Рішення

від 04.09.2013 по справі 265/76/13- ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/76/13- ц

Провадження № 2/265/464/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04 вересня 2013 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Гноєвого С.С.,

при секретарі - Ковальовій М.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер», Дочірнього підприємства «Фінансова допомога» Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів , -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року позивачка звернулась до суду із позовом до ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер», Дочірнього підприємства «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» про захист прав споживачів, визнання укладених договорів недійсними, стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що 22 червня 2012 року між нею та ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер», з метою отримання кредиту на придбання будинку, було укладено угоди №001343 на суму 25000 гривень, №001830 на суму 50000 гривень, №001836 на суму 50000 гривень, №001840 на суму 25000 гривень, а також додаткові угоди №1, №2 до кожної з угод. Предметом зазначених угод, згідно п. 1 є надання компанією, яка діє від свого імені в інтересах та за рахунок замовника, системи послуг, направлених на придбання замовником товару, зазначеного в додатку №1 до цієї угоди, на умовах соціального проекту (доповнення №2 до угоди). Крім того, 22 червня 2012 року нею було укладено угоди №101343, №101830, №101836, №101840 з Дочірнім підприємством «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер», предметом яких є те, що замовник доручає, а виконувач приймає на себе зобов'язання здійснити дії спрямовані на придбання товару, на умовах діяльності соціального проекту «Кредит-партнер», а саме забезпечити оформлення угоди про участь в соціальному проекті «Кредит-партнер» між компанією та замовником; надавати інформаційно-консультативні, довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника в соціальному проекті «Кредит-партнер». В свою чергу замовник, згідно п.4 угоди, зобов'язався оплатити надані послуги в повному обсязі, у відповідності з умовами зазначеними в п.2.1 угоди. Згідно п.2.1 угоди, оплата послуг замовником є договірною та визначена в розмірі 3,5% від вартості товару визначеного угодою та виплачується шляхом перерахування 100% попередньої оплати на банківський рахунок виконувача. При укладанні зазначених угод вона була позбавлена можливості ознайомитись з їх умовами, оскільки відповідачем вони їй не надавались і тільки після оплати 22 червня 2012 року грошових коштів в розмірі 5200 гривень у неї виникла можливість ознайомитись з їх умовами. Як з'ясувалось компанія відповідача грошових коштів не надає та не кредитує, оскільки «соціальний проект» формується виключно на кошти учасників проекту, без залучення коштів компанії, оплата товару здійснюється за кошти внесені попереднім учасником проекту. З метою позасудового врегулювання вказаних питань, позивачка звернулась до відповідача із письмовою заявою про розірвання укладених угод та повернення сплачених грошових коштів, однак до теперішнього часу відповідь на її заяву не отримана, грошові кошти не сплачені. Позивачка вважала, що відповідач при укладанні оспорюваних угод ввів її як споживача послуг в оману та обман. На підставі викладеного, посилаючись на норми діючого законодавства, просила суд визнати недійсними угоди укладені між нею та ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» №001343 на суму 25000 гривень, №001830 на суму 50000 гривень, №001836 на суму 50000 гривень, №001840 на суму 25000 гривень, а також додаткові угоди №1, №2 до кожної з угод та угоди №101342, №101830, №101836, №101840 укладені з Дочірнім підприємством «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер», стягнути з Дочірнього підприємства «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» на її користь грошові кошти в сумі 5200 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 550 гривень, а також судові витрати.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просила задовольнити позов.

Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи в судове засідання не з'явився, заяви про розгляд справи у його відсутність суду не надав.

Зі згоди позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі за текстом - Закон) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків (дефекту) продукції, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно до ч. 3 ст. 18 Закону несправедливими є умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Згідно до ч. 9 ст. 18 Закону, якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Статтею 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється, яка включає у себе, крім іншого, будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

На підставі ч. 2 ст. 19 Закону, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, крім іншого, основних характеристик продукції (її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару). Також підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Окрім іншого Законом заборонена підприємницька діяльність, що вводить споживача в оману, є утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

За ч. 6 ст. 19 Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень.

Згідно постанови Верховного Суду України від 23 травня 2012 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права судом було прийнято рішення, де викладено відповідну правову позицію, за якою положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Згідно до ст. 27 Цивільного кодексу України (далі за текстом - Кодекс) правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Згідно до ч. 2 ст. 215 Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На підставі ст. 216 Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судом встановлено, що 22 червня 2012 року між позивачкою та ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» було укладено угоди №001343 на суму 25000 гривень, №001830 на суму 50000 гривень, №001836 на суму 50000 гривень, №001840 на суму 25000 гривень, додаткові угоди №1, №2 до кожної з угод, а також угоди №101343, №101830, №101836, №101840 з Дочірнім підприємством «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» зі сплатою загального місячного платежу, який складається з чистого місячного платежу та адміністративних витрат, а також гарантійного платежу, що визначається у % відношенні та встановлено у розмірі 3,5% від вартості товару визначеного в угодах.

Згідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що оскільки вказаний Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Таким чином судом встановлено, що між сторонами по справі виникли відносини, як споживача та особи, що надає такі послуги, оскільки за умовами вказаних угод відповідач виступає виконавцем певних послуг, а позивач являється їхнім споживачем.

