Ухвала

від 08.10.2013 по справі 382/1356/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 382/1356/13-ц Головуючий у І інстанції Литвин Л.І. Провадження № 22-ц/780/5276/13 Доповідач у 2 інстанції Лащенко Категорія 50 08.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

02 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Лащенка В.Д.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Фінагєєва В.О.,

при секретарі Цицюрському А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Автопостач» на рішення Яготинського районного суду Київської області від 02 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Автопостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного підприємства «Виробничо комерційна фірма «Автопостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що 18 травня 2012 року він був прийнятий на посаду техніка-приймальника СТО ПП «ВКФ» Автопостач» з випробувальним терміном на один місяць та оплатою згідно штатного розпису (наказ від 18.05.2012 року №38-К), також ним був підписаний строковий трудовий договір.

7 червня 2012 року його було звільнено за власним бажанням (наказ від 07 червня 2012 року №42-К). Після звільнення йому було відмовлено в проведенні розрахунку.

Враховуючи викладене, позивач просив суд зобов`язати відповідача нарахувати і сплатити належну йому заробітну плату в розмірі 503,02 грн., 1700 грн. моральної шкоди та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 26897,5 грн.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 02 серпня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ПП «ВКФ Автопостач» на користь ОСОБА_1 29232 грн. за час затримки розрахунку при звільненні та 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, приватне підприємство «Виробничо комерційна фірма «Автопостач» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального або процесуального права.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18 травня 2012 року працював на посаді техніка-приймальника СТО ПП «ВКФ Автопостач» з випробувальним терміном один місяць.

07 червня 2012 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України згідно наказу №42-К, при цьому, в день звільнення відповідач не сплатив йому всіх належних при звільненні сум.

Згідно штатного розкладу посадовий оклад складає 2000 гривень, але фактично нарахування заробітної плати проводилось, виходячи із розрахунку посадового окладу, що становить 1150 гривень.

За травень-червень 2012 року ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві 14 робочих днів. 27 червня 2012 року ним була отримана заробітна плата за травень у розмірі 471,15 грн. та за червень у розмірі 209,41 грн., яка нарахована згідно посадового окладу, що становить 1150 грн.

В порушення вимог ст. 97 КЗпП України йому було не донараховано заробітну плату.

Розрахунок заборгованості проведений позивачем 01 серпня 2013 року відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

30 липня 2013 року позивачеві була виплачена заборгованість по недорахованій заробітній платі за відпрацьований ним період в розмірі 503 грн. 04 коп.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму .

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суму у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав розмір коштів, які необхідно сплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні. За період з 08 червня 2012 року по 30 липня 2013 року з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 29 232 грн.

Невиплатою заробітної плати позивачеві завдана моральна шкода, оскільки на утриманні позивача є малолітня дитина, позивач витрачав значний час на відновлення порушеного права. Зазначене призвело до вимушених змін в його житті. Останній не міг в повній мірі приділяти увагу сім`ї, займатись працевлаштуванням, в результаті неправомірних дій відповідача він переніс моральні страждання, в зв`язку з чим, враховуючи глибину, характер, тривалість моральних страждань, суд правильно визначив 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з результатів перевірки Державної інспекції України з питань праці у Київській області, за якою посадовий оклад, згідно штатного розкладу складає 2000 гривень, але фактично нарахування заробітної плати проводилося виходячи із розрахунку посадового окладу 1150 гривень, та обґрунтував свої висновки тим, що з вини відповідача не були виплачені позивачу в день звільнення всі суми, належні йому при звільненні.

В день звільнення позивач працював, а відповідач не провів розрахунок при звільненні.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими безпідставні не можуть бути враховані. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку незалежно від розміру належних до виплати сум у разі відсутності спору про їх розмір.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Автопостач» відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 02 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді