Рішення

від 01.10.2013 по справі 914/3355/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2013 р. Справа № 914/3355/13

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Біофарма», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека «Примула», м.Львів

про стягнення основного боргу, пені, інфляційних збитків та 3% річних на загальну суму 74 046 грн. 68 коп.

Суддя Гулик Г.С.

при секретарі Фартушок Н.Б.

Представники:

від позивача: Тимошенко В.О. - представник (довіреність №69/1 від 03.06.2013р., дійсна до 31.12.2014р.);

від відповідача: Шелемба Ю.В. - представник (довіреність №12 від 06.09.2013р., дійсна до 01.09.2014р.).

Представникам сторін роз'яснено їхні права та обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не поступало.

Приватне акціонерне товариство «Біофарма» звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека «Примула» про стягнення заборгованості в сумі 74 046 грн. 68 коп.

Ухвалою суду від 30.08.2013р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.09.2013р. В зв'язку із неявкою в судове засідання сторін та невиконання ними вимог ухвали суду від 30.08.2013р., а також враховуючи подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 01.10.2013р.

В судовому засіданні 01.10.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд позов задоволити і стягнути з відповідача заборгованість в сумі 74 046 грн. 68 коп. (в т.ч. 11 359 грн. 26 коп. - основний борг, 62 154 грн. 18 коп. - пеня, 22 грн. 38 коп. - інфляційні збитки, 510 грн. 86 коп. - 3% річних з простроченої суми) та судового збору у сумі 1 720 грн. 50 коп. Крім цього, представник позивача в судовому засіданні надав суду усні пояснення про те, що відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар в сумі 2 870 грн. 34 коп. по товарно-транспортній накладній №ВБ-0001638 від 06.10.2011р. на суму 3 417 грн. 75 коп. і сума боргу по цій накладній, на день звернення з позовом до суду становить 547 грн. 41 коп. Представником відповідача не спростовано факт часткової оплати боргу по товарно-транспортній накладній №ВБ-0001638 від 06.10.2011р. в сумі 2 870 грн. 34 коп.

В судовому засіданні 01.10.2013р. відповідач проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позову заяву і просить суд у задоволенні позовної вимоги щодо нарахованої суми пені відмовити. Крім цього, до відзиву на позовну заяву відповідач долучив заяву б/н від 27.09.2013р. про застосування строку позовної давності щодо нарахованої позивачем пені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах докази, суд встановив наступне:

03.09.2010р. між Відкритим акціонерним товариством «Біофарма» (продавець, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека «Примула» (покупець, відповідач по справі) укладено договір №328 (далі по тексту - договір). Цей договір набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 31.12.2011р. (п.11.8. договору). Відповідно до п.11.7. договору закінчення та розірвання дії цього договору не звільняє покупця від зобов'язань по оплаті куплених партій продукції та виставлених продавцем штрафів.

06.12.2010р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №328 від 03.09.2010р., в якій передбачили, що в зв'язку із зміною найменування юридичної особи ВАТ «Біофарма» на ПАТ «Біофарма» у всіх відмінках та скороченнях у тексті договору замінити слова «Відкрите акціонерне товариство» на «Приватне акціонерне товариство».

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов'язується передати лікарські засоби (далі в тексті цього договору - «продукція») у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити її, відповідно кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до договору і є невід'ємною частиною. Всі товарно-транспортні накладні, за якими покупець отримує від продавця продукцію в період дії цього договору, виписані на підставі цього договору, є невід'ємною частиною. Кількість, асортимент, ціна продукції вказуються в товарно-транспортних накладних (п.п.1.2, 1.3 договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що доказом передачі партії продукції у власність покупця є товарно-транспортна накладна, оформлена належним чином, з підписом уповноваженої особи покупця, а також довіреність на отримання продукції. Ціни на продукцію є погодженими між сторонами та зазначені у товарно-транспортних накладних на кожну партію продукції. Отримання продукції покупцем згідно товарно-транспортної накладної звільняє його від подальшого заперечення ціни на отриману продукцію (п.п. 4.1., 4.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав у власність відповідачеві продукцію, згідно товарно-транспортних накладних:

1. №ВБ-0001638 від 06.10.2011р. на суму 3 417 грн. 75 коп. та №ВБ-0001746 від 27.10.2011р. на суму 4 138 грн. 80 коп. Ці продукції були прийняті відповідачем, через Шелембу Ю.В. по довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №53 від 01.10.2011р.;

2. №ВБ-0001789 від 08.11.2011р. на суму 2 782 грн. 50 коп. та №ВБ-0001846 від 22.11.2011р. на суму 3 890 грн. 55 коп. Ці продукції були прийняті відповідачем, через Шелембу Ю.В. по довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №56 від 01.11.2011р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт, що позивач поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 14 229 грн. 60 коп.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за продукцію здійснюються на умовах відтермінування оплати на 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту його отримання. Покупець оплачує отриману партію продукції банківським безготівковим переказом (п.5.2. договору).

