Постанова

від 22.08.2013 по справі 804/9992/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 р. Справа № 804/9992/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В. за участю: представника позивача представника відповідача представника третьої особи Пічка Р.С. Димарьової В.В. Саратова А.Н. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Локіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркстоун» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Локіс» 23 липня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2013 № 0002972206.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач вказує, що господарські операції, які мали місце між ТОВ «Аркстоун» та ТОВ «Локіс» мають ознаки нікчемності оскільки ТОВ «Аркстоун» мало господарські відносини з ПП «Будком-Алон», яке нібито є фіктивним підприємством, а тому позивач не має права на віднесення сум, сплачених за ними до складу податкового кредиту на додану вартість. Проте, дані твердження, на думку позивача є безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що відповідач під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Локіс» з питань взаємовідносин та дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток з ТОВ «Аркстоун» за період березень-травень 2012 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 15.07.2013 № 0002972206 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на безпідставність висновків податкової інспекції. Додатково зазначив, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі № 820/5045/13-а було скасовано наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 624 від 03.04.2013 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКСТОУН» та визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо порядку проведення перевірки результати якої оформлені Актом № 1343/22.5-07/34390731 від 09.04.2013.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, 21.05.2013 було направлено на адресу ТОВ «Локіс» за вих. № 19767/10/22-617 запит на підставі пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України щодо надання оригіналів та (або) копій документів щодо підтвердження господарських відносин із ПП «АРКСТОУН» за період березень-травень 2012 року. Даний запит був отриманий 03 червня 2013 року головним бухгалтером ТОВ «Локіс» Локтєвою О.М.

У відповідь на лист за вих. № 19767/10/22-617 від 21.05.2013, ТОВ «Локіс» надало податковій інспекції копії витребуваних документів.

Виконуючим обов'язки начальника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби Джураєвою Г.З. 17 червня 2013 року було винесено Наказ № 972 «Про організацію проведення позапланової документальної невиїзної перевірки «ТОВ Локіс» (код ЄДРПОУ 30316895)».

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби 03 липня 2013 року було складено акт № 4026/226/30316895 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Локіс» (код ЄДРПОУ 30316895) з питань взаємовідносин та дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток з ТОВ «Аркстоун» (код ЄДРПОУ 34390731) за період березень-травень 2012 року».

Відповідно до висновків вищевказаного акту перевіркою встановлено порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме ТОВ «Локіс» завищено податковий кредит по операціям з постачальником ТОВ «Аркстоун за рахунок не підтвердження реальності проведених операцій з придбання товару на загальну суму 29678,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на 29678,00 грн., в т.ч. по періодам:

- липень 2012 року - на 9350,00 грн.;

- серпень 2012 року - на 4203,00 грн.;

- квітень 2013 року - на 16125,00 грн.

На підставі акту перевірки № 4026/226/30316895 від 03.07.2013 Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було винесено відносно ТОВ «Локіс» податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002972206 від 15 липня 2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 44570,00 грн., з яких: за основним платежем + 29678,00, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 14839,00 грн.

Судом встановлено, що 13 вересня 2011 року ТОВ «Локіс» та ТОВ «Аркстоун» до Договору підряду № 11.04.09 на виконання проектних робіт від 05.05.2011 уклали Додаткову Угоду № 1, якою внесли зміни до Додатку № 1 до договору підряду. Додатком № 1 було визначено, що ТОВ «Аркстоун» однією із стадій виконання робіт Виконавця за договором є стадія робочий проект (РП), яка складається з декількох етапів.

В рамках виконання стадії РП ТОВ «Аркстоун» направило ТОВ «Локіс» рахунок-фактуру № СФ-0000072 від 15.03.2012 на загальну суму 141900,00 грн.

ТОВ «Локіс» та ТОВ «Аркстоун» 31 травня 2012 року підписали Акт № ОУ-0000109 здачі-прийняття робіт (надання послуг) в рамках виконання ТОВ «Аркстоун» своїх зобов'язань по стадії робочий проект (РП) на загальну суму 96 750,00 грн. з ПДВ.

На зазначену суму ТОВ «Аркстоун» виписало ТОВ «Локіс» 04.04.2012 податкову накладну № 1.

Листом № 1/29 від 29.03.2012 ТОВ «Локіс» звернулось до ТОВ «Аркстоун» про внесення змін до проектної документації в частині перепланування навісу (прибудова рампи).

ТОВ «Локіс» та ТОВ «Аркстоун» 25 квітня 2012 року, відповідно до вищезазначеного листа, уклали Додаткову угоду № 2 до договору підряду № 11.04.2009 на виконання проектних робіт від 05.05.2011, згідно з якою ТОВ «Аркстоун» бере на себе зобов'язання на виконання коректування певних розділів проектної документації в частині прибудови рампи, із зміною в складській частині комплексу та з будівництвом КПП.

За здійснення цих робіт ТОВ «Локіс» отримало від ТОВ «Аркстоун» рахунок-фактуру № СФ-0000081 від 25.04.2012 на загальну суму 56100,00 грн.

ТОВ «Локіс» та ТОВ «Аркстоун» 24 травня 2012 року підписали Акт № ОУ-0000112 здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 56100,00 грн. Даним актом ТОВ «Аркстоун» підтвердило здійснення коригування в проектній документації.

На зазначену суму ТОВ «Аркстоун» виписало ТОВ «Локіс» 22.05.2012 податкову накладну № 5.

Також судом встановлено, що при проведенні авторського нагляду в рамках відповідного договору ТОВ «Аркстоун» направило ТОВ «Локіс» рахунки-фактури № СФ-0000063 від 06.12.2011 та № СФ-0000071 від 02.03.2012 на загальну суму 25218,00 грн.

ТОВ «Локіс» та ТОВ «Аркстоун» 31.05.2012 підписали Акт № ОУ-0000111 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 25218,00 грн., який підтверджує здійснення ТОВ «Аркстоун» авторського нагляду за будівництвом об'єкту. На зазначену суму 21.03.2012 ТОВ «Аркстоун» виписало ТОВ «Локіс» податкову накладну.

Факт того, що проектна документація була використана в будівництві комплексу торгівельно-складських приміщень на земельній ділянці кадастровий номер 6325181201:00:003:00032, яка є власністю ТОВ «Локіс» і розташована на вул. Озерній у с. Комунар Харківського р-ну, Харківської області та за його будівництвом був здійсненний авторський нагляд також підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована в ДАБК у Харківській області 12.11.2012, а також Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно видане ТОВ «Локіс» Виконкомом Комунарської сільської ради 13.11.2012.

Аналізуючи зміст позовних вимог суд прийшов до наступних висновків.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

У статті 78 Податкового кодексу України визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок

Так, згідно п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно п. 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Згідно норм пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Суд зазначає, що даною нормою визначено право органу державної податкової служби на отримання копій документів в порядку та на підставах, визначених Податковим кодексом України, проте, саме статтею 85 Податкового кодексу України передбачено порядок надання документів платниками податків.

Згідно п.п. 85.1, 85.2, 85.5 Податкового кодексу України визначено, що забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Забороняється вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Порядок надсилання письмових запитів визначено ст. 73 Податкового кодексу України, зокрема, у п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України зазначено, що органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 «Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 (далі - Порядок № 1245) визначено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються:

- посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту;

- опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

А у п. 12 Порядку № 1245 зазначено, що письмовий запит про подання інформації надсилається суб'єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- виявлення за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

- виникнення потреби у визначенні рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

- виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

- подання щодо платника податків скарги про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

- проведення зустрічної звірки;

- в інших випадках, визначених Податковим кодексом України.

Суд зауважує, що у листі відповідача за вих. № 19767/10/22-617 від 21.05.2013 не було визначено строків надання інформації та пояснень.

Згідно ж п. 14 Порядку № 1245 визначено, що суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України.

У разі коли за результатами перевірок інших платників податків або за результатами аналізу податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платник податків зобов'язаний надати пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту.

Відповіді на запити щодо надання податкової інформації від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування надаються протягом одного місяця, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що направлений відповідачем запит не містив жодної інформації про результати перевірок інших платників податків або результати аналізу податкової інформації, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, що давало би змогу платнику податків вважати, що такі обставини мали місце та надавати відповідь протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту.

Суд вважає, що посилання відповідача у запиті на пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є безпідставним, оскільки дана норма регулює лише обставини щодо призначення перевірки платника податків, а не підставу для направлення письмового запиту.

Оскільки суд прийшов до висновку, що відповідачем було направлено на адресу позивача неналежно складений запит, суд вважає, що такий запит не можна вважати запитом в розумінні пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, та не може бути розцінено як підставу для винесення наказу про призначення перевірки за пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Щодо фактів, які було встановлені відповідачем під час проведення перевірки суд зазначає наступне.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Судом було встановлено, що одними з основних джерел, які використовувались під час перевірки ТОВ «Локіс» був акт ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 09.04.2013 № 1343/22.5-07/34390731 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «АРКСТОУН», код ЄДРПОУ 34390731, з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «БУДКОМ-АЛОН», код ЄДРПОУ 34951473, за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 р.».

Вищевказаний акт не містить правового обґрунтування, внаслідок чого було зроблено висновок про встановлення відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Локіс» та ТОВ «АРКСТОУН».

Отже, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не повинна була робити свої висновки саме на підставі висновків перевірками контрагентів, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

Також судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі № 820/5045/13-а було скасовано наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 624 від 03.04.2013 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКСТОУН» та визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо порядку проведення перевірки результати якої оформлені Актом № 1343/22.5-07/34390731 від 09.04.2013

Податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено факту використання придбаних позивачем товарів (робіт та послуг) у неоподатковуваних операціях, або не у господарській діяльності підприємства, та під час розгляду даної справи судом, відповідачем у справі також не було надано суду належних письмових доказів цих обставин, як і не було надано доказів відсутності у позивача належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних) за цими господарськими операціями або доказів на підтвердження відсутності дійсної поставки товарів (робіт та послуг) позивачу від його контрагентів.

Посилання податкового органу на порушення позивачем ст. 228 Цивільного Кодексу України суд вважає безпідставними та зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Як встановлено судом, на момент розгляду справи, обвинувальний вирок стосовно позивача відсутній.

Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у перевіряємому періоді договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту норми матеріального права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Також суд наголошує, що позивачу було збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість без здійснення коригування у розмір валових витрат підприємства та збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток.

коригування сум ПДВ не провадиться у разі використання придбаних товарів/послуг, основних фондів, за якими було сформовано податковий кредит, в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до Податкового кодексу (згідно з п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання).

Статтею 192 Податкового кодексу визначено порядок проведення коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту в разі, якщо:

постачальник товарів/послуг і їх отримувач зареєстровані платниками ПДВ як на момент здійснення операції з постачання, так і на момент проведення коригування;

постачальник товарів/послуг зареєстрований платником ПДВ, а отримувач - ні;

постачальник товарів/послуг не є платником ПДВ на кінець звітного періоду, в якому було проведено перерахунок.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також суд зазначає, що відповідно п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, не повинен був збільшувати розмір податкового зобов'язання по податку на додану вартість ТОВ «Локіс» без внесення змін до податкових зобов'язань платника податку з податку на прибуток, оскільки на визначення розміру податкового зобов'язання по податку на додану вартість впливає вартість товарів/послуг, яка в свою чергу впливає і на визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Локіс» правомірно визначило податковий кредит за липень 2012 року, серпень 2012 року та квітень 2013 року, у зв'язку з чим суд вважає, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002972206 від 15 липня 2013 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій з проведення перевірки належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4-12, 41, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Локіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркстоун» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002972206 від 15 липня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Локіс» (код ЄДРПОУ 30316895), щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 44570,00 грн. (сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят гривень 00 копійок), з яких: за основним платежем + 29678,00 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят вісім гривень 00 копійок), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 14839,00 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот тридцять дев'ять гривень 00 коійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Локіс» (код ЄДРПОУ 30316895) судовий збір у розмірі 445,17 грн. (чотириста сорок п'ять гривень 17 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 23.08.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко