Постанова

від 26.09.2013 по справі 826/14406/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 вересня 2013 року 10:43 № 826/14406/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до відповідачаДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013 р. № 00004317.2 за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2

ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 24.09.2013 р.)

від відповідача: Шмігель Т.В. (довіреність № 1084/9 від 05.08.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 26.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013 р. № 00004317.2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14406/13-а та призначено справу до судового розгляду на 26.09.2013 р.

В судовому засіданні 26.09.2013 р. позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08.05.2013 р. № 00004317.2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач та представник позивача зазначили, що при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування ФОП ОСОБА_2 за період з 01.05.2012 р. по 31.07.2012 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за травень-липень 2012 р. в сумі 50 378,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту в періоді: травень-липень 2012 р. суму ПДВ - 50 378,00 грн., сплачену по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Сервіс партнер», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі договору поставки, належне виконання якого підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, фактичне транспортування товару від продавця до покупця підтверджується товарно-транспортними накладними, а сплата коштів за таким договором, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними платіжними дорученнями, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Крім того, як зазначив представник позивача, наявними у справі доказами підтверджується той факт, що контрагентом позивача ТОВ «Сервіс партнер» було в повному обсязі визначено всі податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем у травні-липні 2012 р. для сплати до Державного бюджету (декларації з ПДВ за травень-липень 2012 р. із додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів по ТОВ «Сервіс партнер» містяться в матеріалах справи), а відповідно за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Сервіс партнер» не було завдано жодної шкоди Державному бюджету.

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення проти позову, та в судовому засіданні 26.09.2013 р. просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Сервіс партнер», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Сервіс партнер» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Зазначений висновок про фіктивну діяльність контрагента позивача ТОВ «Сервіс партнер» відповідач обґрунтував відсутністю такого товариства за місцем знаходженням та відсутністю в останнього достатніх трудових ресурсів для здійснення задекларованого виду діяльності.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування позивача - ФОП ОСОБА_2 за період з 01.05.2012 р. по 31.07.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 18/17.2-3154319403 від 01 квітня 2013 року, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за травень-липень 2012 р. в сумі 50 378,00 грн.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Сервіс партнер» (код ЄДРПОУ 34708906), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (ланцюги промислового та сільськогосподарського призначення, ремені, редуктори загально промислові, електрообладнання та світообладнання, інше).

За наслідками висновків вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 08.05.2013 р. № 00004317.2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 63 422,50 грн., в тому числі за основним платежем 50 738,00 грн., та штрафними санкціями 12 684,50 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Однак, не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.05.2013 р. № 00004317.2, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, а також висновків про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Сервіс партнер» (код ЄДРПОУ 34708906), відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено про фіктивну діяльність такого контрагента позивача ТОВ «Сервіс партнер», з підстав відсутності останнього за місцем знаходженням та відсутністю в останнього достатніх трудових ресурсів для здійснення задекларованого виду діяльності.

Зважаючи на таке, податковий орган дійшов висновку, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Сервіс партнер» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Сервіс партнер» (згідно наявних у матеріалах справи додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за травень-липень 2012 р. по ТОВ «Сервіс партнер», такий контрагент позивача в повному обсязі визначив свої податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету в розмірі 50 738,00 грн.);

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Сервіс партнер», якщо в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення щодо протиправної діяльності такого товариства;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «Сервіс партнер», які викладені в Акті його перевірки, визнані такими в судовому порядку.

А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для взяття до уваги судом.

Таким чином, виключно висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Сервіс партнер» з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Сервіс партнер» з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, між позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Покупцем) та контрагентом ТОВ «Сервіс партнер» (Продавцем) було укладено Договір поставки № 3 від 05.01.2012 р., згідно якого Продавець продавав Покупцю товар: ланцюги промислового та сільськогосподарського призначення, ремені, редуктори загально промислові, електрообладнання та світообладнання, інше, а Покупець оплачував Продавцю отриманий товар, відповідно до умов Договору.

На виконання умов зазначеного Договору, сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства були виписані (оформлені) видаткові та податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи та до оформлення яких відповідач жодних зауважень не мав.

Розрахунки із контрагентом ТОВ «Сервіс партнер» було здійснено позивачем у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок контрагента, що не заперечувалося відповідачем в Акті перевірки та в судовому засіданні.

Отже, за наслідками зазначених правовідносин із контрагентом ТОВ «Сервіс партнер», та на підставі виписаних ТОВ «Сервіс партнер» податкових накладних (оформлених належним чином), позивачем у травні-липні 2012 р. було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в загальному розмірі 50 738,00 грн.

Також, на підтвердження реальності такої господарської операції з поставки товару (переміщення такого товару від Продавця до Покупця), позивачем були надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, до належного оформлення яких відповідач жодних претензій також не мав.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичних наслідків, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення таких правовідносин позивача із ТОВ «Сервіс партнер», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Сервіс партнер» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Сервіс партнер» було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Сервіс партнер» правочинів, податковий орган в Акті перевірки проводить аналіз норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Сервіс партнер» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки позивача, контролюючим органом не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Сервіс партнер» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Сервіс партнер», а посилання виключно на висновки Акта перевірки - не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання правочинів нікчемними (недійсними) без наявності відповідного вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання товару (ланцюги промислового та сільськогосподарського призначення, ремені, редуктори загально промислові, електрообладнання та світообладнання, інше), що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послу, було відповідними доказами доведено позивачем суду, а саме при використанні зазначеного товару, отриманого від контрагента ТОВ «Сервіс партнер», в подальшій господарській діяльності, що пов'язана з посередництвом у торгівлі будівельними матеріалами та товарами широкого асортименту.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Сервіс партнер», щодо придбання в останнього відповідного товару, який в подальшому був використаний позивачем у його господарській діяльності (посередництво у торгівлі будівельними матеріалами та товарами широкого асортименту).

Таким чином, наявними матеріалами справи підтверджується правомірність включення позивачем сум ПДВ по правовідносинах із ТОВ «Сервіс партнер» до складу податкового кредиту у травні -липні 2012 р., на підставі належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності підтвердження допустимими доказами товарності такої господарської операції.

З даного приводу суд також не може взяти до уваги посилання відповідача на відсутність в ТОВ «Сервіс партнер» достатніх трудових ресурсів, в якості обґрунтування висновку про фіктивну діяльність такого підприємства, оскільки, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами спростовано податковим органом, за такими правовідносинами із ТОВ «Сервіс партнер» щодо поставки товару, позивач особисто (своїми силами та транспортом, згідно наявних товарно-транспортних накладних) забирав зі складу Продавця такий товар, що також передбачалося умовами Договору поставки, а відповідно за таких обставин не потребувалося наявності у ТОВ «Сервіс партнер» (Продавця) великих трудових ресурсів.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по контрагенту, які не підтверджуються будь-яким іншим чином (а саме рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час здійснення правовідносин із позивачем, контрагент позивача ТОВ «Сервіс партер» - було діючим підприємством, не перебувало у стані припинення підприємницької діяльності, та відповідно здійснювало господарську діяльність.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, та не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013 р. № 00004317.2.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013 р. № 00004317.2.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не заявляв позовної вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.05.2013 року № 00004317.2.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 03.10.2013 р.