Постанова

від 16.09.2013 по справі 816/4934/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2013 рокум. ПолтаваСправа №816/4934/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

при секретарі - Мекенченко М.А.,

за участю:

представників позивача - Репала Д.О., Бондус С.А.,

представника відповідача - Решетнік М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експосервіс Трейд" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експосервіс Трейд" (надалі - позивач, ТОВ "Експосервіс Трейд") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2013 року №0001252308 та від 30.07.2013 року №0001282308.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт перевірки від 12.07.2013 року №136/16-01-22-08/35581920, складений за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Експосервіс Трейд" по взаємовідносинах з ТОВ "Група Імідж плюс" за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року. Вважає помилковими висновки акта перевірки про порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" по господарським операціям з ТОВ "Група Імідж плюс", оскільки право на формування податкового кредиту підтверджується письмовим договором, податковими накладними, первинними документами бухгалтерського обліку та платіжними документами. Господарські операції із вказаним контрагентом носили реальний характер та відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства.

27.08.2013 року до суду надійшли письмові заперечення, в яких на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на висновки позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Експосервіс Трейд" по взаємовідносинах з ТОВ "Група Імідж плюс" за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року, оформленої актом від 12.07.2013 року №136/16-01-22-08/35581920, та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ "Експосервіс Трейд" зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 35581920, перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, копія якої наявна у матеріалах справи, ТОВ "Експосервіс Трейд" мало право на здійснення наступних видів діяльності за КВЕД: 51.52.2 Оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабритаками з них; 51.53.2 Оптова торгівля будівельними матеріалами; 52.46.0 Роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом; 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту /том 3 а.с. 4/.

У термін з 02.07.2013 року по 10.07.2013 року ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Експосервіс Трейд" по взаємовідносинах з ТОВ "Група Імідж плюс" (код ЄДРПОУ 37103559) за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 12.07.2013 року №136/16-01-22-08/35581920 (надалі - Акт перевірки) /том 1 а.с. 9-28/.

За висновками перевірки відповідачем встановлено наступні порушення:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством завищено валові витрати на загальну суму 1039750 грн. (в т.ч., за ІІІ квартал 2010 року - 246250 грн., за IV квартал 2010 року - 793500 грн.), що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 259938 грн. (у т.ч., за ІІІ квартал 2010 року - 61563 грн., за IV квартал 2010 року - 198375 грн.);

- пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 207950 грн. (у т.ч., за вересень 2010 року - 49250 грн., за жовтень 2010 року - 158700 грн.), що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 207950 грн. (у т.ч., за вересень 2010 року - 49250 грн., за жовтень 2010 року - 158700 грн.).

Вищевказані доводи про порушення контролюючий орган мотивував тим, що позивачем не надано до перевірки докази на підтвердження транспортування товарів від постачальника до покупця та сертифікатів якості. Крім того, посилається на висновки акту Дніпродзержинської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС від 25.01.2013 року №375/26/22-206/37103559 "Про результати проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Група Імідж плюс" (код 37103559) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість при взаємовідносинах та взаєморозрахунках з постачальниками та покупцями за період з 01.09.2010 по 31.10.2010".

18.07.2013 року позивачем подані письмові заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких ДПІ у м. Полтаві підготовлено відповідь листом від 25.07.2013 року за вих. № 916/10/16-01-22-08/-18 /т. 3 а.с. 50-51/.

30.07.2013 року на підставі акту перевірки від 12.07.2013 року №136/16-01-22-08/35581920 ДПІ у м. Полтаві винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0001252308, яким ТОВ "Експосервіс Трейд" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на загальну суму 324922 грн. 50 коп., у тому числі: 259938 грн. - основний платіж, 64984 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції) /т. 3 а.с. 59/;

- № 0001282308, яким ТОВ "Експосервіс Трейд" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 259937 грн. 50 коп., у тому числі: 207 950 грн. - основний платіж, 51987 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції) /том 3 а.с. 58/.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2013 року № 0001252308 та № 0001282308, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі -Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 цього Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у своїй господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пунктом 1.32 статті 1 цього Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

П.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, підставою для включення витрат підприємством до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Група Імідж плюс" (постачальник) укладено договір на умовах відстрочки платежу від 21.07.2010 року № 21/07-1 /том ІІІ а.с. 18/, за умовами якого ТОВ "Група Імідж плюс" (постачальник) зобов'язувалося передати у власність ТОВ "Експосервіс Трейд" (покупець), а покупець - прийняти та оплатити, товар (металопродукцію).

Асортимент, кількість, ціна та інші індивідуально визначені характеристики товару визначаються у накладних, що являються невід'ємною частиною договору /пункти 1.2, 2.1 Договору/.

Товар відпускається відповідно до заявок покупця, що передаються постачальнику в будь-якій зрозумілій для сторін формі (письмово, телефоном, факсом); товар відпускається на умовах самовивозу зі складу постачальника; перехід права власності на товар відбувається в момент його передачі покупцю /пункти 3.1, 3.2 Договору/.

Згідно з пунктом 4.1 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні документи:

- видаткову накладну;

- рахунок на оплату (при необхідності);

- податкову накладну.

На виконання умов договору ТОВ "Група Імідж плюс" виписано позивачу податкові накладні: від 26.10.2010 року № 26101, від 26.10.2010 року № 26103, від 27.10.2010 року № 27101, від 28.10.2010 року № 28104, від 29.09.2010 року № 29094, копії яких наявні у матеріалах справи /том ІІІ а.с. 28-32/.

Зауваження щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача на позов відсутні.

Зазначені вище податкові накладні внесені позивачем до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних відповідно за вересень та жовтень 2010 року /том ІІІ а.с. 95, 102/ та суми ПДВ згідно даних податкових накладних включені до складу податкового кредиту позивача у вересні 2010 року в розмірі 49250 грн. 01 коп. /том ІІ а.с. 210/ та жовтні 2010 року на суму 158699 грн. 99 коп. /том ІІ а.с. 206/.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент виписки податкових накладних та здійснення господарської операції за укладеним з позивачем договором, ТОВ "Група Імідж плюс" було зареєстровано платником податку на додану вартість, свідоцтво платника податку на додану вартість №100288742, видане ТОВ "Група Імідж плюс" 16.06.2010 року, анульовано лише 01.09.2011 року /том 2 а.с.235/.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Факт передачі товарів за укладеним з ТОВ "Група Імідж плюс" договором поставки позивач підтверджує видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, копії яких наявні у матеріалах справи /том ІІІ а.с. 19-32/.

Зауваження щодо змісту та форми первинних документів бухгалтерського обліку в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача на позов відсутні.

Приймання товару за якістю позивач підтверджує копіями сертифікатів якості товарів /том ІІІ а.с. 146-170/.

З пояснень представників позивача у судовому засіданні встановлено, що товар за видатковими накладними отримувався працівником ТОВ "Експосервіс Трейд" Яловегою В.Д., на підтвердження чого до матеріалів справи позивачем надано копію наказу від 01.01.2009 року №01-к про прийняття на роботу працівників та викопіювання з журналу реєстрації виданих довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей /том ІІІ а.с. 6, 56-57/.

Пунктом 3.1 договору поставки від 21.07.2010 року №21/07-1 передбачено, що товар відпускається на умовах самовивозу зі складу постачальника /том ІІІ а.с. 18/.

Фактичне транспортування товарів від постачальника до покупця підтверджується долученими до матеріалів справи копіями подорожніх листів вантажного автомобіля /том ІІІ а.с. 52-55/.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, у користуванні ТОВ "Експосервіс Трейд" знаходиться необхідна кількість транспортних засобів за допомогою яких було здійснено доставку товарів (металопродукції) від ТОВ "Група Імідж плюс" до позивача. Так, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку:105 "Необоротні активи" за 01.09.10-30.09.13 на балансі ТОВ "Експосервіс Трейд" обліковуються 10 транспортних засобів та один причеп /том ІІІ а.с. 65/.

На вимогу суду позивачем надано копію договору оренди автомобілів від 01.10.2009 року та акта приймання-передачі автомобілів від 01.10.2009 року /том ІІІ а.с. 8-10/ разом з копіями наказів про прийняття на роботу водіїв, якими згідно подорожніх листів здійснювалося перевезення товару /том ІІІ а.с. 4-5/.

Суд також враховує, що одним із видів діяльності, який позивач мав право здійснювали у перевіряємому періоді була діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0), що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ, виданої станом на 25.11.2009 року /том ІІІ а.с. 3/.

Фактичне перерахування коштів позивачем на виконання умов договору поставки здійснено у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи /том ІІІ а.с. 11-17/.

Придбані у ТОВ "Група Імідж плюс" товарно-матеріальні цінності позивачем оприбутковано по бухгалтерському обліку та у подальшому використано у власній господарській діяльності шляхом їх реалізації третім особам, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії звітів про обіг товарів /том ІІІ а.с. 177-180, 188-189/ та видаткові накладні /том ІІІ а.с. 190-229/.

Відповідачем не спростовано надані позивачем докази реальності та товарності господарських операцій: факту передачі товарів за накладними та податковими накладними, факту перевезення товарів позивачем, оприбуткування товарів позивачем та їх подальшої реалізації, факту проведеного розрахунку за товари.

За таких обставин, твердження відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та актів приймання-передачі товарів не спростовує факт здійснення господарської операції, адже, належним та допустимим документом, який підтверджує передачу товарів від постачальника до покупця, є видаткові та податкові накладні, що відповідає приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не суперечить положенням договору поставки від 21.07.2010 року №21/07-1.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних буде встановлено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, сторони один до одного претензій не мають. Виконання договору характеризується передачею майна у власність та його оплатою, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до приписів частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Відповідачем не доведено, що укладений між позивачем та ТОВ "Група Імідж плюс" договір поставки був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача чи ТОВ "Група Імідж плюс" не встановлені.

Суд відхиляє доводи відповідача про безтоварність господарської операції з посиланням на відсутність ТОВ "Група Імідж плюс" за зареєстрованим місцезнаходженням, не наданням останнім пояснень та їх документального підтвердження на підтвердження даних податкової звітності та розрахунків по податках та інших обов'язкових платежах до бюджету з посиланням на акт Дніпродзержинської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС від 25.01.2013 року №375/26/22-206/37103559 "Про результати проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Група Імідж плюс" (код 37103559) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість при взаємовідносинах та взаєморозрахунках з постачальниками та покупцями за період з 01.09.2010 по 31.10.2010", оскільки вказаний акт було складено лише у січні 2013 року /том ІІ а.с. 214-224/, тоді як господарська операція з позивачем відбувалася у вересні-жовтні 2010 року. Доказів відсутності контрагента за місцезнаходженням станом на момент здійснення господарської операції контролюючим органом не надано.

Натомість, як вбачається з даного акту № 375/26/22-206/37103559 від 25.01.2013 року в ІІІ кварталі 2010 року кількісний склад працівників ТОВ "Група Імідж плюс" становив 27 осіб та основним видом діяльності ТОВ "Група Імідж плюс" визначено інші види оптової торгівлі /том ІІ а.с. 215/.

Суд зазначає, що можливі порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ "Група Імідж плюс" не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" по взаємовідносинам з ТОВ "Група Імідж плюс" у вересні-жовтні 2010 року згідно укладеного договору № 21/07-1 від 21.07.2010 року.

Беручи до уваги наведене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто винесеними без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є неправомірними.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії та згідно з частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, натомість, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 30.07.2013 року № 0001252308 та від 30.07.2013 року №0001282308.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, стягненню на користь позивача підлягають понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експосервіс Трейд" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 30 липня 2013 року № 0001282308.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 30 липня 2013 року № 0001252308.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експосервіс Трейд" (ідентифікаційний код 35581920) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2013 року.

Суддя С.С. Сич