Станом на день подання позовної заяви, відповідач частково оплатив позивачу борг в сумі 2 870 грн. 34 коп. і основна сума заборгованості становить 11 359 грн. 26 коп.

Позивач на адресу відповідача двічі надсилав претензії №01/13-2699 від 23.08.2012р. та №01/13-3276 від 26.10.2013р., в яких вимагав, протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання цих претензій перерахувати суму заборгованості. Відповідач претензії позивача залишив без розгляду.

Відповідно до п.9.1. договору у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 1% від несплаченої суми за весь період прострочення оплати.

Згідно з вимогами п.9.1. договору позивач за період з 20.11.2011р. по 20.06.2013р. нарахував відповідачу пеню в сумі 62 154 грн. 18 коп.

Щодо нарахованої позивачем пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

По-перше, згідно ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, нарахування пені повинно обчислюватися з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто: по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001638 від 06.10.2011р. з 21.11.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001746 від 27.10.2011р. з 12.12.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001789 від 08.11.2011р. з 24.12.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001846 від 22.11.2011р. з 07.01.2012р.

По-друге, відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із внесеними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 07.11.2011р. у справі №3-121гс11.

Відтак, позивач повинен був нараховувати пеню у відповідності до подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від сум прострочених платежів за кожен день прострочення.

По-третє, відповідно до ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.251, ст.253, ст.256 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 5 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня.

Згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Враховуючи ту обставину, що зобов'язання по оплаті продукції виникло з 20.11.2011р., 11.12.2011р., 23.12.2011р. та 06.01.2012р. і враховуючи те, що останнім днем нарахування позивачем пені є 20.06.2013р., а позов заявлено 30.08.2013р., позивачем пропущено позовну давність за вимогами про стягнення пені.

Частиною 3 ст.267 ЦК України та п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. №10 передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови від позову (ч.4 ст.267 ЦК України).

Таким чином, оскільки відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, суд вважає за необхідне погодитися з цією заявою та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої у періоди, за якими позовна давність минула.

Також позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачеві 22 грн. 38 коп. - інфляційних збитків та 510 грн. 86 коп. - 3% річних з простроченої суми по 4 (чотирьох) товарно-транспортних накладних за періоди з 20.11.2011р. по 20.06.2013р.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних збитків та 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, нарахування інфляційних збитків та 3% річних повинно обчислюватися з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто: по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001638 від 06.10.2011р. з 21.11.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001746 від 27.10.2011р. з 12.12.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001789 від 08.11.2011р. з 24.12.2011р.; по товарно-транспортній накладні №ВБ-0001846 від 22.11.2011р. з 07.01.2012р.

Суд, здійснюючи перерахунок інфляційних збитків та 3% річних по 4 (чотирьох) товарно-транспортних накладних за періоди з 21.11.2011р. по 20.06.2013р., дійшов висновку, що їх сума повинна становити не 22 грн. 38 коп. і 510 грн. 86 коп., як вказує позивач, а 9 грн. 03 коп. і 509 грн. 93 коп.

Доказів погашення боргу, інфляційних збитків та 3% річних відповідач суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. (ст. 219 ГК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то він підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем повністю доведено факт виконання ним своїх договірних зобов'язань по поставці продукції у повному обсязі. Підтвердженням цього, є довіреності на отримання товарів відповідачем, товарно-транспортні накладі, підписані представником відповідача без жодних застережень. Відповідач, в порушення передбаченого договором №328 від 03.09.2010р., не оплатив позивачу повної вартості отриманої продукції.

На підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги по заборгованості в сумі 11 359 грн. 26 коп., інфляційних збитків у сумі 9 грн. 03 коп. та 3% річних з простроченої суми в сумі 509 грн. 93 коп. підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір, сплачений позивачем, покладається на відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Виходячи із вимог п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. №10 та керуючись ст. ст. 175, 193, 216, ч. 2 ст. 218, 219 Господарського кодексу України, ст. 11, ч. 1 ст.251, ст. 253, 256, п. 1 ч. 2 ст. 258, ч. 1, 5 ст. 261, ч. 3, 4 ст. 267, ст. ст. 509, ч. 1 ст. 530, ст. ст. 610-612, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України та ст. ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека «Примула» (79018, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.№30, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35620613) на користь Приватного акціонерного товариства «Біофарма» (03680, м.Київ, вул.Амосова, 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36273281) 11 359 грн. 26 коп. - основного боргу, 9 грн. 03 коп. - інфляційних збитків, 509 грн. 93 коп. - 3% річних з простроченої суми та 275 грн. 99 коп. - судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Суддя Гулик Г.С.