Ухвала

від 02.02.2009 по справі 22-а-4245/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ              УКРАЇНИ

02 лютого 2009 року                                                                                                 м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Пліша М.А.

та Стародуба О.П.,

при секретарі - Романишин О.Р.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ка позивача -        Кузьменко

О.О., довіреність № 14271/10-107 від 30.07.2008р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової

адміністрації у Волинській обл. на постанову господарського суду Волинської

обл. від 04.12.2007р. у справі за позовом Державної податкової адміністрації

/ДПА/ у Волинській обл. до Колективного підприємства /КП/ «Гомін» та Суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи /СПД/ ОСОБА_1про визнання

господарського зобов'язання недійсним та застосування

адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и л а:

23.02.2007р. позивач ДПА у Волинській обл. звернувся до суду з

адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсними угоди

купівлі-продажу, укладені в усній формі, між КП «Гомін» та СПД ОСОБА_1 на

загальну суму 236600 грн.; застосувати наслідки визнання господарського

зобов'язання недійсним, передбачені ст.208 Господарського кодексу /ГК/ України,

та стягнути з КП «Гомін» в дохід держави 236600 грн. вартості отриманих

товарно-матеріальних цінностей, стягнути з СПД ОСОБА_1 в дохід держави 236600

грн., отриманих в якості оплати від КП «Гомін» (Т.1, а.с.2-10).

Постановою господарського суду від 04.12.2007р. у задоволенні позовних

вимог відмовлено за безпідставністю (Т.2, а.с.142-147).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду

оскаржив позивач ДПА у Волинській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм

матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення

справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського

суду та ухвалити нове рішення, яким задоволити заявлений позов (Т.2,

а.с.151-153, 157-159).

Апелянт вважає, що судом не враховано того, що ОСОБА_1 зареєструвався

суб'єктом підприємницької діяльності на прохання іншої особи, наміру займатися

такою діяльністю не мав, жодних первинних документів, в тому числі податкових

накладних, не підписував; від імені вказаного суб'єкта господарювання діяли

невідомі особи. Також під час розгляду справи не дано належної оцінки постанові

господарського суду Волинської обл. від 26.09.2006р. по справі № 6/82-11, якою

визнано недійсними з моменту реєстрації свідоцтво про державну реєстрацію та

свідоцтво платника податку на додану вартість СПД ОСОБА_1

Безпідставно не взято до уваги судом й факту порушення кримінальної справи

про ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та підроблення

документів, в ході розслідування якої були встановлені особи, які діяли від

імені СПД ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої

скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у

ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає

до задоволення, з наступних підстав.

            Судом

першої інстанції достовірно встановлено, що між КП «Гомін» та СПД ОСОБА_1 були

укладені усні угоди, відповідно до умов яких СПД ОСОБА_1 реалізував КП «Гомін»

протягом березня-грудня 2006р. товарно-матеріальні цінності на загальну суму

236600 грн. Вказані угоди оформлені накладними та податковими накладними;

розрахунки за отримані товари проведені шляхом безготівкового перерахування

грошових коштів на банківський рахунок продавця (Т.1, а.с.48-76, 107-150, Т.2,

а.с.1-30).

            Також

по вказаним операціям сума сплаченого податку на додану вартість КП «Гомін» на

підставі отриманих податкових накладних СПД ОСОБА_1 віднесена до податкового

кредиту (Т.1, а.с.77-85).

            Використання

КП «Гомін» отриманих від контрагента товарів в господарській діяльності

підтверджується даними Акта перевірки № 01545/180/2301/20136204 від

01.09.2006р. про результати виїзної планової документальної перевірки КП

«Гомін» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період

з 01.04.2003р. по 31.03.2006р. (Т.1, а.с.12-38).

Постановою господарського суду Волинської обл. від 26.09.2006р. скасовані

та визнані недійсними з моменту їх державної реєстрації установчі документи СПД

ОСОБА_1, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця,

свідоцтво платника податку на додану вартість; припинено підприємницьку

діяльність СПД ОСОБА_1 (Т.1, а.с.32-33, 35).

Згідно Акта анулювання реєстрації платника податку на додану вартість №

360/М/29020 від 17.01.2007р. реєстрація платника податків СПД ОСОБА_1

анульована з 07.02.2005р. (Т.1, а.с.47).

            Зміст

позовних вимог ДПА у Волинській обл. полягає у визнанні недійсним господарського

зобов'язання між відповідачами, оскільки таке не відповідає вимогам закону і

вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та

застосуванні наслідків, передбачених ст.208 ГК України, при наявності умислу в

обох сторін, оскільки від імені СПД ОСОБА_1 діяли невстановлені особи, які мали

на меті ухилитися від сплати податків від реалізації товарів, відносно яких

порушена податковим органом кримінальна справа; рішенням суду визнані

недійсними установчі документи СПД ОСОБА_1; інший відповідач також переслідував

мету, завідомо суперечну інтересам і держави, яка полягала у безпідставному

включенні суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту при

відсутності декларування та сплати податкових зобов'язань з цих операцій зі

сторони СПД ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції

вірно виходив з того, що податковим органом не наведено обставин, які б

достовірно підтверджували те, що відповідачі при здійсненні операцій по

реалізації товарів мали намір (умисел) на порушення інтересів держави та

суспільства.

            Також

чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця перевіряти достовірність

даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також

контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових

платежах.

Вірно вказано судом й на те, що наявність умислу при

укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання

недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта

підприємницької діяльності та свідоцтва платника податку на додану вартість

однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є

відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не

наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької

діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав

визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної

процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у

тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту

реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та

свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання

недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до

моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного

державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа

може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя

особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати

про те, що такі відомості є недостовірними.

Самі по собі угоди про продаж підшипників та інших металевих виробів не є

такими, що суперечать інтересам держави та суспільства. Такі товари не

виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ними не вимагалась ліцензія,

не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх реалізації.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті

податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне

відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для

визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької

діяльності та не звітувався перед податковими органами.

Окрім цього, судом першої інстанції правомірно відхилені твердження

позивача про порушення кримінальної справи відносно осіб, які діяли від імені

СПД ОСОБА_1, оскільки постанова про порушення кримінальної справи та інші

процесуальні документи слідчого (Т.2, а.с.31, 60-61) не відносяться до

документів, визначених у ч.1 ст.72 КАС України, які є підставою для звільнення

від доказування певних обставин.

Таким чином, позивачем не було доведено, що спірне господарське

зобов'язання вчинено відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною

інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками

господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської

компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із

сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним

повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське

зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох

сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за

рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання

зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все

одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування

одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею

повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на

відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з

метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу

хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для

прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому

конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета

укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину

сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона)

усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що

укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули

або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання

зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам

держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі

умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від

оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що

зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено

зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів

(укладення угод) та їх виконання відповідачі мали намір на укладення правочину

всупереч інтересам держави або суспільства.

У випадку несплати контрагентом по договору податків та інших обов'язкових

платежів уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом

підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту

підприємницької діяльності - порушнику податкового законодавства, оскільки

ст.61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної

відповідальності особи.

Умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального

судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють

причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину

посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Оскільки позивачем не представлено доказів притягнення посадових осіб

відповідачів до кримінальної відповідальності, то доводи апелянта про наявність

у відповідачів при укладанні спірного договору мети, завідомо суперечної

інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає безпідставними.

Також слід врахувати, що постанова господарського суду Волинської обл. від

26.09.2006р. у справі № 6/82-11 винесена 26.09.2006р., тобто після укладення

спірних угод, на момент укладення цих правочинів КП «Гомін» та СПД ОСОБА_1

перебували в Єдиному державному реєстрі.

Окрім цього, положення ст.ст.207, 208 ГК України

слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинений з метою,

завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить

моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК

України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не

вимагається. Органи державної податкової служби можуть на підставі п.11 ст.10

Закону України «Про державну податкову службу в Україні» звертатися до судів із

позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами,

вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,

посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про

нікчемність правочину має міститися у мотивувальній, а не в резолютивній

частині судового рішення.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними,

стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення

господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а

відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1

ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків,

встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня

порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення

господарської діяльності.

            Спірне

господарське зобов'язання було вчинено відповідачами протягом березня-грудня

2005 року, а позов подано позивачем до суду лише 23.02.2007р., що свідчить про

пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій,

передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання.

Окрім того, сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що

КП «Гомін» та СПД ОСОБА_1 на момент розгляду справи є ліквідованими та

виключені із Єдиного державного реєстру (Т.1,

а.с.95-98, 101-103, Т.2, а.с.82).

Отже, представленими доказами податковим органом в порядку ч.2 ст.71 КАС

України не доведено недійсності господарського зобов'язання, через що заявлений

позов є необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив

обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і

процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків

рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не

вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254

КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної

податкової адміністрації у Волинській обл. на постанову господарського суду

Волинської обл. від 04.12.2007р. - залишити без

задоволення, а вказану постанову господарського суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги

безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного

місяця з дня набрання  ухвалою законної

сили.

Головуючий:                                                                                                     Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                                  Пліш М.А.

                                                                                                                     Стародуб О.П.