Ухвала

від 30.09.2013 по справі 801/5092/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/5092/13-а

30.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут"- Єрмакова Світлана Валеріївна, довіреність № 136 від 27.09.13

представник відповідача, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи №801/5092/13-а за апеляційною скаргою Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 17.06.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" (вул. Горького, буд.50, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98108)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000692203 від 26.04.13р., № 0000682203 від 26.04.13р.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13р. задволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000692203 від 26.04.13р., № 0000682203 від 26.04.13р..

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС від 26.04.13р. №0000692203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 78774,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 19693,50грн., №0000682203, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 75022,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 18755,50грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» (98108, АР Крим, м. Феодосія, вул. Горького, 50, ЄДРПОУ 31382320) шляхом безспірного списання з рахунків Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС (ЄДРПОУ 37986006) 1922,45грн. судового збору.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13р. без змін.

Представник відповідача - Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут» (далі - позивач, ТОВ «Добробут») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС (далі - відповідач, Феодосійська ОДПІ АР Крим ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.13р. №0000692203, №0000682203.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут» 09.04.01р. зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 93, том 1).

Відповідно до Довідки про включення до ЄДРПОУ видами діяльності ТОВ «Добробут» є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 42.99 Будівництво інших споруд, н.в.і.у.; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (а.с. 93, т.1).

У період з 10.04.13р. по 12.04.13р. посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Добробут» з питань взаємовідносин з ПП «Пластпромбізнес» за серпень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.04.13р. №867/22.3/31382320 (а.с.14-28, т.1) (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлені порушення позивачем, зокрема: ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2012 року на 78774,00грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 75022,40грн., в т.ч.: за серпень 2012 року - 75022,40грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати у бюджет на загальну суму 75022,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26.04.13р. №0000692203, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 78774,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 19693,50грн., №0000682203, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 75022,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 18755,50грн. (а.с. 11, 12 т.1).

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідач в акті перевірки посилається на акт перевірки від 05.12.12р. №687/152/34358860 Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Пластпромбізнес» щодо підтвердження господарських відносин із платниками-покупцями у серпні 2012 року, у зв'язку із тим, що ПП «Пластпромбізнес» з 15.11.12р. має стан 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), надісланого з Дніпропетровської МДПІ (а.с. 118-127, том 2).

На підставі чого відповідачем зроблено висновок про те, що ПП «Пластпромбізнес» проводить діяльність, спрямовану на отримання податкової вигоди шляхом формування штучного податкового кредиту з ПДВ.

Також відповідачем в акті перевірки звертає увагу, що датою завершення робіт та передачі об'єкту Підрядником робочою комісією Замовника для монтажу торгового обладнання, за договором підряду від 18.05.12р. №18-05/2, укладеного між ТОВ «АТБ-маркет» (Замовник) та ТОВ «Добрбут» (Підрядник), є 13.07.13р., тоді як договір субпідряду між ТОВ «Добробут» (Генпідрядник) та ПП «Пластпромбізнес» (Субпідрядник) №7/12, укладений лише 20.07.12р. А також, що у наданої до перевірки довідці про вартість виконаних будівельних робіт по об'єкту, розташованому за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 34а, зазначено, що проведено роботи по благоустрою та озелененню території (на 19836,00грн. без ПДВ), але у актах виконаних робіт, до даної довідки, не наведено перелік фактично проведених ПП «Пластпромбізнес» робіт по благоустрою та озелененню.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що правочини між позивачем так контрагентами є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, як таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Згідно 14.1.191. ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

20.07.12р.ТОВ «Добробут» (Генпідрядник) та ПП «Пластпромбізнес» (Субпідрядник) укладено договір субпідряду №7/12 з виконання будівельно-ремонтних робіт на об'єкті, розташованому за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 34а. Загальна вартість робіт складає 450134,40грн. (в т.ч. ПДВ 75022,40грн.) (а.с. 38-39, т.1).

Обставини здійснення господарських операцій між ПП «Пластпромбізнес» та позивачем у періоді, що перевірявся, щодо придбання будівельно-ремонтних робіт, підтверджено рахунками вартості робіт, актами приймання виконаних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, розрахунками загальновиробничих витрат, податковою накладною, актом звірки взаємних розрахунків, а сплата - відповідними платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 20-24, 27, 36- 99, том 2).

Використання позивачем у своїй господарській діяльності прийнятих будівельно-ремонтних робіт підтверджується договором підряду від 18.05.12р. №18-05/2, укладеного між ТОВ «АТБ-Маркет» (Замовник) та ТОВ «Добробут» (Підрядник) з виконання будівельно-ремонтних робіт на об'єкті, розташованому за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 34а (загальна вартість робіт складає 1389999,60грн. (в т.ч. ПДВ 231666,60грн.), додатковими угодами (до договору підряду від 18.05.12р. №18-05/2) №1 від 04.07.12р., №2 від 24.07.12р., №3 від 30.07.12р., розрахунками цін, актами прийому-передачі будівельного майданчику до договору підряду від 18.05.12р. №18-05/2, переліком рекомендованих замовником постачальників по матеріалам та обладнанню, що застосовуються при виконанні будівельно-монтажних робіт на об'єкті, переліком виконавчої документації, атаками локального кошторису, дефективними актами, довідками про вартість виконаних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, актами приймання виконаних будівельних робіт, актом звірки взаємних розрахунків, податковими накладними, виписаними позивачем ТОВ «АТБ-Маркет» та платіжними дорученнями про сплату наданих позивачем будівельно-ремонтних робіт (а.с. 99-260, т.1, а.с. 1-19, т.2).

Щодо посилання відповідача стосовно неспівпадіння дат закінчення будівельно-ремонтних робіт за договором підряду від 18.05.12р. №18-05/2 та договором субпідряду від 20.07.12р. №7/12 слід зазначити, що між ТОВ «АТБ-Маркет» (Замовник) та ТОВ «Добробут» укладались додаткові угоди (до договору підряду від 18.05.12р. №18-05/2) №1 від 04.07.12р., №2 від 24.07.12р., №3 від 30.07.12р., у тому числі, стосовно строків виконання зазначених будівельно-ремонтних робіт (а.с. 115, 118, 121, т.1).

Також слід звернути увагу, що а акті виконаних робіт за серпень 2012 року відображені фактично проведені ПП «Пластпромбізнес» робіт по благоустрою та озелененню (а.с. 37-51, т.2).

Отже, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджена правомірність віднесення позивачем до валових витрат суми 375112,00грн., у зв'язку із чим, відсутні підстави для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 78774,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 19693,50грн.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до підпункту «а» п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, в тому числі з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.198.1 п.п. «а» ПК України).

З пункту 198.2 статті 198 ПК України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи податковий кредит сформований на підставі податкової накладної щодо господарської операції позивача з ПП «Пластпромбізнес», яка оформлена належним чином (а.с. 23, том 2).

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

Контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, був зареєстрований у якості платника ПДВ, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема по ланцюгу постачання, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснено позивачем правомірно.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної думки дотримується Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13р. по справі №801/5092/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко