Ухвала

від 19.09.2013 по справі 816/3065/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.Справа № 816/3065/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представника позивача - Фелоненка Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль" на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013р. по справі № 816/3065/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

27 травня 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль" (надалі - позивач, ТОВ "Електросила стиль") звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0006651502 від 13.05.2013 року, винесене ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року по справі № 816/3065/13-а у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року по справі № 816/3065/13-а, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що право на формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ "Інтако" та ПП "Раіком" підтверджується договорами, податковими накладними, документами первинного бухгалтерського обліку та платіжними дорученнями. Пояснив, що договір із ПП «Раіком» є чинним, незважаючи на те, що наданий до матеріалів справи екземпляр цього договору не підписаний позивачем по справі, а викладення результатів дослідження, здійсненого за договором, здійснено в усній формі та не передбачає надання будь-яких письмових документів. Зазначає, що придбаний у ТОВ "Інтако" та ПП "Раіком" товар використано у власній господарській діяльності, у тому числі, реалізовано іншим контрагентам позивача. Вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних на товар, придбаний у вищевказаних контрагентів, не є свідченням безтоварності відповідних господарських операцій. Вказує на те, що акти перевірок контрагентів позивача ТОВ "Інтако" та ПП "Раіком", надходження яких до ДПІ у м. Полтаві слугувало передумовою для призначення та проведення спірної перевірки, складені за результатами дій податкових органів, які в судовому порядку були визнані неправомірними, а відтак, не є доказами нереальності господарських операцій між ТОВ «Електросила стиль» та вказаних контрагентів, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови. Крім того, вказує на допущені ДПІ у м. Полтаві процесуальні порушення, а саме: копію наказу про проведення перевірки було вручено посадовим особам ТОВ «Електросила-Стиль» 15.04.2013 року, а перевірку розпочато 12.04.2013 року, тобто, раніше вручення копії наказу, що є неприпустимим.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року по справі № 816/3065/13-а скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Електросила-стиль» задовольнити.

Представник відповідача в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування заперечень послався на наявність недоліків у оформленні первинних документів по відносинам із ПП «Раіком» (невідповідність номенклатури товарів, зазначеній у податковій накладній № 153 від 27.03.2012 року, даним видаткової накладної № РН-270306), та ТОВ «Інтако» (відсутність в накладних на відвантаження товару № 1105-10 від 11.05.2012 року та № 2506-5 від 25.06.2012 року прізвищ та ініціалів осіб, які підписали документ, невідповідність номенклатури накладної на відвантаження товару № 2506-5 від 25.06.2012 року номенклатурі товарів, зазначеній у податковій накладній № 251 від 25.06.2012 року), ненадання товарно-транспортних накладних на перевезення товару, сертифікату відповідності придбаного товару, наявність якого є обов'язковою згідно умов договору поставки, а також первинних документів складського обліку щодо оприбуткування товарів. Враховуючи викладене, вважає, що позивачем не надано документального підтвердження факту здійснення господарських операцій з ПП «Раіком» та ТОВ «Інтако», а тому, вважає вірним висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту за результатами відносин із вказаним контрагентом та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль", ідентифікаційний код 35582018, є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві за № 21378 з 28.11.2007 р. та зареєстроване платником податку на додану вартість з 11.12.2007 року, свідоцтво № 100082286, індивідуальний податковий номер 355820116015 (т.1, а.с.8-10).

В період з 12.04.2013 року по 17.04.2013 року посадовою особою ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Інтако" за період з 01.05.2012 р. по 30.06.2012 р. та ПП "Раіком" за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт 17.04.2013 року № 2163/15.2/35582018 /том 1 а.с. 15-25/.

Вказаним актом зафіксовано порушення ТОВ "Електросила стиль" вимог п. 44.1 ст. 44, п. 196.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПП "Раіком" на суму ПДВ 5749 грн. за березень 2012 року та по взаємовідносинах з ТОВ "Інтако" - за травень 2012 р. на суму ПДВ - 1030 грн. та червень 2012 р. на суму ПДВ - 5400 грн., а також занижено податкові зобов'язання за березень 2012 року на суму 5749 грн., травень 2012 року на суму 1030 грн., червень 2012 року на суму 5400 грн.

13.05.2013 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаних висновків акту перевірки від 17.04.2013 року № 2163/15.2/35582018 винесено податкове повідомлення - рішення № 0006651502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 15223 грн. 75 коп., у тому числі: за основним платежем - на суму 12179 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 3044 грн. 75 коп. /том 1 а.с. 26/.

Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Як встановлено пунктом 201 4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Позивачем надано до матеріалів справи договір про надання послуг № 15 від 27.02.2012 року /том 1 а.с. 28-32/, за умовами якого позивач (замовник) доручає, а ПП "Раіком" (виконавець) зобов'язується надати послуги з проведення досліджень кон'юнктури ринку за напрямками, що цікавлять замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Однак, вказаний договір не підписаний замовником послуг /том 1 а.с. 32/.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з огляду на положення пункту 13.1 договору /том 1 а.с. 31/, відповідно до якого договір вступає в силу з дати його підписання та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, вказаний договір про надання послуг № 15 від 27.02.2012 року не набрав чинності.

Для виконання цього Договору Виконавець, як це передбачено пунктом 5.1. Договору /том 1 а. с. 29/, зобов'язаний:

надати результати досліджень через 20 календарних днів з моменту підписання даного Договору;

надати результати досліджень та варіант бізнес - плану з детальним та повним розкриттям усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень;

навести в результатах досліджень адреси, приклади розрахунків, схеми та ін.

Приватним підприємством "Раіком" виписано позивачу податкову накладну № 85 від 15.03.2012 року на суму ПДВ 1200 грн., на підставі якої суму позивачем включено до складу податкового кредиту березня 2012 року ПДВ в розмірі 1200 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, податкова накладна № 85 від 15.03.2012 року, що надавалася позивачем до перевірки /том 1 а.с. 237/, копію якої надано до суду представником ДПІ у м. Полтаві, не є ідентичною податковій накладній № 85 від 15.03.2012 року, яка додана позивачем до позовної заяви /том 1 а.с. 49/.

Вказані податкові накладні мають розбіжності за наступними реквізитами: видом договору, датою виникнення податкового зобов'язання (постачання, оплати) та номенклатурою товарів/послуг продавця.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем по справі, податкова накладна № 85 від 15.03.2012 року із внесеними виправленнями /том 1 а.с. 49/ позивачем до перевірки не надавалася.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 44.7. статті 44 ПК України передбачено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Колегія суддів зауважує, що позивачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не представлено доказів надання виправленої податкової накладної № 85 від 15.03.2012 року як безпосередньо до ДПІ у м. Полтаві до моменту закінчення перевірку, так і направлення її поштою у строк, встановлений пунктом 44.7 статті 44 ПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів не вважає вказану податкову накладну № 85 від 15.03.2012 року з внесеними виправленнями /том 1 а.с. 49/ документом, що підтверджує правомірність віднесення ПДВ за спірною угодою до складу податкового кредиту, оскільки остання не надавалася позивачем до перевірки, відтак, вважається, що вказаний документ був відсутній у позивача станом на момент проведення перевірки.

З дослідження змісту копії податкової накладної № 85 від 15.03.2012 року /том 1 а.с. 237/ на її відповідність вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, вбачається, що до графи "вид договору" даної податкової накладної занесено запис: "договір поставки від 27.02.2012 № 15".

Натомість, як стверджує позивач, господарські правовідносини з ПП "Раіком" здійснено на підставі договору про надання послуг № 15 від 27.02.2012 року /том 1 а.с. 28-32/.

Крім того, у податковій накладній, що надавалася позивачем до перевірки, при заповненні реквізиту щодо опису (номенклатури) товарів/послуг та їх кількісті, обсягу зазначено "виконані роботи", тоді умовами договору передбачено надання послуги з проведення досліджень кон'юнктури ринку.

Оскільки відповідно до приписів пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України вид цивільно-правового договору та опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг визначено як обов'язкові реквізити податкової накладної, колегія суддів зазначає, що зазначена вище податкова накладна /том 1 а.с. 237/, на підставі якої позивачем сформовано дані податкового обліку за березень 2012 року, оформлена з порушенням вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Як визначено підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Разом з тим, абзацом 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Позивачем доказів подання вказаної заяви разом з податковою декларацією з ПДВ за березень 2012 року не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Відтак, дана податкова накладна не дає позивачу права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту березня 2012 року.

Передачу робіт згідно укладеного договору позивач підтверджує копією акту здачі-прийняття виконаних робіт від 15.03.2012 року /том 1 а.с. 48/, згідно якого ПП "Раіком" виконано послуги по дослідженню кон'юнктури ринку.

Інших первинних документів, в яких було б чітко визначено, які саме послуги по дослідженню кон'юнктури ринку надані ПП "Раіком", які б містили відомості про обґрунтування вартості, спосіб вчинення дій та свідчили б про те, що виконавець в процесі надання послуг проводив певну роботу, до перевірки та під час судового розгляду справи позивачем не надано.

Між тим, пунктом 5 договору передбачено надання не лише результатів досліджень, а й варіант бізнес-плану з детальним та повним розкриттям усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень, наведення в результатах досліджень адрес, прикладів розрахунків, схем та ін.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що умовами договору передбачено надання результатів досліджень в усній формі.

Крім того, позивачем не підтверджено зв'язку витрат позивача на вищезазначені послуги з його господарською діяльністю (не доведено настання позитивних змін у обсягах виробництва або збуту продукції, збільшення доходу підприємства тощо), що у розумінні п.198.3 ст.198 ПК України є необхідною умовою віднесення суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Отже, колегією суддів не встановлено факту реального надання послуг за договором № 15 від 27.02.2012 року, що виключає право позивача віднести суму податку на додану вартість за вказаною угодою до складу податкового кредиту та підтверджує правильність висновків податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту березня 2013 року на суму 1200 грн.

Як свідчать матеріали справи, 27 лютого 2012 року між позивачем (замовник) та ПП "Раіком" (постачальник) укладено договір поставки № 15 /том 1 а.с. 33-34/, відповідно умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність позивачу певну продукцію відповідно до видаткових накладних та рахунків-фактур, а замовник зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору.

Крім того, 07 травня 2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Інтако" (постачальник) укладено договір поставки № 22 /том 1 а.с. 62-63/, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовнику певну продукцію відповідно до видаткових накладних та рахунків-фактур, а замовник зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору.

На виконання умов договору ПП "Раіком" виписано позивачу податкову накладну № 153 від 27 березня 2012 року на суму ПДВ 4548 грн. 60 коп., копія якої наявна у матеріалах справи та надавалася позивачем до перевірки /том 1 а. с. 235/. На підставі податкової накладної, отриманої від ПП "Раіком", позивачем сформовано податковий кредит у березні 2012 року на суму 4548 грн. 60 коп. /том 1 а.с. 96/.

На виконання умов договору ТОВ "Інтако" виписано позивачу наступні податкові накладні: № 77 від 11.05.2012 року на суму ПДВ 1030 грн. та № 251 від 25.06.2012 року на суму ПДВ 4600 грн., копії яких наявні у матеріалах справи та надавалися позивачем до перевірки /том 2 а. с. 1-3/. На підставі вказаних податкових накладних, отриманих від ТОВ "Інтако", позивачем сформовано податковий кредит травня 2012 року на суму ПДВ 1030 грн. та червня 2012 року на суму ПДВ 5400 грн. /том 1 а.с. 101, 226/.

З дослідження копій вказаних податкових накладних вбачається, що номенклатура товарів, зазначена у податковій накладній № 251 від 25.06.2012 року /том 2 а.с. 2/ не відповідає номенклатурі товарів, вказаних у накладній № 2506-5 від 25.06.2012 року /том 2 а.с. 3/.

З пояснень представника позивача судом першої інстанції встановлено, що вірною є номенклатура товарів, що вказана у накладній № 2506-5 від 25.06.2012 року /том 2 а.с. 3/, а в податковій накладній при оформленні допущено помилку.

ТОВ "Інтако" у податковій накладній № 251 від 25.06.2012 року вказано загальну суму коштів, що підлягає сплаті з урахуванням податку в розмірі 27000 грн., у тому числі сума без ПДВ - 23000 грн. та сума ПДВ - 4600 грн.

Однак, за результатами проведеного перерахунку виявлено, що фактична сума основної ставки без ПДВ становить 21967 грн., а не 23000 грн., як вказано у податковій накладній /том 2 а.с. 2/, тому відповідно при зазначенні фактичної загальної суми коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та суми ПДВ у податковій накладній, яка надавалася позивачем до перевірки /том 2 а.с. 2/, допущено помилку.

Оскільки відповідно до приписів пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України опис (номенклатура) товарів/послуг, ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні, загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку визначені як обов'язкові реквізити податкової накладної, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначена вище податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано дані податкового обліку за червень 2012 року, оформлена з порушенням вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивачем не подавалася у порядку, встановленому пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України заява із скаргою на такого постачальника до податкової декларації з ПДВ за відповідний період, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відтак, вказана податкова накладна не дає позивачу права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту червня 2012 року.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги копію доданої позивачем до позовної заяви податкової накладної № 251 від 25.06.2012 року з внесеними виправленнями /том 1 а.с. 64-65/ в якості належного доказу на підтвердження суми податкового кредиту, оскільки остання не надавалася позивачем до перевірки, відтак вказаний документ був відсутній у позивача на момент проведення перевірки.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами з ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако" позивачем надано до перевірки накладні, копії яких наявні у матеріалах справи /том 1 а.с. 250, том 2 а.с. 3/, однак у даних накладних не зазначено прізвище, ініціали та посаду особи, що відвантажувала товарно-матеріальні цінності.

Враховуючи вищезазначене, дані накладні оформлені з порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що додана позивачем до позовної заяви копія накладної № РН-2506-5 від 25.06.2012 року /том 1 а.с. 66-67/ не ідентичною накладній № 2506-5 від 25.06.2012 року, що надавалася до перевірки /том 2 а.с. 3/, зокрема містить прізвище, ініціали та посаду особи, що відвантажувала товарно-матеріальні цінності "ОСОБА_3", при цьому підпис вказаної особи та відтиск печатки візуально відрізняються від тих, що містяться у накладній № 2506-5 від 25.06.2012 року, яка надавалася до перевірки /том 2 а.с. 3/.

Колегією суддів не береться до уваги копія доданої позивачем до позовної заяви накладної № РН-2506-5 від 25.06.2012 року з внесеними виправленнями /том 1 а.с. 66-67/, оскільки остання не надавалася позивачем до перевірки, відтак, з огляду на положення пункту 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, вказаний документ був відсутній у позивача на момент проведення перевірки та не є належним доказом факту здійснення спірної господарської операції.

Згідно з пунктом 2.2 договору № 15 від 27.02.2012 року, укладеного з ПП "Раіком", та договору № 22 від 07.05.2012 року, укладеного з ТОВ "Інтако", підтвердженням якості та комплектності з боку постачальника є сертифікат відповідності, який видається виробником товару.

Надана позивачем до суду апеляційної інстанції копія сертифікату не береться колегією суддів до уваги, оскільки вказаний сертифікат виписаний лише на контактори типів КМИ, КТИ, торгової марки ІЕК, в той час як згідно податкових та видаткових накладних позивачеві повинні були поставлятись також і інші товари, на які сертифікатів не надано.

Крім того, вказана копія сертифікату не надавалась позивачем ані до перевірки, ані до суду першої інстанції, а відтак, не є належним свідченням реальності виконання умов договорів поставки між ТОВ "Електросила стиль" та постачальниками ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако".

Умовами договорів поставки, укладених з ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако", передбачено, що товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 20 днів з дня погодження сторонами заявки замовника (пункт 4.1 договорів).

Згідно статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568, (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Підпунктом 11.5. пункту 11 Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Підпунктом 11.7. пункту 11 Правил перевезення встановлено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Також, у відповідності до підпункту 10.5. пункту 10 Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, подорожніх листів або інших доказів на підтвердження факту відвантаження та переміщення товару від ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако" до позивача.

У засіданні суду першої інстанції керівник підприємства пояснювала, що товар перевозився нею особистим транспортом та за власний рахунок, на підтвердження чого надала копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Daewoo Lanos TF69Y ЗНГ 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_4 та свідоцтва про шлюб /том 1 а. с. 202-203/.

Однак, на уточнюючі запитання суду керівник підприємства не змогла вказати точні місця завантаження товару.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність у члена сім'ї керівника підприємства транспортного засобу Daewoo Lanos TF69Y ЗНГ 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, не є беззаперечним доказом того, що товар перевозився позивачем та перевезення здійснювалося саме вказаним транспортним засобом, особливо з огляду на те, що договором поставки передбачено інший порядок транспортування.

Крім того, колегія суддів зауважує, що товар, який підлягав поставці згідно накладної № 2506-5 від 25.06.2012 року є габаритним, оскільки крім 21 найменувань товарів різної кількості, включав стільці у кількості 10 штук та драбину металеву /том 2 а.с. 3/, а відтак, доставка потребувала вантажного транспортного засобу.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає вірним неврахування судом першої інстанції доводів представника позивача про самовивіз товару, який також суперечить умовам укладених договорів.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що позивачем не надано доказів фактичного оприбуткування на підприємстві товару, поставка якого передбачена договорами із ПП «Раіком» та ТОВ «Інтако».

З наданих позивачем до матеріалів справи копій оборотно-сальдових відомостей /том 2 а.с. 24, 25, 27/, неможливо встановити, від яких саме контрагентів отримано зазначені в них товарно-матеріальні цінності. Крім того, вказані оборотно-сальдові відомості не надавалися позивачем до перевірки, а відтак, копії вказаних документів не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції при наданні оцінки правомірності висновків податкового органу.

Копії наданих договорів, укладених позивачем з ПАТ "Електромашинобудівельний завод "Фірма Селма", ПАТ "Сімферопольський моторний завод", ПАТ "Глухівський завод "Електропанель", ТОВ "Полтаваелектросервіс", копії податкових накладних, видаткових та товарно-транспортних накладних, складених на їх виконання, на думку колегії суддів, не є беззаперечним доказом того, поставка товарів вказаним контрагентам здійснена позивачем саме за рахунок товару, отриманого від спірних контрагентів, а тому не приймається до уваги колегією суддів.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту сум витрачених на придбання товарно-матеріальних цінностей можуть створювати лише реально вчинені господарській операції з придбання товарів, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Позивачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції належних доказів реальності постачання товару від ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако". Відтак, накладні та податкові накладні, видані ПП "Раіком" та ТОВ "Інтако", які фактично не виступали продавцями товарів, зазначених у накладних, не є належною підставою для віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту.

Зазначене, у свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту травня 2012 року на суму ПДВ 1030 грн. та червня 2012 року на суму ПДВ 5400 грн.

Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0006651502 від 13.05.2013 року про збільшення позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ на суму 12179 грн. (за основним платежем) та про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3044,75 грн., діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросила стиль" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013р. по справі № 816/3065/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.3399

Повний текст ухвали виготовлений 24.09.2013 р.