Рішення

від 07.10.2013 по справі 906/1220/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "07" жовтня 2013 р. Справа № 906/1220/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Герасимов М.Ю. - довіреність б/н від 01.01.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Маркомі Лімітед" (м.Житомир)

до Приватного підприємства "Агролісбуд" (м. Житомир)

про стягнення 13114,00 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 13114,00грн. заборгованості, з яких: 10000,00грн. - основний борг, 2768,00грн. - пеня, 346,00грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, подав письмову заяву, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 10 000,00грн. основного боргу, 3% річних та судові витрати. В решті позовних вимог просить суд прийняти відмову від позову.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи передбачені ст.22 ГПК України права позивача, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України, не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів та приймається судом. Розгляд справи здійснюється з урахуванням поданої заяви.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судових засіданнях, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.09.2013р.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Маркомі Лімітед" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Агролісбуд" (покупець/відповідач) було укладено договір №10 на відпуск нафтопродуктів (а.с.14-15), за умовами якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснювати заправку нафтопродуктами автотранспорт споживача, згідно відомостями, на автозаправній станції, що знаходиться за адресою: вул. Бородія, 49, у межах коштів, попередньо отриманих постачальником від споживача, або проводити відпуск нафтопродуктів бензовозними партіями (п.1.1 договору).

Ціна товару встановлюється окремо для кожної партії і відображається в рахунку-фактурі постачальника (п.2.1 договору).

Відповідно до п.3.1 договору споживач зобов'язується проводити попередню оплату за нафтопродукти, які відпускаються постачальником згідно з договором.

Відпуск нафтопродуктів у кредит постачальником проводиться по згоді сторін (п.3.2 договору).

Споживач зобов'язується проводити звірку розрахунків за одержані в поточному місяці нафтопродукти не пізніше 5-го числа наступного місяця (п.3.3 договору).

У разі виявлення заборгованості за розрахунками споживач не пізніше п'яти днів після проведення звірки перераховує суму заборгованості на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (п.7.1 договору).

Позивач на виконання умов договору №10 від 03.01.2012р. поставив відповідачу продукцію на загальну суму 11000,00грн., що підтверджується наступними накладними: №РН-0000630 від 05.06.2012р. на суму 7000,00грн; №РН-0000647 від 07.06.2012 р. на суму 3960,00грн; №РН-0000669 від 12.06.2012р. на суму 5586,00грн.; №РН-0000710 від 19.06.2012р. на суму 145,50грн. (а.с.10-13).

В зв'язку з неоплатою відповідачем отриманих нафтопродуктів, 29.03.2013 року позивач направив на адресу відповідача претензію за вих.№17 з вимогою сплати боргу (а.с.16).

За даними позивача, відповідач 17.04.2013р. провів часткову оплату в розмірі 1000,00грн.,

Таким чином, на день пред'явлення позову у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 10 000,00грн., що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача. Доказів протилежного відповідачем суду не подано.

Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства .

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10 000,00грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 2768,00грн. - пені та 346,00грн. - 3% річних.

Як зазначалось вище, в частині позовних вимог про стягнення пені позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Отже, в частині стягнення пені провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних складає 346,00грн., нарахованих за період з 20.06.2012р. по 15.08.2013р.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, наведений в тексті позовної заяви (а.с.2), з урахуванням обставин даної справи, господарський суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 9,94грн. із суми боргу 11000,00грн. за період з 06.04.13 по 17.04.13 (сім днів з дня пред'явлення претензії до дати часткової сплати боргу в сумі 1000,00грн.) та в сумі 97,80грн., нарахованих за період з 18.04.13 по 15.08.13 із суми боргу 10000,00грн., а всього в сумі 107,74грн.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 107,74грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 238,26грн. суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 10000,00грн. - основного боргу та 107,74грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В частині стягнення пені провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відмовою позивача від позову. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агролісбуд" (10004, м. Житомир, вул.Маршала Жукова, буд.3, кв.2, код 34900738)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Маркомі Лімітед" (10001, м. Житомир, вул. Бородія, буд.49, код 13565293) - 10107,74грн. заборгованості, з яких: 10000,00грн. - основний борг, 107,74грн. - 3% річних, а також 1326,10грн. сплаченого судового збору.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення пені.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09 жовтня 2013 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)