Ухвала

від 26.09.2013 по справі 801/889/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/889/13-а

26.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-К"- не з'явився,

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим - Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 39/10-10 від 09.02.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кузнякова С.Ю. ) від 09.04.13 по справі № 801/889/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-К" (вул. Куйбишева, 62, кв. 47, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95004)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-К" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 04.01.2013 р. № 0000231501 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 101 823,75 грн. та від 04.01.2013 р. № 0000101502 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97 750,50 грн.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права та невірною оцінкою судом першої інстанції фактичних обставин справи.

26.09.2013 у судовому засіданні представник відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач у с удове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 65167,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 32583,50 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 04 січня 2013 року № 0000101502 (арк.с. 23) та у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 81459,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 20364,75 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 04 січня 2013 року за № 0000231501 (арк.с. 21).

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 21.12.2012 № 10356/15-2/33713805 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-К (код ЄДРПОУ 33713805) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Пан Буд" (код ЄДРПОУ 37081614) за серпень 2010 року", яким встановлені порушення позивачем пп.5.1, пп.5.2.1 п.5.2; п.5.3.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 81 459,00 грн., в тому числі в 3 кварталі 2010 р. - 81 459,00 грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3; п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 , п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 04.04.1007 р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за серпень 2010 року у сумі 65 167,00 грн., належить до сплати ПДВ в бюджет 65 167,00 грн.

Висновки податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на недоведеності реальності проведення господарських операцій позивача із ПП "Пан Буд" провочини із яким податкова інспекція вважає нікчемними.

Саме такий висновок став підставою до висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та завищення валових витрат виробництва по вказаним фінансово - господарським операціям.

Судова колегія зазначає, що податкова відповідальність має індивідуальний характер і при відсутності належних доказів про те, що реальне виконання умов договорів між позивачем та ПП "Пан Буд" не мало місце, товари (послуги) не отримані позивачем від вказаного суб'єкту господарювання та у подальшому - не використані у власній господарській діяльності, у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та суми валових витрат по фінансово-господарським взаємовідносинам із вказаним суб'єктом господарювання.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеної документальної перевірки зроблений висновок що позивачем та його контрагентом - ПП «Пан Буд» укладено правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, спрямовані на заволодіння майном держави дохідної частини бюджету, а отже порушують публічний прядок. Отже угоди між позивачем та його контрагентом - ПП «Пан Буд» є нікчемними.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та ПП «Пан Буд» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочи є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у судовому порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентами порушити публічний порядок суду не наведено.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до договору купівлі-продажу нафтопродуктів №37 від 27.09.2010, що укладений між ТОВ «Острів-К» та ПП «Пан Буд», позивачем було придбано у ПП «Пан Буд» дизельне пального у кількості 25004 літрів, що підтверджується наступними первинними документами: видатковою накладною №400 від 28.09.2010 на суму 153774,60грн.; податковою накладною №400 від 28.09.2010 на суму153774,60грн. (а.с.19-23).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Гран-К" здійснює виробничо-господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку, за різними видами, втому числі: оптова торгівля пальним.

Відповідно до договору № 105 від 02.08.2010, укладеного між позивачем (Покупець) та ПП «Пан Буд» (Продавець), положеннями п. 1.1 Продавець зобов'язався передати у власність Покупця товар - дизельне пальне, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити. Загальна сума договору склала 391 000,00 грн.

За умовами даного договору 04.08.2010 ПП «Пан Буд» проведена реалізація дизельного пального ТОВ «ГРАН-К» у кількості 57 500 л. на загальну суму 391 000,00 грн. (у т.ч. без ПДВ - 65 166,67 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № СФ 180 от 04.08.2010 та видатковою накладною № РН228 від 04.08.2010 на суму 391 000,00 грн. , у т.ч. ПДВ 65 166,67 грн., яка свідчить про відвантаження товару контрагентом позивачу.

Вартість отриманого ТОВ "Гран-К" товару сплачена шляхом перерахування грошових коштів у загальному розмірі 391400 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2522 від 14.09.2010 на суму 112 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 18 700,00 грн.; № 2686 від 07.10.2010 на суму 112 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 18 700,00 грн.; № 2732 від 25.10.2010 на суму 112 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 18 700,00 грн.; № 2736 від 27.10.2010 на суму 55 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 166,67 грн. (арк.с. 30 - 33).

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПП «Пан Буд» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг). В той же час, в матеріалах справи наявні письмові докази, що свідчать не тільки про товарний характер фінансово-господарських операцій позивача із вказаним суб'єктом господарської діяльності, але свідчать і про використання позивачем отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

На підтвердження реальності угод позивачем надано наступні документи: договір постачання нафтопродуктів від 12.07.2010 між позивачем та КРУ «Солього-Озерський спеціальний будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів» (а.с.34-35), 05.08.2010 поставлене до КРУ «Сольоно-Озерський спеціальний будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів», що підтверджується специфікацією від 12.07.2010 (а.с.36), рахунком-фактурою № 000001 від 05.08.2010 (а.с. 37) та видатковою накладною № 000001 від 05.08.2010 (а.с.38).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Як вказувалося вище, судом першої інстанції ретельно досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ПП "Команд" наявність яких податковою інспекцією не спростовується, та у повному обсязі з'ясовано питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкту господарювання товарів (робіт, послуг). Суду не надані докази, яки б спростовували факт отримання від контрагента товарів (робіт, послуг) та використання останніх у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ на час вчинення правочину контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів та виконання робіт.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент позивача на момент укладення угод був виключений з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим не був наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджується як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Посилання податкової інспекції на окремі недоліки заповнення бухгалтерських документів не можуть розцінюватися судом як відсутність у позивача права на віднесення сум понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) та сплати ПДВ до складу валових витрат виробництва та податкового кредиту при доведеності реального вчинення правочинів.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Доводи податкової інспекції щодо наявності у діях контрагентів позивача ознак фіктивної діяльності є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному доказі, під яким положеннями частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України розуміється відповідний вирок суду у кримінальній справі.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи компанії «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.13 по справі № 801/889/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська