Постанова

від 20.08.2013 по справі 2а/0470/4274/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 р. Справа № 2а/0470/4274/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В. за участю: представника позивача представників відповідача Мороз С.В. Овсянникової Л.О., Ваховської Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Снек Експорт» 09 квітня 2012 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000412302 від 19.03.2012р. та № 0000422302 від 19.03.2012р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на Законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року в даній справі було допущено заміну відповідача Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська її правонаступником Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року до участі у справі № 2а/0470/4274/12 в якості третьої особи на стороні позивача було залучено приватне підприємство «Ісіра».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Подав пояснення від 19.08.2013, яким підтвердив господарські відносини з ТОВ «Снек Експорт», та заяву про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Ісіра».

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Снек Експорт» перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Судом встановлено, що з 02.02.2012 по 08.02.2012 Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська проводилась перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» (код ЄДРПОУ 33324584) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р. по взаємовідносинам з ПП «Ісіра» (код за ЄДРПОУ 37305738).

За результатами перевірки складено акт №369/23-2/33324584 від 15.02.2012 року «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» (код за ЄДРПОУ 33324584) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р. по взаємовідносинам з ПП «Ісіра» (код за ЄДРПОУ 37305738)» (далі по тексту - акт).

При проведенні перевірки використано наступні документи:

1. акт перевірки від 12.10.2011р. №2222/23/2/33324584, складений ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства ТОВ "Снек Експорт" за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р.;

2. акт від 27.04.2011 №1041/23-0304/37305738 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіра», код за ЄДРПОУ 37305738, з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р. , складений ДПІ у м. Іллічівську;

3. акт від 18.04.2011 №955/23-0304/37305738 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіра», код за ЄДРПОУ 37305738, з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р., складений ДПІ у м. Іллічівську.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 p. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4641768 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року - 2516476 грн., за 1 квартал 2011 року - на суму 2125292 грн.;

- п.п.7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, п. 198.1. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1523727 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 845394 грн., за січень 2011 року на суму 678333 грн.

Листом вих.№ 06/03 від 06 березня 2012 року позивачем подано заперечення на зазначений акт перевірки.

На підставі зазначеного акту податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000412302 від 19.03.2012р. та № 0000422302 від 19.03.2012р.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зазначені вище норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що в перевіряємий період ТОВ «Снек Експорт» мало господарські відносини з ПП «Ісіра» відповідно до Договору поставки № 25/11 від 25.11.2010 р.

Згідно умов даного договору поставка товару здійснювалася на умовах доставки товару за рахунок і транспортом покупця.

Згідно товарно-транспортних накладних, перевезення здійснювалось ТОВ «С.І.Груп Транс».

Придбані у ПП «Ісіра» матеріали, ТОВ «Снек Експорт» були використані у власній господарській діяльності - для виробництва продуктів харчування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю «Ісіра» було зобов'язано надати суду докази щодо обставин набуття права власності на товар, що був реалізований ТОВ «Снек Експорт» за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р., та пояснення щодо набуття права власності на цей товар.

На виконання вимоги суду, ТОВ «Ісіра» надало документи, які підтверджують факт набуття права власності на товар, що був реалізований ТОВ «Снек Експорт» за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р. та повідомило наступне.

ТОВ «Ісіра» 01.12.2010р. уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Південьмортранс» договір поставки № 103 та з товариством з обмеженою відповідальністю «Грот» договір поставки № 133.

Відповідно до договорів, ТОВ «Ісіра» купувало у ТОВ «Південьмортранс» та ТОВ «Грот» товар, а саме арахіс, що підтверджується видатковими та податковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Вказаний товар ТОВ «Ісіра» продало ТОВ «Снек Експорт», згідно договору постачання товарів №25/11 від 25.11.2010р.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання даного договору, а саме: Договір поставки № 25/11 від 25 листопада 2010 року, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини ТОВ «Снек Експорт» та оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів ДПІ жодних зауважень висловлено не було.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання товару, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Крім того, відповідачем в акті оскаржуваної перевірки зроблено висновок, що ТОВ «Ісіра» порушено ч. 1 ст. 203, ч.І ст. 207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ісіра» з постачальниками та покупцями.

З огляду на викладене, відповідач зробив висновок про нереальність Договору поставки № 25/11 від 25.11.2010 р., укладеного між ТОВ «Снек Експорт» та ПП «Ісіра».

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт оскаржуваної перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Снек Експорт» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті оскаржуваної перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючого про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодитись з висновком відповідача, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Ісіра», є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції (Лист Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, 02.06.2011).

Висновок відповідача про нікчемність вчинених правочинів ґрунтується тільки на припущеннях перевіряючих та на підставі актів перевірок інших контрагентів позивача.

Однак, судом критично оцінюються посилання відповідача на акти перевірок від 12.10.2011р. №2222/23/2/333245, від 27.04.2011 №1041/23-0304/37305738, від 18.04.2011 №955/23-0304/37305738, як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «Ісіра» оскаржила дії ДПІ у м. Іллічівську по проведенню перевірок та складанню актів від 27.04.2011 №1041/23-0304/37305738 та від 18.04.2011 №955/23-0304/37305738 у судовому порядку.

Так, відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі № 2а/1570/8302/2011 та постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2012р. по справі № 1570/1436/2012, залишеними в силі ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012р. по справі № 2а/1570/8302/2011 та від 13.12.2013p. по справі № 1570/1436/2012 відповідно, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Іллічівську по проведенню документальних позапланових невиїзних перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіра», оформлених актами перевірок від 27.04.2011 №1041/23-0304/37305738 та від 18.04.2011 №955/23-0304/37305738. Також зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Іллічівську поновити дані податкової звітності відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіра».

В постанові Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2012р. по справі № 1570/1436/2012 зазначено: «Під час розгляду справи судом були досліджені надані позивачем договори поставки, укладені ТОВ «Ісіра» з ТОВ «Снек експорт», ТОВ «Море», ТОВ «Південьмортранс», ТОВ «Агрос-КНК», договори складського зберігання та поставки, укладені позивачем з ТОВ «Грот», а також первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, складені позивачем за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами, в тому числі: податкові, видаткові, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки (а.с. 21-157, 211-258).

…В той же час, з матеріалів справи вбачається, що контрагенти позивача за спірний період були належним чином зареєстровані, як платники ПДВ, надані ними податкові накладні були належним чином оформлені, товар був придбаний з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що підтверджено відповідними первинними документами, наявними у позивача на час проведення перевірки.

Тому, висновок в акті перевірки про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1. ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.2. п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 року, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІУ від 16.07.1999 року, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 3001523 рн. та завищено суму податкового кредиту на 2993277 грн. Крім того, встановлено порушення позивачем п.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів. які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ісіра» з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями, без чіткого визначення порушень податкового законодавства позивачем, без посилання на конкретні договори, первинні документи, грубо порушує права позивача щодо захисту ним своїх законних прав та інтересів.»

Аналогічні висновки суду вказані і у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі № 2а/1570/8302/2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що забрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, в зазначених вище постановах Одеським окружним адміністративним судом вже було досліджено Договір поставки № 25/11 від 25.11.2010 р., укладений між ТОВ «Снек Експорт» та ПП «Ісіра», та встановлено, що угода між зазначеними особами була реальною та дійсною.

Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Вказані первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 за № 88), отже, підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку позивача.

Таким чином, позивачем були надані первинні документи, достатні для висновку про реальність вчинених правочинів з придбання товарів (послуг).

Надані учасниками у справі та досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання та надання ТОВ «Снек Експорт» товарів та послуг, зазначених у видаткових та податкових накладних і повністю спростовують висновок відповідача щодо нереальності спірного правочину. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних рішень належним чином не довів.

Оскільки, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв з порушенням наведених вище норм, що встановлені законодавством України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4-12, 41, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СНЕК ЕКСПОРТ» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000412302 від 19 березня 2012 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СНЕК ЕКСПОРТ» (код ЄДОРПОУ 33324584), щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 5270888,00 грн. (п'ять мільйонів двісті сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок), з яких: за основним платежем + 4641768,00 грн. (чотири мільйони шістсот сорок одна тисяча сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 629120,00 грн. (шістсот двадцять дев'ять тисяч сто двадцять гривень 00 копійок).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000422302 від 19 березня 2012 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СНЕК ЕКСПОРТ» (код ЄДОРПОУ 33324584), щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1735076,50 грн. (один мільйон сімсот тридцять п'ять тисяч сімдесят шість гривень 50 копійок), з яких: за основним платежем + 1523727,00 грн. (один мільйон п'ятсот двадцять три тисячі сімсот двадцять сім гривень 00 копійок), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 211349,50 грн. (двісті одинадцять тисяч триста сорок дев'ять гривень 50 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СНЕК ЕКСПОРТ» (код ЄДОРПОУ 33324584) судовий збір у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 23.08.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко