Рішення

від 01.10.2013 по справі 906/1149/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "01" жовтня 2013 р. Справа № 906/1149/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Бесядовська Я.В., довіреність №174/03 від 25.04.2013р.;

від І відповідача: Зайцева М.О., довіреність від 14.08.2013р;

від ІІ відповідача: Зайцева М.О., довіреність від 14.08.2013р.,

з перервою в судовому засіданні з 24.09.2013р. до 01.10.2013р. згідно ст.77 ГПК України,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (м.Київ)

до 1) Дочірнього підприємства "Торговий ряд" (м.Бердичів, Житомирська область)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Гроно" (м.Бердичів, Житомирська область)

про стягнення 290515,70грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення в солідарному порядку з відповідачів 290515,70грн., з яких 245061,64грн. основної заборгованості, 31975,68грн. 3% річних, 1225,30грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.3. за порушення п. 4.2.6. кредитного договору за не надання банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника та 12253,08грн. неустойки нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. кредитного договору за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (а.с.2-8, 18-128).

Представник першого відповідача позовні вимоги визнає частково, не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості по тілу кредиту, оскільки протягом лютого-червня 2011 року, тобто після закінчення терміну користування кредитом, позичальник продовжував сплачувати проценти, передбачені п.1.1.3 Кредитного договору, перерахувавши таким чином позивачу 36211,52грн., які, на його думку, мають бути зараховані в погашення заборгованості по тілу кредиту. Щодо нарахованих позивачем сум неустойки, перший відповідач заперечує в повному обсязі, заявивши в цій частині про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що строк, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки за порушення умов Кредитного договору, сплинув (а.с.101-103).

Представник другого відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в якому зокрема, зазначає про відсутність у ПАТ "Брокбізнесбанк" права вимагати стягнення боргу з поручителя, оскільки порука є припиненою у зв'язку зі спливом строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України (а.с.98-100).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14 січня 2008 року між Акціонерний банк "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (банк, позивач) та ДП "Торговий ряд" (позичальник, відповідач 1) укладено кредитний договір №1-Ю/08 (а.с.12-16), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти у розмірі 450000,00грн.

Розділом І кредитного договору встановлено термін користування кредитом до 12.01.2011р. Процентна ставка за користування кредитом 17% річних.

29.10.2008р. між сторонами по справі була укладена додаткова угода №4 до кредитного договору №1-Ю/08 від 14.01.2008р., якою сторони визначили, що процентна ставка за кристування кредитом 26% річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в останній день місяця 30/31 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору, проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п.1.1.2 цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку 360 днів в році та календарної кількості днів в місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту та не враховується день повернення.

Погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

- в другу чергу погашається строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом;

- в третю чергу погашається прострочена заборгованість по поверненню кредиту (якщо прострочення буде мати місце);

- в четверту чергу погашається строкова заборгованість по поверненню кредиту;

- в п'яту чергу погашається заборгованість по сплаті комісій;

- в шосту чергу погашається заборгованість за неустойкою, у випадку її нарахування банком;

- в сьому чергу погашаються інші витрати банку.

14.01.2008р. між АК "Брокбізнесбанк" та ЗАТ "Агротонпром" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковським А.Я. зареєстровано в реєстрі за №107. Предметом іпотеки є нежитлова будівля, рибний цех та прохідна, а саме: рибний цех під літерою "Б-1", цегла, загальною площею 330,1 кв.м., та прохідна під літерою "В-1", цегла, загальною площею 27,1 кв.м. (а.с.38-42).

В забезпечення виконання зобов'язань відповідача 1 за кредитним договором між Банком та ТОВ "Агропромислова фірма "Гроно" (відповідач 2) укладено договір поруки №1-ю/08 від 14.01.2008р., за умовами якого відповідач 2 зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за несвоєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором №1-Ю/08 від 14.01.2008р. та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладання договору, так і тими, що виникають на його підставі в майбутньому (а.с.21-24).

Пунктом 1.3 Договору поруки передбачено, що зобов'язання боржника за кредитним договором включають, зокрема, обов'язкові грошові зобов'язання: з повернення основної суми заборгованості; зі сплати процентів за користування кредитом та зобов'язання, які можуть виникнути зі сплати штрафних санкцій у разі виникнення обставин, відповідно до Кредитного договору та/або чинного законодавства України, термін платежу за якими настав на момент пред'явлення кредитором вимоги про виконання поручителем зобов'язань відповідно до цього договору.

Пунктом 4.2 Договору поруки передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Кредитним договором.

В порушення умов кредитного договору, ДП "Торговий ряд" свої зобов'язання належним чином не виконував, у термін, встановлений договором кредитні кошти не повернув.

22.07.2011р. поручителю - ТОВ "Агропромислова фірма "Гроно" була надіслана вимога за №1106/007 від 19.07.2011р. про виконання порушеного зобов'язання. Повідомлення було отримано поручителем 25.07.2011р. (а.с.34), проте залишене без задоволення.

07.10.2011р. позивачем, у зв'язку з виникненням у першого відповідача простроченої заборгованості по кредиту в сумі 450000,00грн., на адресу останнього було направлено вимогу про погашення заборгованості на протязі тридцяти календарних днів з дня отримання вимоги. При цьому, відповідача попереджено, що у випадку відмови від задоволення вимог Банку, позивач буде змушений звернутись із позовом до суду (а.с. 30).

Зазначену вимогу перший відповідач отримано 10.10.2011р., що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.31), проте залишено без відповіді та задоволення.

30.03.2012р. позивач на підставі п.3.1.4 Кредитного договору скористався правом договірного списання коштів з рахунку першого відповідача та списав 931,32грн., направивши ці кошти на погашення кредиту (а.с.46).

09.12.2012р. Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. вчинено виконавчий напис за реєстровим №16139 на договорі іпотеки, яким запропоновано за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку предмета стягнення, задовольнити вимоги АТ "Брокбізнесбанк" у розмірі 450000,00грн. (а.с.44).

Після реалізації іпотечного майна на прилюдних торгах 01.03.2013р. погашено частину заборгованості за кредитом в сумі 204007,04грн., що підтверджується меморіальним ордером №40/ЖРВ від 01.03.2013р. (а.с.46)

Внаслідок неналежного виконання перший відповідачем договірних зобов'язань, перед позивачем утворилась заборгованість по кредиту у розмірі 245061,64грн., яку позивач і просить стягнути з відповідачів солідарно.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно, позивач посилається на п. 8.1. Кредитного договору, яким передбачено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором, а п. 4.2 Договору поруки визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за Кредитним договором.

За вказаних обставин позивач вважає, що на даний час Кредитний договір та Договір поруки продовжують діяти і зобов'язання Позичальника та Поручителя перед Банком не виконані.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд визнає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема з договору.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, внаслідок укладання між сторонами кредитного договору №1-Ю/08 від 14.01.2008р., позивач та перший відповідач набули відповідних прав та обов'язків.

Зокрема, у позивача виникло зобов'язання надати відповідачу кредит строком до 12.01.2011р. із сплатою 26 процентів річних, а у першого відповідача виникло зобов'язання використати отримані кредитні кошти відповідно до умов договору, вчасно їх повернути та сплатити проценти та інші платежі, які передбачені або випливають з договору.

Судом встановлено та не заперечується представниками сторін, перший відповідач допустив порушення строків повернення кредитних коштів у розмірі 245061,64грн.

Приписами ч.1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 вказаної статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Оскільки Кредитним договором інше не передбачено, правомірним є застосування до спірних правовідносин приписів ст.1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наведене кореспондується з приписами ст. 536 ЦК України, якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Перший відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав, в письмовому відзиві на позовну заяву визнав наявність заборгованості перед банком частково на суму 208850,12грн. (а.с.104-105).

Що стосується заперечень першого відповідача про безпідставність нарахування позивачем процентів за користування кредитом після 12.01.2011р. та необхідність їх зарахування в погашення боргу за тілом кредиту, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що протягом лютого-червня 2011 року (тобто після закінчення терміну користування кредитом) перший відповідач продовжував сплачувати проценти, передбачені п.1.1.3 кредитного договору. Загальна сума перерахованих коштів складає 36211,52грн. (а.с.105-115).

Пунктом 2.5 Кредитного договору сторони визначили, що проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1.2 Договору, на суму фактичного залишку заборгованості. При цьому п.1.2 Кредитного договору визначено термін користування кредитом до 12.01.2011р., а п. 2.8 Договору обумовлено, що моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки суми кредиту, процентів, комісій, неустойки, визначених цим Договором, що є закономірним, оскільки сторони домовилися про дату повернення кредиту, однак не могли передбачити дату фактичного виконання позичальником вказаного зобов'язання.

Необхідно зауважити, що перераховуючи кошти після 12.01.2011р., перший відповідач при здійсненні кожного з платежів з лютого по червень 2011р. зазначав призначення платежу: "Сплата відсотків згідно кредитного договору №1-Ю/08 від 14.01.2008р." , що також вказує на правомірність здійсненого позивачем зарахування зазначених платежів, виходячи з фактичного волевиявлення першого відповідача та приписів п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22, і роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 року.

За вказаних обставин, твердження першого відповідача щодо необхідності зарахування коштів у розмірі 36211,52грн., сплачених після 12.01.2011р. в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту не відповідають приписам законодавства та умовам кредитного договору.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по кредиту 245061,64грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути 1225,30грн. неустойки, нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п.4.2.6 кредитного договору за ненадання банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника та 12253,08грн. неустойки нарахованої на підставі п.7.4 за порушення п.4.2.4 кредитного договору за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки позивача.

При цьому, першим відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, щодо стягнення неустойки (а.с.102-103)

Приписами ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 статті 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 7.3 Кредитного договору передбачено, що банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання або неналежного виконання позичальником п. 4.2.6., 4.2.7. Кредитного договору за кожний факт порушення. Пунктом 4.2.6. Кредитного договору позичальник зобов'язався надавати банку всі необхідні документи для здійснення аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму№1), звіт про фінансові результати (форму №2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році ( в т.ч. баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму № 2), а також в строк до 7 числа поточного місяця подавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредитів, відсотків та штрафних санкцій) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Пунктом 8.1 Кредитного договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Суд вважає вимогу про стягнення неустойки в розмірі 1225,30грн., заявлену на підставі п.7.3 Кредитного договору, за порушення його п. 4.2.6 (за ненадання банку фінансової інформації пов'язаної з діяльністю боржника) обґрунтованою та заявленою правомірно, оскільки таке порушення не пов'язане з іншими юридичними фактами, зокрема з визначеним сторонами терміном користування кредитом, та обмежене лише строком дії Договору. При цьому суд враховує положення п.8.1 Договору, згідно якого договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, те, що термін користування кредитом та строк дії договору не є тотожним поняттям, а також те, що згідно умов договору неустойка нараховується у відсотках від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування графіку погашення кредиту, як зазначає відповідач). Відповідачем не подано доказів виконання зазначеного зобов'язання, визначеного п.4.2.6, на протязі останнього року. Вказана вимога заявлена в межах строку позовної давності.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення неустойки у розмірі 12253,08грн. нарахованої на підставі п. 7.4. за порушення п. 4.2.4. Кредитного договору - за не переведення обігу грошових коштів на поточні рахунки банку, позивач зазначає, що дане зобов'язання не виконується відповідачем 1 з квітня 2012р. у зв'язку з чим, 30.07.2013р. позивачем на адресу відповідача 1 направлено вимогу за №525/047 про виконання зобов'язання, передбаченого п.4.2.4 договору в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги, проте будь-які кошти на рахунки відкриті в АТ "Брокбізнесбанк" не ДП "Торговий ряд" переведені.

Пунктом 7.4 Кредитного договору передбачено, що банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. п. 4.2.4., 4.2.5, 4.2.8-4.2.10 цього Договору за кожний факт порушення.

Згідно п. 4.2.4. Кредитного договору позичальник зобов'язався відкрити в Банку поточні рахунки та перевести на них обіг грошових коштів з інших банків в повному обсязі.

Судом встановлено, що на виконання п.4.2.4 Кредитного договору, першим відповідачем було відкрито поточний рахунок в Житомирському регіональному відділенні АТ "Брокбізнесбанк", що підтверджується довідкою позивача від 08.08.2013р. за №543/047 (а.с.48). Тобто, відповідачем 1 виконано обов'язок, встановлений п.4.2.4 Кредитного договору в частині відкриття поточних рахунків.

З довідок від 24.09.2013р., від 07.06.2013р., 10.07.2013р., 03.09.2013р., наданих представником першого відповідача вбачається, що з 01.07.2013р. ДП "Торговий ряд" не проводить господарську діяльність, а з травня 2013р. не проводиться нарахування заробітної плати (а.с.116-118).

Відсутність грошових коштів у ДП "Торговий ряд" унеможливлює їх переведення на поточний рахунок, відкритий у Житомирському регіональному відділення АТ "Брокбізнесбанк".

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення неустойки у розмірі 12253,08грн. за невиконання п.4.2.4 Кредитного договору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 31975,68грн. 3% річних посилаючись на ст.1050 ЦК України.

Проте, перший відповідач вважає неправомірним нарахування 3% річних, оскільки норми ст.1050 ЦК України регулюють відносини договору позики, і ці положення не застосовуються у кредитних правовідносинах.

Суд вважає дані твердження необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї Глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Оскільки Кредитним договором інше не передбачено, правомірним є застосування до спірних правовідносин приписів ст.1050 ЦК України, що спростовує заперечення першого відповідача в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" встановлено, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання позичальником умов Кредитного договору у строки, встановлені договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 13.01.2013р. по 09.08.2013р.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.47), прийшов до висновку, що річні в розмірі 31975,68грн. нараховані позивачем обґрунтовано, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Необхідно зауважити, що позовні вимоги заявлені до позичальника та поручителя ТОВ "Агропромислова фірма "Гроно", проте, вимога про стягнення з поручителя заборгованості за Кредитним договором необґрунтована, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі порукою.

Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1,2 ст. 554 ЦК України).

При цьому ч.ч.1-3 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Відповідно до частини 4 вказаної статті порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Так, враховуючи вищенаведене та заперечення, викладені у відзиві другого відповідача, судом встановлено, що про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань по Кредитному договору від 14.01.2008р. № 1-Ю/08 поручителю стало відомо із вимоги про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором, датованої 19.07.2011р., яка була відправлена 22.07.2011р. та отримана другим відповідачем 25.07.2011р. (а.с.33-34).

В даній вимозі позивач повідомляв, що заборгованість позичальника перед банком станом на 08.07.2011р. становить 450000,00грн. і поручитель зобов'язаний виконати порушене зобов'язання протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання даних вимог.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в договорі поруки № 1-Ю/08 від 14.01.2008 р. не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2) про припинення його дії з припиненням забезпеченого порукою зобов'язання за Кредитним договором відповідає приписам ч.1 ст. 559 ЦК України, якою визначено одне із обов'язкових правил щодо припинення поруки, оскільки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання порука втрачає своє значення, як забезпечення цього зобов'язання. Вказану умову не можна розцінювати також як встановлений сторонами строк припинення дії поруки, оскільки таке тлумачення умов Договору суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. Отже, в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки кінцевою датою повернення кредиту є 12.01.2011р., у банка виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, починаючи з 13.01.2011р., протягом наступних шести місяців, тобто до 13.07.2011р.

Натомість, таку вимогу до відповідача 2 було пред'явлено лише 25.07.2011р., вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Суд не розцінює як нележний доказ повідомлення поручителя про порушення боржником основного зобов'язання, вимогу від 08.07.2011р., оскільки позивачем не подано допустимих доказів, які б свідчили про направлення вказаного листа на адресу ТОВ "Агропромислова фірма "Гроно" (а.с.32)

За вказаних обставин, на дату звернення позивача до суду Договір поруки є припиненим на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, а позовні вимоги, до другого відповідача заявлені безпідставно, тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Перший відповідач не спростував доводів позивача у повному обязі, наявність заборгованості перед банком визнав частково.

Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи на суму 278292,62грн., з яких: 245061,64грн. основної заборгованості по кредиту; 1225,30грн. неустойки, нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п. 4.2.6 кредитного договору та 31975,68грн. 3% річних.

В частині стягнення 12253,08грн. неустойки господарський суд відмовляє в позові.

Судовий збір покладається на першого відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В позові до ТОВ "Агропромислова фірма "Гроно" відмовити.

2. Позов до Дочірнього підприємства "Торговий ряд" задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Торговий ряд" (13300, Житомирська обл., м.Бердичів, вул. Привокзальна, буд.3, код 20424920)

на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, Солом'янський р-н., проспект Перемоги, буд.41, код 19357489)

- 245061,64грн. основної заборгованості по кредиту;

-1225,30грн. неустойки, нарахованої на підставі п.7.3 за порушення п. 4.2.6 кредитного договору;

- 31975,68грн. 3% річних;

- 5565,85грн. судового збору.

4. В позові відмовити в частині стягнення 12253,08грн. неустойки.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2 - позивачу (видати наручно);

3 - відповідачам (м.Бердичів, вул.Привокзальна, 3, 13306) - рек.з повід.