Рішення

від 01.10.2013 по справі 914/2988/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2013 р. Справа № 914/2988/13

За позовом : Дочірнього підприємства «Моноліт», м. Дрогобич

До відповідача : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Трускавець

Про стягнення 14 069, 36 грн.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Торська І.В.

В судове засідання з'явились:

від позивача : Базалій О.А. - представник

від відповідача : не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Дочірнім підприємством «Моноліт» до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 14 069, 36 грн.

В судовому засіданні 12.08.2013 року судом оглянуто оригінали документів, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався з причин викладених в ухвалах суду від 12.08.2013 року та 03.09.2013 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Відповідач в судові засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду, які направлялись йому рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ст.75 ГПК України, може бути розглянута за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 01.10.2013 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

006.12.2012 року між комунальним підприємством «Моноліт» (Продавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу.

На виконання п. 1.1 Договору позивач передав відповідачу товар загальною вартістю 12 902,29 грн., за який відповідач зобов'язувався провести оплату, однак, свої договірні зобов'язання не виконав заборгувавши позивачу 12 902,90 грн.

20.06.2013 року позивачем було направлено відповідачу Претензію №110, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних, які складають 217,41 грн. Крім цього, відповідно до п.4.4 Договору позивачем нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка складає 949,05 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору від 06.12.2012 року, позивач передав відповідачу товар, а саме : руберойд Бікроеласт на загальну суму 12 902,90 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0004175 від 6.12.2012 року, №РН-0004198 від 8.12.2012 року, №РН-0004200 від 10.12.2012 року та довіреністю №385781 від 06.12.2012 року.

Відповідно до п.2.2. Договору Покупець здійснює оплату за товар, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця в термін 25 календарних днів з моменту підписання договору. Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач не виконав, заборгувавши позивачу 12 902,90 грн. за отриманий товар.

20.06.2013 року позивачем було направлено відповідачу Претензію №110, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, а відтак станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 12 902,90 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми. За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховані три відсотки річних за період з 02.01.2013 року по 25.07.2013 року, які згідно розрахунку складають 217,41 грн. та підлягають до стягнення.

Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків..

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.4.3 Договору від 06.12.2012 року, за прострочення в оплаті продукції Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня за період з 26.01.2013 по 25.07.2013 року в розмірі 949,05 грн., однак згідно проведеного судом перерахунку пеня за вказаний період складає та підлягає до стягнення в розмірі 943,49 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач в судове засідання не з'явився, доказів оплати боргу чи заперечень на позов суду не представив.

Враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача та не подання ним доказів оплати за отриманий товар в повному обсязі, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 , 4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1», ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства «Моноліт» (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Гайдамацька, 7/1, ЗКПО 22354141) - 12 902,90 грн. - основного боргу, 943,49 грн. - пені, 217,41 грн. - трьох відсотків річних та 1719,82 грн. - судового збору.

3. В рештій частині позовних вимог - відмовити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02.10.2013 року.

Суддя Березяк Н.Є.