Постанова

від 04.10.2013 по справі 802/3750/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 жовтня 2013 р. Справа № 802/3750/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Попової Н.

представника позивача: ОСОБА_1

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2

представника відповідача: Друзя П.І., Кобзара О.Д.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: заступника прокурора Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служба автомобільних доріг у Вінницькій області

до: Оратівської районної державної адміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Злагода"

про: визнання протиправним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

02.11.2012 року позивач - заступник прокурора Вінницької області звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд із позовом до відповідача - Оратівської районної державної адміністрації та Вінницької обласної державної адміністрації. У позовній заяві позивач просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Оратівської районної державної адміністрації № 322 від 08 жовтня 2004 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що приймаючи оскаржуване розпорядження Оратівська районна державна адміністрація вийшла за межі наданих Законом повноважень, оскільки частина наданої товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Злагода» земельної ділянки за цільовим призначенням відноситься до земель транспорту. Тому, на думку позивача, в порушення вимог ст. 149 Земельного кодексу України, відповідач при прийнятті оспорюваного розпорядження не погодив вилучення земельної ділянки із Службою автомобільних доріг у Вінницькій області.

Ухвалою суду від 16 листопада 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Службу автомобільних доріг у Вінницькій області, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода».

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено. При цьому рішення судів мотивовані тим, що за відсутності документів, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки на праві власності чи праві користування Службі автомобільних доріг у Вінницькій області, не може йтися про необхідність погодження проекту відведення із Службою, адже на момент передачі в оренду земельної ділянки вона не перебувала у власності чи у користуванні будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2014 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Вінницької області задоволено та скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 р. у справі № 2а-0270/5049/12 скасувати, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що пославшись на відсутність правовстановлюючого документу у Служби автомобільних доріг у Вінницькій області на спірну земельну ділянку, суди належним чином не встановили правовий статус спірної земельної ділянки на момент прийняття розпорядження райдержадміністрації № 322, а саме чи відноситься частина землі, що надавалась в оренду, до земель автомобільного транспорту, які мають особливий правовий режим, який визначається не наявністю правовстановлюючого документа, а нормами ст. 71 Земельного кодексу України, Законами України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт» «Про дорожній рух».

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року вказану справу судом прийнято до провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, пояснивши, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Оратівською районною державною адміністрацією порушено вимоги ст. 149 Земельного кодексу України, що призвело до незаконного вилучення земельної ділянки із користування Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Представник Служби автомобільних доріг у Вінницькій області у наданих поясненнях зазначив, що частина відведеної земельної ділянки для надання в користування на умовах оренди ТОВ «Злагода» перебуває під автомобільною дорогою загального користування «Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне» індекс Р-17. Дана автодорога обліковується на балансі Служби та зареєстрована в реєстрі майна державної власності, а відтак, частина земельної ділянки, що надана в оренду, належить до земель транспорту.

Представник Вінницької обласної державної адміністрації проти позову заперечував, посилаючись при цьому на те, що Служба автомобільних доріг у Вінницькій області не має правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у неї права власності чи права користування на земельну ділянку смуги відведення дороги державного значення «Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне» індекс Р-17 площею 1,42 га.

Представник Оратівської районної державної адміністрації у судовому засіданні проти вимог адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що підстави визнавати частину земельної ділянки, яка передана у користування ТОВ Агрофірмі «Злагода» землями транспорту відсутні, оскільки така у встановленому порядку не передавалася службі автомобільних доріг у Вінницькій області.

Представник ТОВ Агрофірми «Злагода» в судовому засіданні проти позову заперечував із підстав наведених у письмових запереченнях на позовну заяву, у яких просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, а також представника третьої особи, з'ясувавши обставини справи, суд встановив наступне.

Розпорядженням Оратівської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2004 року № 322 «Про затвердження проекту відведення та надання земельних ділянок водного фонду в оренду на територіях Новоживотівської, Якимівської, Скоморошківської сільських рад» затверджено проекти відведення земельних ділянок водного фонду на територіях Новоживотівської, Якимівської, Скоморошківської сільських рад та надано ТОВ «Злагода» в оренду земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб терміном на 10 років загальною площею 209,3978 га.

27 вересня 2012 року прокурором Вінницької області внесено протест на зазначене вище розпорядження Оратівської районної державної адміністрації, адресувавши його Вінницькій обласній державній адміністрації, оскільки частиною 8 статті 118 Конституції України саме Президенту України або голові місцевої державної адміністрації вищого рівня надано повноваження скасовувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України.

Протест прокурора обґрунтований тим, що розпорядження Оратівської районної державної адміністрації № 322 від 08 жовтня 2004 року є незаконним, оскільки при підготовці технічної документації до проекту відведення земельних ділянок без погодження суміжних меж землекористування із Службою автомобільних доріг у Вінницькій області включено земельну ділянку смуги відведення дороги державного значення «Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне» індекс Р-17 площею 1,42 га, в межах Новоживотівської сільської ради, після чого дану ділянку згідно вищевказаного договору оренди незаконно передано у користування підприємства для обслуговування об'єктів водного фонду і таким чином неправомірно вилучено з користування Служби автомобільних доріг. Оскільки питання вилучення земельної ділянки автомобільного транспорту та її надання у користування ТОВ Агрофірма «Злагода» Оратівською райдержадміністрацією в порушення вимог законодавства із Службою автомобільних доріг у Вінницькій області не погоджувалось, тому прийняте розпорядження належить скасувати.

Листом Вінницької обласної державної адміністрації вих. № 01-1-38/6299 від 12 жовтня 2012 року протест прокурора Вінницької області відхилено з тих підстав, що вказаний проект пройшов державну експертизу землевпорядної документації без відповідних зауважень щодо земель Служби автомобільних доріг у Вінницькій області. Крім того, Служба автомобільних доріг у Вінницькій області не має відповідних правовстановлювальних документів на земельну ділянку смуги відведення дороги державного значення «Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне» індекс Р-17 площею 1,42 га, а питання щодо вилучення цієї земельної ділянки відповідно до статті 149 Земельного кодексу України не вирішувалось.

При розгляді даної справи вперше, суд як першої так і апеляційної інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову виходили із того, що за відсутності документів, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки на праві власності чи праві користування Службі автомобільних доріг у Вінницькій області, не може йтися про необхідність погодження проекту відведення із Службою, адже на момент передачі в оренду земельної ділянки вона не перебувала у власності чи у користуванні будь-якої фізичної чи юридичної особи. Разом із тим, суди встановили, що не можуть слугувати підставою для скасування розпорядження посилання представників позивача та третьої особи на лист Фонду державного майна України вих. № 10-15-8993 від 29 червня 2011 року та лист відділу Держкомзему у Оратівському районі вих. №1707 від 19 жовтня 2012 року, оскільки у них мова йде про те, що балансоутримувачем автомобільної дороги «Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне» є Служба автомобільних доріг у Вінницькій області.

Вищий адміністративний суд України постановляючи ухвалу від 27 серпня 2013 року про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд посилався на те, що рішення судів є передчасними, оскільки не в повній мірі ґрунтуються на матеріалах справи та нормах матеріального права які регулюють спірні правовідносини. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди належним чином не встановили, чи відноситься частина землі, що надавалась в оренду, до земель автомобільного транспорту, які мають особливий правовий режим , який визначається не наявністю правовстановлюючого документа, а нормами ст. 71 Земельного кодексу України, Законами України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт» «Про дорожній рух». Також Вищий адміністративний суд України вказав, що для з'ясування вказаних обставин суд належним чином не дослідив листи відділу Держкомзему у Оратівському районі та Фонду Державного майна, які містять інформацію, що земельна ділянка площею 1,4200 га, яка має відповідні кадастрові номери, співпадає з автомобільною дорогою державного значення Р-17, за цільовим призначенням відноситься до земель транспорту і є державною власністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Надаючи оцінку оскаржуваному розпорядженню Оратівської районної державної адміністрації № 322 від 08 жовтня 2004 року із урахуванням висновків Вищого адміністративного суду України у даній справі, суд бере до уваги, що згідно п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 Кодексу, відповідно до частини 3 якої районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Виходячи із положень статті 122 Кодексу виключно до компетенції районних державних адміністрацій належать повноваження щодо надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних із веденням водного господарства.

При цьому частиною 1 статті 124 Кодексу визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підставою заявленого у справі адміністративного позову, стали доводи позивача про те, що Оратівська районна державна адміністрація при прийнятті оскаржуваного розпорядження вийшла за межі наданих повноважень, оскільки порушила встановлені статтею 149 ЗК України правила вилучення земельної ділянки та не погодила вилучення частини наданої ТОВ Агрофірма «Злагода» земельної ділянки із користувачем такої земельної ділянки - Службою автомобільних доріг у Вінницькій області. Визначаючи правовий режим земельної ділянки, прокурор враховував, що земельна ділянка площею 1,4200 га., яку передано у користування ТОВ Агрофірма «Злагода», співпадає з автомобільною дорогою державного значення Р-17 «Біла Церква - Тетіїв - Липовець - Гуменне» та за цільовим призначенням відноситься до земель транспорту і є державною власністю. Окрім того, позивач посилався на те, що вищевказана дорога є нерухомим майном, яке перебуває на балансі служби автомобільних доріг у Вінницькій області.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Аналізуючи норми матеріального права, які врегульовують правовий режим земель автомобільного транспорту, суд встановив, що згідно ч. 1 ст. 65 ЗК України, землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ЗК України, до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Статтею 71 ЗК України передбачено, що до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

В силу ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про транспорт», землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Законом України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний транспорт використовує землі транспорту та інші землі відповідно до земельного законодавства (ст. 4).

Із системного аналізу положень наведених нормативно - правових актів, які врегульовували правовий режим земель транспорту та були чинними на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, суд доходить висновку, що законодавець встановив дві умови за наявності яких земельну ділянку можна віднести до земель транспорту, а саме:

1) така земельна ділянка, повинна бути надана в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (повністю узгоджується із ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 67 ЗК України та ч. 1 ст. 11 Закону України «Про транспорт);

2) знаходження такої земельної ділянки під певними спорудами, устаткуванням чи будівлями або іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (ст. 71 ЗК України).

Саме за наявності обох ознак земельну ділянку можна віднести до земель транспорту.

Судом проаналізовано зміст листа Фонду державного майна України вих. №10-15-8993 від 29 червня 2011 року (а.с. 29 т. 1) із якого встановлено, що частина земельної ділянки яка передана ТОВ Агрофірма «Злагода» співпадає із автомобільною дорогою державного значення Р-17, яка перебуває на балансі Служби автомобільних доріг.

Із вказаного листа вбачається, що Служба автомобільних доріг наділена статусом балансоутримувача дороги, а не користувача земельної ділянки, оскільки право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (статті 125, 126 Кодексу).

У судовому засіданні встановлено, що право користування у наведеному вище порядку на момент прийняття оспорюваного розпорядження Служба автомобільних доріг у Вінницькій області на частину спірної земельної ділянки не набула.

Із листа відділу Держкомзему у Оратівському районі вих. №1707 від 19 жовтня 2012 року встановлено, що частина земельної ділянки, яка надана в оренду ТОВ Агрофірма «Злагода» (кадастрові номера 0523183000:01:002:0030, 0523183000:01:002:0031) співпадає з автомобільною дорогою державного значення Р-17 «Біла Церква - Тетіїв - Липовець - Гуменне» в межах с. Новоживотівської сільської ради Оратівського району за основним цільовим призначенням відносяться до земель транспорту.

Суд критично оцінює інформацію, що міститься у даному листі, в частині висновків відділу Держкомзему у Оратівському районі про належність частини земельної ділянки, яка передана оскаржуваним розпорядженням за основним цільовим призначенням до земель транспорту, оскільки як зазначалося, обов'язковою умовою віднесення земельної ділянки до земель транспорту є надання такої земельної ділянки, в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (що передбачено ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 67 ЗК України та ч. 1 ст. 11 Закону України «Про транспорт). Проте, як встановлено, рішення компетентними органами державної влади про передачу частини земельної ділянки (кадастрові номера 0523183000:01:002:0030, 0523183000:01:002:0031) у користування Служби автомобільних доріг у Вінницькій області не приймалися. Отже, віднесення відділом Держкомзему у Оратівському районі до земель транспорту частини земельної ділянки, що співпадає з автомобільною дорогою державного значення Р-17 «Біла Церква - Тетіїв - Липовець - Гуменне» в межах с. Новоживотівської сільської ради Оратівського району є безпідставним та передчасним.

Враховуючи додатково встановлені обставини, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про те, що при прийнятті розпорядження № 322 від 08 жовтня 2004 року Оратівською районною державною адміністрацією проведено незаконне (в порушення ст. 149 ЗК України) вилучення частини земельної ділянки із користування Служби автомобільних доріг у Вінницькій області, оскільки як встановлено, право користування земельною ділянкою вказана організація у передбаченому Земельним кодексом України порядку не набула. Тому, посилання позивача на необхідність погодження питання вилучення земельної ділянки та надання у користування ТОВ Агрофірма «Злагода» із Службою автомобільних доріг у Вінницькій області є безпідставними.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення відповідач у справі діяв на підставі та в межах наданих Законом повноважень, що свідчить про законність оскаржуваного розпорядження № 322 від 08 жовтня 2004 року, та відсутність підстав для задоволення вимог адміністративного позову про його скасування.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович