Постанова

від 05.09.2013 по справі 826/9839/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2013 року 15:30 № 826/9839/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом корпорації «Укрінмаш» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась корпорація «Укрінмаш» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2013 р. № 0000262240.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

У судове засідання, представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подавши до суду заперечення на адміністративний позов, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавств за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.05.2013 р. № 1604/22-40/22916863, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема: пп.4.5.1. п.4.5 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 1791220,00 грн., в т.ч.: січень 2010 року на суму 320000,00 грн., лютий 2010 року на суму 400000,00 грн., квітень 2010 року на суму 540000,00 грн., червень 2010 року на суму 153333,00 грн., липень 2010 року на суму 62887,00 грн., вересень 2010 року на суму 315000,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 30.05.2013 р. № 1604/22-40/22916863, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.06.2013 р. № 0000262240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 531 220,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 132 805,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався, наданим йому ст.ст.56, 86 Податкового кодексу України, правом подачі заперечень до акту перевірки та правом адміністративного оскарження рішення податкового органу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 30.05.2013 р. № 1604/22-40/22916863 та письмових заперечень відповідача, в ході перевірки повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. встановлено їх заниження на загальну суму 1476220,00 грн., в т.ч. по періодах: січень 2010 на суму 320000,00 грн., лютий 2010 року на суму 400000,00 грн., квітень 2010 року на суму 540000,00 грн., червень 2010 року на суму 153333,00 грн., липень 2010 року на суму 62887,00 грн.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що позивач здійснив коригування податкових зобов'язань шляхом зменшення зазначаючи підставу для коригування «помилка в обчисленні зобов'язань, арифметична помилка» у наступних податкових періодах: січень 2010 на суму (-)320000,00 грн., лютий 2010 року на суму (-) 400000,00 грн., квітень 2010 року на суму (-) на суму 540000,00 грн., червень 2010 року на суму (-) 153333,33 грн., липень 2010 року на суму (-) 62887,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно пп.4.5.1. п.4.5. ст.4 зазначеного закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

В той же час, позивачем не надані суду будь-яких підтверджуючих документів, які б підтверджували підстави проведення відповідного коригування.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає твердження позивача про те, що таке коригування здійснене ним у зв'язку з проханням відповідача у 2009 році не подавати декларації з податку на додану вартість, в яких зазначається рядок 24. (а саме подавати Декларації тільки за відсутністю р.24), що призвело до неможливості включення позивачем до податкового кредиту, податкових накладних інших податкових періодів ніж звітний та завищення ним податкових зобов'язань, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Також, як вбачається з акту перевірки позивача від 30.05.2013 р. № 1604/22-40/22916863 та письмових заперечень відповідача, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. встановлено його завищення на загальну суму 315000,00 грн., в т. ч. за вересень 2010 року на суму 315000,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Еліт стиль».

Взаємовідносини позивача з контрагентом ПП «Еліт стиль», за перевіряємий період, ґрунтувалися на договорі будівельного підряду від 23.08.2010 р. № ЮД-2-23/9, за умовами якого позивач як замовник доручав, а контрагент як виконавець брав на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик, здійснити виконання загально-будівельних зовнішніх, внутрішніх, сантехнічних та електромонтажних робіт по реконструкції нежитлового будинку - адміністративного корпусу по вул. Академіка Туполєва, 8, у Шевченківському районі м. Києва. Договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, передбаченого додатком №1, що є невід'ємною частиною договору, і складає 1890000,00 грн. з урахуванням ПДВ-315000,00 грн.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані контрагентом роботи, останнім виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року та податкова накладна від 30.09.2010 р. № 30052 на загальну суму 1 890 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 315 000,00 грн. Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі з розрахункового рахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

В той же час, в ході перевірки до відповідача надійшов акт ДПІ у м. Хмельницькому про результати документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «Еліт-Стиль», код за ЄДРПОУ 31100290, з питань достовірності нарахування різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по ПДВ за серпень 2010 року-листопад 2010 року» від №1508/23-4/31100290 від 03.03.2011 р., яким зафіксовано наступне.

Перевіркою не встановлено, а посадовими особами до перевірки не надано документальне підтвердження або іншу інформацію щодо наявності орендованих основних засобів та обладнання у ПП «Еліт-Стиль», перевіркою не встановлено витрат на оренду обладнання та основних засобів. Жодних первинних документів бухгалтерського обліку щодо фінансово-господарської діяльності ПП «Еліт-Стиль» за серпень-листопад 2010 року до перевірки не надано.

Отже, ПП «Еліт-Стиль» не мало на балансі необхідних основних засобів та обладнання для самостійного виконання ремонтних робіт, ремонтно-будівельних робіт, будівельних робіт, будівельно-монтажних робіт, монтажних послуг, послуг по електромонтажу, проектно-пошукових робіт, проектно-монтажних робіт, послуг по фарбуванню, відновлювальних послуг, демонтажних робіт, земельних робіт, послуг по нанесенню написів, послуг по електрозахисту, послуг капітального ремонту, реконструкційних робіт, реставраційних робіт, послуг по благоустрою, інших видів будівельних робіт.

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, отже виписані контрагентом первинні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

В той же час, позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагента фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що ставить під реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом ПП «Еліт-Стиль», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за роботи до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2 Закону).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Як вже зазначалося вище, реальне вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентом відсутнє.

Крім того, під час дослідження поданих позивачем первинних документів, на підтвердження виконання договору від 23.08.2010 р. № ЮД-2-23/9, а саме: акту приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року, податкової накладної від 30.09.2010 р. № 30052 та платіжних доручень, судом встановлено, що вони виписані на підтвердження виконання неіснуючих договорів № 2-23/9 від 23.03.2010 р. та № 2-23/9 від 23.09.2010 р.

Таким чином, суд не може прийняти зазначені первинні документи у якості доказу виконання договору від 23.08.2010 р. № ЮД-2-23/9.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а видані ним первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, на виконання договорів, які фактично між позивачем та контрагентом не укладалися, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій, отже у суду відсутні підстави вважати такі первинні документи, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій і дають позивачу право на податковий кредит.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.06.2013 р. № 0000262240.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог корпорації «Укрінмаш» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко