Рішення
від 08.10.2013 по справі 901/3040/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.10.2013 Справа № 901/3040/13 за позовом приватного підприємства «Фірма Оксаміт»

(пр. Перемоги, 82, кв. 255, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

до Державного підприємства дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН

(вул. Центральна, 10, с. Дмитрівка, Джанкойський район, АР Крим, 96118)

про стягнення 13 500.39 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Макарова Тетяна Миколаївна, представник, довіреність № б/н від 17.02.2013, Гаджиєва Ельнара Мазахирівна, довіреність № б/н від 12.02.2012, представник, ПП «Фірма Оксаміт»;

Від відповідача:не з'явився, ДП дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН;

Суть спору: приватнє підприємство «Фірма Оксаміт» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державного підприємства дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 12 190.80 грн., пеню у розмірі 916.81 грн. та 3% річних у розмірі 392.78 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості товару та обґрунтовані посиланнями на статті 526, 530, 610, 706 Цивільного кодексу України.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача явку у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 22-24), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 1, 34).

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою представника відповідача про отримання судової кореспонденції (а.с. 36).

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

12 квітня 2012 року між приватним підприємством «Фірма Оксаміт» (продавець) та Державним підприємством дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН (покупець) укладений договір поставки № 112/12, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність засоби захисту рослин, надалі - товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку, визначеному даним договором.

Номенклатура товару, одиниця виміру, кількість, ціна визначається в накладних на кожну партію (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору ціни, кількість, асортимент товару, який продається за даним договором, узгоджується сторонами додатково на кожну партію до чергової поставки товару, зазначаються у доповненнях до договору або в накладних на відпуск відповідної партії товару, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору продаж товару здійснюється протягом всього строку дії договору за замовленнями покупця, які узгоджуються сторонами.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що передача товару оформлюється накладною, яка містить інформацію про кількість, асортимент та вартість товару, що продається.

Відповідно до пункту 3.4 договору датою поставки конкретної партії товару вважається дата отримання товару покупцем, про що робиться відмітка в накладній.

Згідно з пунктом 4.1 договору перехід права власності на товар настає в момент передачі товару покупцю, про що робиться відмітка покупця в накладній на товар.

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата за кожну партію товару здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. Строки та умови оплати встановлюються у додатковій угоді.

Відповідно до пункту 8.4 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець виплачує продавцю пеню в розмірі 0.5 % від вартості відпущеного товару за кожний день прострочки.

Згідно з пунктом 10.1 договору він набирає сили з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2012 року, а по невиконаним зобов'язанням - до моменту їх повного виконання сторонами.

Так, додатковими угодами до вказаного договору № 01 від 12 квітня 2012 року та № 02 від 11 червня 2012 року сторони визначили, що продавець передає, а покупець приймає товар на загальну суму 12 190.80 грн. (а.с. 10-11).

Також, пунктом 2 додаткових угод № 01 від 12 квітня 2012 року та № 02 від 11 червня 2012 року до договору сторони визначили, що покупець оплачує постачальнику 100% вартість товару, зазначену в пункті 1 даного доповнення та рахунку - фактурі, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника у строк до 25 липня 2012 року.

За накладними № 0120235 від 13 квітня 2012 року та № 0120706 від 12 червня 2012 року позивачем на виконання умов договору та додатків до нього було передано відповідачу товар на загальну суму 12 190.80 грн. (а.с. 10-11).

Проте, за твердженням позивача, на даний час вартість отриманого відповідачем товару не оплачена.

Позивач претензією вих. № 34 від 31 жовтня 2012 року вимагав від відповідача сплати заборгованості (а.с. 16), у відповідь на яку відповідач листом від 14 грудня 2012 року № 54 гарантував погасити заборгованість у строк до 20 січня 2013 року (а.с. 21).

Невиконання гарантій та умов договору з'явилося підставою для звернення приватного підприємства «Фірма Оксаміт» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за додатковими угодами № 01 від 12 квітня 2012 року та № 02 від 11 червня 2012 року до договору поставки № 112/12 від 12 квітня 2012 року було передано товар на загальну суму 12 190.80 грн. (а.с. 10-11).

Факт поставки товару відповідачу підтверджується накладними № 0120235 від 13 квітня 2012 року та № 0120706 від 12 червня 2012 року (а.с. 10-11).

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12 190.80 грн. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками ( а.с. 14).

Також, відповідач листом від 14 грудня 2012 року № 54 гарантував погасити заборгованість у строк до 20 січня 2013 року (а.с. 21).

Отже, судом було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар, в результаті чого за ним залишилася заборгованість в сумі 12 190.80 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 12 190.80 грн. обґрунтованими, у зв'язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 916.81 грн. та 3 % річних в сумі 392.78 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 392.78 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 25 липня 2012 року по 21 серпня 2013 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 392.78 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 15).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 916.81 грн. за період з 25 липня 2012 року по 24 січня 2013 року.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.4 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець виплачує продавцю пеню в розмірі 0.5 % від вартості відпущеного товару за кожний день прострочки.

Однак, на запит суду, представник позивача надав суду пояснення, згідно з якими розрахунок суми пені був проведений позивачем, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також представник позивача пояснив, що ним було допущено описку в розрахунку суми пені в даті строку оплати та помилково було вказано « 26.07.2012», замість « 25.07.2012». Тобто, за його твердженням, по обох накладних датою початку виникнення прострочення виконання свого обов'язку відповідачем слід вважати 25 липня 2012 року (а.с. 15).

Оскільки такі доводи узгоджуються із відомостями, викладеними в додатках № 1 та № 2 до договору № 112/12, суд здійснював перевірку розрахунку з урахуванням цих пояснень.

Так, перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розрахунок пені за період, вказаний у позові, складає 914.31 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 43-44). В стягненні 2.50 грн. пені слід відмовити.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 10 жовтня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН (вул. Центральна, 10, с. Дмитрівка, Джанкойський район, АР Крим, 96118, код ЄДРПОУ 00334824) на користь приватного підприємства «Фірма Оксаміт» (пр. Перемоги, 82, кв. 255, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, код ЄДРПОУ 30025401, р/р № 26007108579800 в АТ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005) 12 190.80 грн. - заборгованості, 914.31 грн. пені, 392.78 грн. - 3% річних та 1 720.18 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В позові в частині вимог приватного підприємства «Фірма Оксаміт» про стягнення з Державного підприємства дослідне господарство «Степове» Інституту винограду і вина «Магарач» УААН 2.50 грн. пені - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська

СудГосподарський суд Автономної Республіки Крим
Дата ухвалення рішення08.10.2013
Оприлюднено10.10.2013
Номер документу34018934
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —901/3040/13

Рішення від 08.10.2013

Господарське

Господарський суд Автономної Республіки Крим

Ю.А. Радвановська

Ухвала від 16.09.2013

Господарське

Господарський суд Автономної Республіки Крим

Ю.А. Радвановська

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні