Ухвала

від 26.09.2013 по справі 2а-10655/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 р. Справа № 876/7651/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Драбчук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 р. у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "ІДС Аква Сервіс" до державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «ІДС Аква Сервіс» (далі - ПрАТ «ІДС Аква сервіс») звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Стрийському районі) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000332210 від 24.09.2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000332210 від 24.09.2012 року.

Не погодившись із судовим рішенням, ДПІ в Стрийському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ «ІДС Аква Сервіс» є юридичною особою та платником податку на додану вартість.

За результатами проведення документальної перевірки ПрАТ „ІДС Аква Сервіс" з питань відображення у податковому та бухгалтерському обліку та достовірність декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах ПрАТ „ІДС Аква Сервіс" з ПП „Баварія-Ф", ПП „Екосвіт Ю", ТОВ „ПВК Лоджистік", ТОВ „Токмак Трейдінг", за період червень-грудень 2012 р. на підставі Акта № 1152/22-10/22424953 від 10.09.2012 р. про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ „ІДС Аква Сервіс", прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000332210 від 24.09.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за рахунок нарахування податку на додану вартість у розмірі 159 621 грн. 00 коп. та нараховані штрафні санкції у розмірі 34 992 грн. 00 коп. Всього донараховано до сплати 194 613 грн. 00 коп.

Позаплановою виїзною документальною перевіркою встановлено, що в порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) ПрАТ „ІДС Аква Сервіс" завищено податковий кредит на загальну суму: 159 621,00 грн. за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних ПП „Баварія-Ф", ТзОВ „Токмак Трейдінг", ТОВ „ПВК Лоджистік" по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

На переконання колегії суддів, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно посилався на документальне підтвердження господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками, що підтверджують факт здійснення господарських операцій та дають право платнику податків на їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку, а саме на:

- договори транспортного експедирування з ТОВ «Токмак Трейдінг» № 040611 від 06.04.2011 року, та з ПП «Баварія Ф» № 1/06-3 від 01.06.2011 року;

- акти наданих послуг;

- податкові накладні;

- товарно-транспортні накладні;

- рахунки-фактури;

- видаткові накладні;

- банківські виписки.

Реальність і товарний характер послуг з транспортного експедирування, отриманих позивачем від ТОВ «Токмак Трейдінг» і ПП «Баварія Ф» підтверджують маршрутні листи, які видавалися кожного дня перевізнику на всі транспортні засоби, що здійснювали доставку товару зі складу позивача до кінцевих споживачів, та накладні на відвантаження за весь період співпраці між позивачем та вказаними контрагентами, які підтверджують факт доставки товару перевізниками зі складу позивача до його клієнтів, тобто доводять реальний характер господарських операцій.

Колегія суддів погоджується також з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає, що позивачем угоди постачання товару укладались з метою отримання доходу (прибутку), які на момент розгляду справи є чинними та недійсними не визнавались.

Згідно з пп. 4.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення товариством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України підставою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

На переконання колегії суддів ДПІ в Стрийському районі названих вище порушень під час здійснення перевірки не було виявлено, оскільки сума, на яку, як вважає ДПІ, завищено податковий кредит: 159 621,00 грн. повністю підтверджена податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу України .

Колегія суддів зазначає, що перевіркою, не було виявлено фактів оформлення податкових накладних з порушенням норм Податкового кодексу України.

Законодавець пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (робіт, послуг) (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Позивачем не підтвердження своїх вимог надано документи, які відповідають вимогам законодавчого визначення поняття "первинний документ" згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, позивач мав право відносити до складу витрат та податкового кредиту вартість придбаних товарів та послуг з їх перевезення і суми ПДВ у складі таких товарів та послуг за умови фактичного здійснення таких господарських операцій, їх документального підтвердження та зв'язку з господарською діяльністю. При цьому в частині оподаткування податком на додану вартість придбані товари мають використовуватися в оподатковуваних ПДВ операціях.

Апелянтом не спростовано той факт, що усі контрагенти позивача, перелічені в акті перевірки, під час взаємовідносин із позивачем були у встановленому законом порядку зареєстрованими суб'єктами господарювання, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були платниками ПДВ.

Відповідач в акті перевірки не бере до уваги такі первинні документи, як товарно-транспортні накладні, надані позивачем під час перевірки і вважає, що вони не свідчать про реальний характер здійснених господарських операцій з перевезень товару із залученням контрагентів-перевізників.

Колегія суддів вважає правильними твердження суду першої інстанції, що наявність у вказаних товарно-транспортних накладних даних вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника, перелік товарів, що перевозяться, місця відправлення та призначення вантажу, особистих підписів посадових осіб та водія і печаток вищезазначених учасників перевезення вантажу надає змогу ідентифікувати господарські операції та встановити реальність їх вчинення. При цьому апеляційний суд зазначає, що підставою для відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача операцій з перевезення товару були акти здачі-приймання наданих послуг між позивачем та ТОВ «Токмак Трейдінг» і ПП «Баварія Ф», які також відповідають вимогам первинного документу, що встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що послуги і товар, які були замовлені позивачем не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відсутність власних транспортних засобів, складських приміщень у перевізників-контрагентів позивача не є підставою стверджувати, що послуги мають ознаку безтоварності і не мають реального характеру. Між Позивачем та ПП «Баварія Ф», ТОВ «Токмак Трейдінг» буди укладені договори транспортного експедирування. Частина 1 статті 929 Цивільного кодексу України передбачає: « 1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.» Згідно ч.1 ст. 932 ЦК України експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб, що і було зроблено названими вище перевізниками.

Судом першої інстанції при аналізі реальності господарських операцій позивача з придбання послуг і товарів, правильно враховано, що видані позивачу належно оформлені податкові накладні, зареєстрованими платниками податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій доведені повністю, у зв'язку з чим колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про безтоварність правочинів.

Таким чином, твердження податкового органу про те, що ТОВ "Токмак Трейдінг" та ПП «Баварія Ф» для ПрАТ «ІДС Аква Сервіс» послуги з перевезення фактично не надавали є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даного контрагента послуг.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення контрагентами позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (як-от, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, порушення кримінальної справи) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків ПрАТ «ІДС Аква Сервіс» права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Апеляційним судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням послуг до складу податкового кредиту.

Згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що результати перевірки контрагентів позивача, наявність та/або відсутність контрагентів за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність або відсутність порушених кримінальних справ, пояснення осіб не можуть впливати на право позивача щодо формування складу валових витрат та податкового кредиту, оскільки наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання спірних господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки відповідача про нікчемність та безтоварність правочинів, укладених позивачем з обумовленими контрагентами безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 р. у справі № 2а-10655/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський