Рішення

від 08.10.2013 по справі 914/2448/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 914/2448/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Торчинюка В.Г. , розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західний молочний дистриб'ютор"

про стягнення в сумі 67 457 грн. 57 коп.

Представники:

від позивача: Тичковський А.П. за довіреністю № 1 від 06 січня 2013 року;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Приватне підприємство "Консалтингова фірма "Прометей" (далі - фірма) звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Західний молочний дистриб'ютор" (далі - товариство, в подальшому товариство і фірма разом по тексту іменуються, як сторони) про стягнення в сумі 67 457 грн. 57 коп. заборгованості за дистрибуторською угодою № 51 від 22 лютого 2012 року (далі - угода, а.с. 8 - 16).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним і відповідачем було укладено угоду, відповідно до умов якої останній купує продукти харчування, асортимент, кількість та ціна вказуються в накладних, що є невід`ємними частинами угоди. Відповідачу було передано товар за який він не розрахувався в повному обсязі, в результаті таких дій за ним утворилася заборгованість в розмірі 67 457 грн. 57 коп. Відтак, керуючись ст. 16, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 5, 12, 15, 32, 54, 55, 56, 57, 66, 67, 69, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі та судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21 червня 2013 року порушено провадження по справі № 914/2448/13 розгляд якої призначено на 07 серпня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07 серпня 2013 року справу за позовом фірми до товариства про стягнення заборгованості направлено за підсудністю до господарського суду Рівненської області.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 28 серпня 2013 року справу № 914/2448/13 прийнято до розгляду та призначено до слухання у засіданні на 10 вересня 2013 року.

10 вересня 2013 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 24 вересня 2013 року.

Ухвалою суду від 24 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 08 жовтня 2013 року.

27 вересня 2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав заяву, в якій останній визнає позов в повному обсязі, та просить суд вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні 08 жовтня 2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні, також останній надав докази сплати судового збору за заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на майно Відповідача на суму позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 08 жовтня 2013 року не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, також підтвердження того що Відповідач був належним чином повідомлений свідчить заява про визнання позову надіслана останнім 27 вересня 2013 року.

Щодо заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на майно Відповідача на суму позовних вимог, суд зазначає наступне:

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред'явленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі представника відповідача відповідно до статті 75 ГПК України.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2012 року між Приватним підприємством "Консалтингова фірма "Прометей" в особі директора філії "Львівський молочний комбінат" п. Мисяковського Ф.В., який діє на підставі положення про філію та довіреності та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західний молочний дистриб'ютор" в особі директора Опанасюка Геннадія Івановича, що діє на підставі Статуту було укладено дистрибуторську угоду № 51, відповідно до умов якої фірма продає, а товариство купує й оплачує продукти харчування (далі - товар). Асортимент, кількість, ціна, вказуються в накладних, що є невід`ємними частинами угоди.

01 січня 2013 року між фірмою та товариством було укладено додатковий договір до дистриб`юторської угоди № 51 від 22 лютого 2013 року (а.с. 17), відповідно до умов якої останні дійшли згоди про продовження дії Дистриб`юторської угоди № 51, у зв`язку з чим погодили (нову) редакцію п. 11.1. угоди - Договір набирає чинності з дати його укладання (підписання) сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Вказана вище угода та додатковий договір підписано повноважними представниками фірми та товариства і скріплений відтисками печаток сторін.

Відповідно до п. 3.2. угоди товариство зобов`язується подавати, а фірма виконувати замовлення у терміни, які передбачені умовами даної угоди.

Пунктом 3.3. угоди відвантаження товару здійснюється фірмою на підставі замовлень товариства в терміни згідно графіку відвантаження (поставки), але не пізніше ніж за 10 днів з моменту попереднього замовлення (середа).

Право власності на товар переходить до товариства з моменту його отримання останнім (пункт 3.5.1. угоди).

Згідно з п. 3.5.3. угоди товар передається представником фірми представнику товариства за пред`явленням представником товариства необхідної довіреності, що уповноважує його прийняти товар та підписати накладну або акт приймання - передачі товару.

На підтвердження виконання умов вищезазначеної угоди, щодо передачі відповідачу товару на загальну суму 96 922 грн. 18 коп., позивачем надані копії видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи (а.с. 44 - 51):

№ 34893 від 22 березня 2013 року на суму 722 грн. 40 коп.;

№ 34894 від 22 березня 2013 року на суму 16 006 грн. 57 коп.;

№ 34895 від 22 березня 2013 року на суму 6 303 грн. 41 коп.;

№ 37973 від 29 березня 2013 року на суму 24 539 грн. 49 коп.;

№ 37972 від 29 березня 2013 року на суму 721 грн. 80 коп.;

№ 40934 від 05 квітня 2013 року на суму 859 грн. 80 коп.;

№ 40935 від 05 квітня 2013 року на суму 22 021 грн. 33 коп.;

№ 43892 від 12 квітня 2013 року на суму 25 747 грн. 38 коп.;

Всі вказані вище документи підписано повноважною особою товариства і скріплені відтисками печаток останнього (оригінали оглянуто судом в засіданні).

Пунктом 2.12. угоди визначено, що товариство зобов`язане здійснювати 100 процентів оплату за товар протягом 21 календарних днів з моменту відвантаження товару в межах обумовленого ліміту згідно з п. 2.9. угоди.

Однак, відповідачем були лише частково виконані зобов'язання стосовно оплати. З матеріалів справи вбачається, що товариство отримало товар, про те в порушення умов угоди не розрахувалось за нього в повному обсязі, що стверджується актом звірки взаємних розрахунків за період с 01 травня 2013 по 31 травня 2013 року відповідно до якого заборгованість товариства, на момент звернення до суду, перед фірмою становить 67 457 грн. 57 коп.

Акт звірки взаємних розрахунків є формою фіксації певних юридично-значимих дій сторін за цим актом, без укладання письмової угоди. Зокрема, актом звірки оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості.

Як зазначено в абзаці шостому Листа Міністерства фінансів України № 31053-2-4/4390 від 03 грудня 2001 року, акт звірки взаємних розрахунків може слугувати підставою для перерахування коштів.

Оскільки товариство не розрахувалося за поставлений товар в повному обсязі з фірмою, остання направила відповідачу претензію № ЮР-20/05/13-2 від 20 травня 2013 року в якій вимагала, щоб товариство сплатило існуючу заборгованість.

Проте товариством вказана вище вимога залишена без відповіді.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що станом на день розгляду справи, заборгованість товариства перед фірмою за угодою становить 67 457 грн. 57 коп., що стверджується матеріалами справи

Відтак, згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 2 ст. 175 ГК України зазначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Обов`язок належного виконання зобов`язання також встановлений ч.1 ст.193 ГК України.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 5 статті 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд зазначає, що відповідачем подана через канцелярію суду письмова заява про визнання позову в повному обсязі. Як зазначено в заяві, відповідач визнає пред'явленні позивачем вимоги, законними та обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню в повному обсязі. Проте, на момент прийняття рішення, не надав суду документів, які б свідчили про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а також не надав пояснень, щодо причин несплати.

Враховуючи в сукупності, всі вищезазначені обставини, судом встановлено, що сума основного боргу за дистрибуторською угодою № 51 від 22 лютого 2012 року, яка складає 67 457 грн. 57 коп. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західний молочний дистриб'ютор" вказаної суми, а відтак і до задоволення позову.

Згідно з ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд вважає, що позивачем надано господарському суду докази, які достовірно підтверджують факт допущення відповідачем порушення майнових інтересів передбачені договором та чинним законодавством України, а тому позов підлягає задоволенню.

На відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49,78, 81 - 1, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західний молочний дистриб'ютор" (33018, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 18 В, ідентифікаційний код: 37131130) на користь Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (09000, Київська область, Сквирський район, місто Сквира, вулиця Р.Люксембург, будинок 14 ідентифікаційний код: 30668980) 67 457 (шістдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 57 коп. основного боргу та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "09" жовтня 2013 року

Суддя Торчинюк В.Г.