Відповідно до ст. 1 предметом вказаних угод є надання компанією, яка діє від свого імені в інтересах та за рахунок замовника, системи послуг, направлених на придбання замовником товару, зазначеного в додатку №1 до цієї угоди, на умовах соціального проекту, а також є те, що замовник доручає, а виконувач приймає на себе зобов'язання здійснити дії спрямовані на придбання товару, на умовах діяльності соціального проекту «Кредит-партнер», а саме забезпечити оформлення угоди про участь в соціальному проекті «Кредит-партнер» між компанією та замовником; надавати інформаційно-консультативні, довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника в соціальному проекті «Кредит-партнер». Після підписання угод на виконання п.2.1 позивачка ОСОБА_1 сплатила відповідачу 5200 гривень, в якості гарантійного внеску. А відповідно до умов угод їх розірвання на паритетних правах можливе лише протягом одного робочого дня з моменту їх підписання.

Вказана умова договору, на думку суду, порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого виступала позивачка, тому вона є несправедливою відносно споживача, що свідчить про його недійсність.

Суд також вважає, що умови угод є несправедливими стосовно ОСОБА_1, як споживача, бо кошти, сплачені нею на користь відповідача, не мають під собою реального виконання відповідачем обов'язків, забезпечених цією оплатою.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим Законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актам.

Натомість в досліджених судом угодах відсутня вказівка про строк надання послуг замовнику на придбання товару, що суперечить вказаній нормі закону. Угоди передбачають стягнення з клієнта місячного платежу, адміністративних витрат, гарантійного платежу, однак не містить будь-яких негативних наслідків для самого відповідача. Програма товариства формується на коштах споживачів. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками, так один учасник програми за своєї власної ініціативи, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів. Право одержати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками товариства.

Згідно умов укладених угод ОСОБА_1, як клієнт системи, сплачує кошти згідно угод, остання, як встановив суд, виконувала свої обов'язки належним чином, про що свідчить квитанції про сплату суми в розмірі 5200 гривень, при цьому коштів обумовлених умовами угод не отримала.

Також згідно умов укладених угод відповідач формує спілку замовників шляхом добровільного поєднання осіб, кількість яких залежить від загальної суми вартості товару всіх замовників. При формуванні спілки замовників, компанія організовує процедуру видачі дозволів на отримання позики.

Таким чином, відповідач, на підставі угод формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтами системи, тобто, за кошти клієнтів системи. Видача дозволів на отримання позики, яке підтверджує право клієнта системи на коштів надається не всім клієнтам системи, а тільки тим клієнтам, які матимуть найбільшу кількість внесків, або надали найбільшу пропозицію дострокових внесків.

Отже розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги ст. 19 Закону, коли один клієнт системи за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому клієнту системи.

Виходячи з обставин справи та умов діяльності ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер», що передбачені в спірних угодах, суд дійшов висновку, що діяльність відповідача вводить позивача, як споживача його послуг, в оману та є елементом нечесної підприємницької практики у вигляді створення та експлуатації пірамідальної схеми.

Суд, задовольняючи позов частково, виходить з того, що спірні угоди є недійсними, оскільки містять несправедливі умови та їх було укладено внаслідок використання відповідачем нечесної підприємницької практики.

З урахуванням переліченого угоди укладені між сторонами по справі є нікчемними правочинами, оскільки вони здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, тому є недійсними, що встановлено Законом (ч. 6 ст. 19 Закону). Тому визнання судом недійсними вказаних угод, які є нікчемними правочинами, непотрібно, бо їх недійсність встановлена законом.

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане на виконання цього правочину, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки всю суму, сплачену нею за оспорюваними угодами. Тому відповідно до ст. 216 ЦК України суд вважає, що сплачена позивачкою за угодами сума в розмірі 5200 гривень підлягає стягненню з Дочірнього підприємства «Фінансова допомога» ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» на користь позивачки в повному обсязі.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

За ч. 1 ст. 84 ЦПК України витратами на правову допомогу є витрати, пов'язанні з оплатою правової допомоги адвоката або іншого спеціаліста в галузі права, які надають послуги в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Таким чином суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування витрат на правову допомогу, надану останній в розмірі 550 гривень і вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також з ТОВ «Б.А.Н.К. Кредит-Партнер» підлягають стягненню, відповідно до ст. 88 ЦПК України, судовий збір на користь держави в розмірі 229,40 гривень.

На підставі ст. ст. 215, 216 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 84, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер», Дочірнього підприємства «Фінансова допомога» Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Застосувати до угод №001343 на суму 25 000 гривень, №001830 на суму 50 000 гривень, №001836 на суму 50 000 гривень, №001840 на суму 25 000 гривень з додатковими угодами №1, №2 до кожного з угод, укладеними 22 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер» та ОСОБА_1, наслідки їх недійсності шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер» (ідентифікаційний код юридичної особи - 37898528, адреса: 21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Коцюбинського, будинок 38) на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_1, 5 200 грн. (п'ять тисяч двісті), витрат на правову допомогу в сумі 550 грн., а всього 5 750 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.А.Н.К. Кредит Партнер» на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя