Постанова

від 22.12.2008 по справі 2а-21036/08

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-21036/08

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 грудня 2008 року                                                                           м.Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Зінченко А.В.

при секретарі - Набока О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження

адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в

Чугуївському районі Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним

позовом до Управління Пенсійного

фонду України в Чугуївському районі Харківської області, в якому просить

суд зобов'язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену їй, як дитині

війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн.

30 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона

належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на

отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за

віком. А Відповідач всупереч Рішень Конституційного Суду України не здійснив

нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

До суду позивач надала письмову

заяву в якій прохала суд розглянути справу без її участі в судовому засіданні.

Відповідач до суду надіслав письмову заяву в якій прохав суд розглянути

справу без участі його представників в судовому засіданні. Також надав письмові

заперечення на позов в яких прохав відмовити у задоволенні позову в повному

обсязі, пославшись на те, що будь-яких порушень прав позивачки з боку

відповідача не було. Також, відповідач

наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку

звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.

Враховуючи що

всі

особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про

розгляд  справи за їх

відсутності, то суд відповідно до ст. 122 КАС України ухвалив проводити судовий розгляд

справи в порядку письмового провадження. 

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач має статус «Дитини війни», що також підтверджується пенсійним

посвідченням серії АГ  №365049 від

08.02.2005 року (а.с. 7).

Враховуючи зазначений статус позивача, вона відповідно до ст. 6 Закону

України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної

соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної

пенсії за віком. 

Із заперечень УПФУ в Чугуївському

районі Харківської області, встановлено, що відповідач не здійснює

позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на

невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для

розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей

війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх

сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог,

з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,

дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна

соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30

відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних

гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного

бюджету України.

 Законом України „Про Державний

бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006

рік  зупинено.

 Законом України „Про внесення змін

до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який

набрав чинності   15.03.2006 року, до

статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено

зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону

України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються

поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної

Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги,

встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет

на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про

Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані

та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було

підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену

ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до

15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею

виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006

рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний

бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є

актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція

України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому

числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України,

який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову

юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від

03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив:

„Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними

нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один

одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме

застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено

самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі

раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не

знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються

виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року

діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати

позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року

здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від

виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на

2006 рік». 

 Стосовно позовних вимог щодо здійснення

позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими

задоволенню, з таких підстав.

 Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про

Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від

09.07.2007 за №6-рп\2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції

України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч.

1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст.

ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає

Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України

«Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне

значення для судів загальної юрисдикції при

розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень

статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення

Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України,

остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або

їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня

ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення

рішення Конституційним Судом України УПФУ в Чугуївському районі Харківської області повинен був нараховувати

та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про

соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення

Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті

71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та

не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у

відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний

захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні

доплати.   

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи

людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених

Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України

звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і

громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів

неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює

спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на

законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей

війни не може бути підставою для їх не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

           Щодо

доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин

ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”,

суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6

Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання

доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За

чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за

правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би

визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З

огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо

застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що

мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї

статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених

згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого

мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації

позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та

права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про

соціальний захист дітей війни”.

Крім того, безпідставним є

посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати

зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть

посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань,

які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону. 

Суд відхиляє заяву відповідача

про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення

позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Порушення прав позивача, за

захистом яких він звернувся до суду, 

тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише

01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист

дітей війни”. Таким чином,  суд, не

вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права

щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про

соціальний захист дітей війни”.

 Задовольняючи частково позовні вимоги, суд

виходить з того, що вимоги про зобов'язання 

УПФУ в Чугуївському

районі Харківської області здійснити доплати до пенсії у визначеній

позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не

були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення

перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі

повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту

позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до

суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст. 11 КАС України, вийти за межі

позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Чугуївському районі Харківської

області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону

України  «Про соціальний захист дітей

війни», яка призвела до  порушення прав

позивача на  своєчасне нарахування на

отримання  доплати до пенсії.

Також суд зазначає, що правовідносини які виникають в процесі реалізації права на отримання

надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений

принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного

акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у

конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності

держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям

війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 

Відносини, що склалися між

позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту

статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства

України.

Як зазначено у Рішенні

Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про

рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод

людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості

людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав

людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують

його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що Позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим

статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального

захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною

соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання

забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між Позивачем і державою

встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який

характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист

дітей війни.

Відповідно

до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідно до частини 1 та 2

статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням

адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,

прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від

порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих

повноважень.

До адміністративних судів можуть

бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних

повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності

Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового

провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті

71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судові витрати по справі

підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.

 На підставі викладеного, керуючись

ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

               Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі

Харківської області про

зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

  Визнати протиправною бездіяльність Управління

Пенсійного фонду України в Чугуївському

районі Харківської області щодо не нарахування ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі 30%

мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської

області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30%

мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України

„Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати

за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

                В іншій частині позовних вимог

відмовити.  

    Стягнути з

Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору

у розмірі 1 грн. 70 коп.

    Постанова набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не

було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна

скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення

цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не

скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

   Постанова може бути оскаржена в апеляційному

порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський

окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення

її в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього

протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної

інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова в повному обсязі

виготовлена 23 грудня 2008 року.

            Суддя                                                                                                    

А.В. Зінченко