Ухвала

від 18.12.2006 по справі 6/354ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/354ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

18.12.2006 року                                                Справа № 6/354ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                         Перлова Д.Ю.

суддів                                                   Журавльової Л.І.

                                                            Бородіної Л.І.

при секретарі                                         

     судового засідання                              Михайличенко Д.В.                              

     за участю представників сторін:

     від позивача                                        представник не прибув          

     від відповідача                                         представник не прибув

розглянув  матеріали

апеляційної скарги                                        ЗАТ „Луганська насіннева станція”,  с. Металіст Луганської області

на постанову

господарського суду                               Луганської області

від                                                             05.10.06

у справі                                                    № 6/354ад (суддя Василенко Т.А.)

за позовом                                            Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до відповідача                                        ЗАТ „Луганська насіннева станція”,  с. Металіст Луганської області

про                                                             стягнення 12 524 грн. 48 коп.

в с т а н о в и в:

Постановою господарського суду Луганської області від 05.10.06 у справі                    № 6/354ад задоволено позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ „Луганська насіннева станція” про стягнення 12 524 грн. 48 коп. несплачених адміністративно –господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.

Суддя-доповідач Д.Ю. Перлов

В мотивувальній частині постанови суд вказав, що відповідачем не вжито заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, і визнав доведеним факт виникнення зобов”язання відповідача по сплаті заявлених штрафних санкцій.

Як вбачається із звіту відповідача форми № 10П1 за 2005 рік, чисельність працівників складала 143 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 6 чоловік, фактично  працевлаштовані 4 інваліда,  у зв'язку з чим сума штрафних санкцій складає 12 524 грн. 48 коп.

          ЗАТ „Луганська насіннева станція”, не погодившись з прийнятою постановою, звернулась до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду, прийняти нову постанову, якою у позові Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити, посилаючись на те, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановлені обставини, які підлягають встановленню у спірних відносинах.

          На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує наступне.

          Позивач не довів факту не працевлаштування інвалідів з вини відповідача, а тому останній не повинен сплачувати штрафні санкції.

Представники сторін в судове засідання не прибули, хоча про час та місце слухання справи були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи, надав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

На 2005 рік відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 6 чоловік.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2005 рік вбачається, що  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила  - 143 чоловіка.

За розрахунком позивача, відповідач, повинен був створити трудові місця для працевлаштування інвалідів у кількості 4 чоловіка, тоді як останній вказані місця у необхідної кількості не створив та  не працевлаштував жодного інваліда, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 12 524 грн. 48 коп.

Судова колегія вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов”язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.

Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, зокрема, такі:

- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

- у частині  першій  статті 17 Закону № 875 визначено, що  з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

- згідно з  частинами  другою  та  третьою  статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- відповідно до частини  першої  статті 12 Закону  “Про  охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;

- у пункті  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено,  що   підприємства  створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу,  затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992  № 83,   визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.  

Як вбачається з матеріалів справи, органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність вільних робочих  місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.  

Відповідач на протязі 2005 року не звертався до місцевого центру зайнятості з пропозиціями щодо наявності робочих місць для працевлаштування інвалідів,

Відповідачем не доведено суду у відповідності до ст.71 КАСУ, що ним були здійснені заходи щодо працевлаштування необхідної кількості інвалідів.

Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

          Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи  та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2004 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились  в колективний договір; підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів  створені суду не надано.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем неналежним чином виконані обов'язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів.

Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених  законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів  господарювання можуть бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру, спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.

Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські     санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом  шести  місяців  з дня  виявлення  порушення,  але  не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Звіт відповідача форми № 10-ПІ  за 2005 рік отриманий позивачем 13.03.06, отже з цієї дати позивач протягом 6 місяців, до 13.09.06, мав звернутися до суду з вимогами до відповідача про стягнення штрафних санкцій.

Позивачем позов заявлено протягом шести місяців.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме звіту відповідача форми № 10-ПІ за 2005 рік, чисельність працівників складала 143 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 6 чоловік, фактично  працевлаштовані 4 інваліда,  у зв'язку з чим сума штрафних санкцій складає 12 524 грн. 48 коп.

За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно задовольнив  позовні вимоги.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями  160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, 205 п. 1 ч. 1, 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу ЗАТ „Луганська насіннева станція” на постанову господарського суду Луганської області від 05.10.06 у справі № 6/354ад залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 05.10.06 у справі                     № 6/354ад залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної  інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня  проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Головуючий суддя                                                                  Д.Ю. Перлов

Суддя                                                                       Л.І. Журавльова

Суддя                                                                      Л.І. Бородіна