 від 01.12.11., укладений між Публічним акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня» (04176, м. Київ, вул. Електриків, б. 26; ідентифікаційний код 14312364) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ера» (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; ідентифікаційний код 32311087).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.09.13.

Суддя Т.М. Ващенко