Рішення

від 18.09.2013 по справі 910/15919/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15919/13 18.09.13р.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ», м.Київ, ЄДРПОУ 33230554

до відповідача: Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району, м.Київ, ЄДРПОУ 34966048

про стягнення 3 738,60 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Шевченко В.І. - дир.

від відповідача: Ткаченко С.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району, м.Київ про стягнення 3 738,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товару №4 від 05.01.2012р. в частині проведення оплати товару у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про стягнення 3 738,60 грн.

Відповідач у заяві б/н від 18.09.2013р. позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ» (продавець) та Комунальним підприємством «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району (покупець) було укладено договір поставки №2, у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, що підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Суд приймає до уваги договір №2 від 05.01.2012р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо постачання товару.

За змістом п.п.1.2, 1.3 укладеного між сторонами договору товаром є замки навісні, електроматеріали, господарчі товари. Продавець повинен передати покупцю рухни-фактури, видаткові та податкові накладні.

Відповідно до п.12.1 вказаного правочину договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2012р.

Пунктом 5.1 договору №2 від 05.01.2012р. передбачено, що товар повинен бути повністю поставлений покупцю згідно заявок та накладних.

Згідно з п.8.2 спірного правочину перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару.

Як встановлено судом, на виконання умов договору №2 від 05.01.2012р. на підставі рахунків-фактур у період з 27.12.2012р по 28.12.2012р. (включно) Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ» Комунальному підприємству «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району було здійснено поставку товару за видатковими накладними №РН-0000322 від 27.12.2012р. на суму 3 330,60 грн. та №РН-0000323 від 28.12.2012р. на суму 408 грн.

Суд зазначає, що перелічені накладні підписані представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень, скріплені печатками господарських товариств.

Таким чином, господарським судом встановлено, що за спірними видатковими накладними позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 738,60 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до п.п.7.1, 7.2, 7.3 укладеного між сторонами договору оплата здійснюється на протязі 5-ти банківських днів з моменту поставки товару продавцем, у безготівкові формі платіжним дорученням.

Таким чином, враховуючи дати підписання видаткових накладних №РН-0000322 від 27.12.2012р. та №РН-0000323 від 28.12.2012р. та визначений сторонами строк оплати товару в договорі, судом встановлено, що обов'язок оплатити товар за спірними накладними у Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району настав.

Ухвалою господарського суду від 20.08.2013р. відповідача було зобов'язано надати докази виконання своїх грошових зобов'язань за спірним договором з зазначенням періоду, за який здійснювався платіж. Проте, зазначені вимоги відповідачем виконано не було, витребуваних документів не представлено.

При цьому, відповідно акту звірки взаєморозрахунків між Приватним Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ» та Комунальним підприємством «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району за договором №2 від 05.01.2012р. станом на 11.09.2013р. заборгованість відповідача становить 3 738,60 грн.

Згідно із ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

Як вказувалося вище, відповідач у заяві б/н від 18.09.2013р. позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов'язаних з визнанням позову, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, а також на факт визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району основного боргу в розмірі 3 738,60 грн. підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 18.09.2013р. позивачем заявлено усне клопотання про стягнення з відповідача витрат на складання позовної заяви у розмірі 400 грн., відправлення поштової кореспонденції в сумі 29,88 грн. та на нотаріальне засвідчення документів - 280 грн.

З приводу заявлених до стягнення витрат складання позовної заяви в сумі 400 грн. господарський суд зазначає наступне:

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Положення ст.44 Господарського процесуального кодексу України є спеціальною правовою нормою, яка визначає склад судових витрат, які розподіляються судом за результатами судового провадження і які є витратами, пов'язаними з веденням судового провадження, зокрема, витратами, пов'язаними з оплатою послуг адвоката, тобто визначає суб'єкта цих послуг.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову.

За приписами п.11 Листа №01-8/155 від 13.02.2002р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів», вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Пунктом 6.3 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

При цьому, позивачем не було надано до матеріалів справи ні угоди про надання адвокатських послуг на складання позовної заяви або належно оформленої довіреності на вчинення таких дій, ні копії свідоцтва адвоката або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням.

Таким чином, виходячи з того, що позивачем не доведено факту надання йому адвокатських послуг, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, що викладена у п.6.3 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», підстави для відшкодування позивачу 400 грн. відсутні.

Одночасно, стосовно витрат на поштову кореспонденцію та на нотаріальне засвідчення копій документів суд зазначає, що згідно з позицією Вищого Господарського суду України, наведеної в п.1 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» склад судових витрат, зазначений у ст.44 Господарського процесуального кодексу України, не є вичерпним і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до п.5.27 ДСТУ 4163-2003, який затверджено Наказом №55 від 7.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності.

Вимог стосовно нотаріального посвідчення документів, що надаються до суду, діюче законодавство не передбачає, господарським судом вимог стосовно нотаріального посвідчення певних доказів, що додані до позовної заяви, не висувалось.

Таким чином, витрати на нотаріальне засвідчення копій документів визнаються судом добровільними, тому не підлягають віднесенню до судових витрат в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, а отже і стягненню з відповідача.

Крім того, керуючись всім вищезазначеним, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення в якості судових витрат грошових коштів в сумі 29,88 грн. за направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів не підлягають задоволенню. Наразі, наданий до матеріалів справи фіскальний чек №3030 від 29.08.2013р. взагалі не є належним доказом відправлення на адресу відповідача поштової кореспонденції, оскільки не містить відомостей щодо його найменування.

На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про стягнення витрат, понесених ним на складання позовної заяви, нотаріальне посвідчення документів та направлення поштової кореспонденції на адресу відповідача.

Як на тому також наголошено в п.29 Інформаційного листа №01-8/164 від 18.03.2008р. «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів в 2007 році» у господарського суду не має передбачених законом підстав зазначити про відмову в стягненні вказаних витрат у резолютивній частині судового рішення.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1 720,50 грн. підлягає віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ», м.Київ до Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району, м.Київ про стягнення 3 738,60 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлова-експлуатаційна контора «ЯРОСЛАВСЬКА» Шевченківського району (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Ярославів Вал, буд.19, ЄДРПОУ 34966048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма ВЕГАКОМ» (04215, м.Київ, Подільський район, просп.Свободи, буд.32, кв.14 ЄДРПОУ 33230554) борг в сумі 3 738,60 грн., а також судовий збір в розмірі 1 720, 50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 18.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.09.2013р.

Суддя М.О.Любченко