Рішення

від 02.10.2013 по справі 910/15452/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15452/13 02.10.13р.

за позовом: Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП», м.Київ, ЄДРПОУ 31720260

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», м.Київ, ЄДРПОУ 31169284

про стягнення 4 730, 32 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Томаш А.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «ДАТАГРУП», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», м.Київ про стягнення суми основного боргу у розмірі 3 528 грн., інфляційного збільшення в сумі 190, 28 грн., 3% відсотків річних в розмірі 286,50 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 725,54 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору в частині виконання зобов'язання поставити товар, асортимент якого визначено у рахунках-фактурах, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про повернення попередньої оплати, а також нарахування інфляційного збільшення, 3% відсотків річних та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач в судові засідання 11.09.2013р., 25.09.2013р. та 02.10.2013р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 031140, м.Київ, вул.Пироговського, буд.19 корпус 4. Будь-яких інших адрес Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» матеріали справи не містять.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 12.08.2013р. 11.09.2013р. та від 25.09.2013р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження підприємством поштового зв'язку повернуто суду не було, а факт направлення вказаної ухвали підтверджується реєстром поштових відправлень від 15.08.2013р.

Одночасно, конверти з ухвалами суду від 11.09.2013р. та 25.09.2013р. були повернуті відділеннями поштового зв'язку з відмітками «Адресат вибув».

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Одночасно, ст.22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2010р. відповідач надав позивачу рахунки-фактури №В-00000166 на суму 1 398 грн. та №В-00000165 на суму 2 130 грн., на підставі яких Приватним акціонерним товариством «ДАТАГРУП» було перераховано грошові кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», що підтверджено платіжними дорученнями №37350 від 17.11.2010р. на суму 1398 грн. та №37351 від 17.11.2010р. - 2 130 грн.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було переховано відповідачу попередню оплату в розмірі 3 528 грн. за робочі черевики, в'язані шапочки та утеплені костюми.

За висновками суду, виставлення рахунків-фактур та перерахування грошових коштів в якості оплати товару на загальну суму 3 528 грн. свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 25.10.2013р. відповідача було зобов'язано надати письмові пояснення відносно наявності між сторонами договірних відносин щодо поставки черевиків робочих, шапочок та костюмів утеплених. Проте, відповідачем вимог вказаної ухвали виконано не було, а отже факту існування визначених договірних відносин не спростовано.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За поясненнями позивача, 20.12.2011р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» позивачем було надіслано претензію №5857/1 з вимогою виконати зобов'язання з поставки товару.

Ухвалою господарського суду від 25.09.2013р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі їх наявності) щодо отримання претензії позивача №5857 від 20.12.2010р. Проте, відповідачем вимоги вказаної ухвали виконано не було, а отже не спростовано факту отримання вказаної претензії.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ст.ст.663, 530 Цивільного кодексу України, а також зміст претензії №5857 від 20.12.2010р., судом встановлено, що обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» поставити Приватному акціонерному товариству «ДАТАГРУП» товар на суму 3 528 грн. настав.

Одночасно, твердження позивача стосовно необхідності застосування приписів ст.538 Цивільного кодексу України при вирішенні питання щодо настання строку поставки товару є безпідставними, виходячи з наявності спеціальних норм цивільного законодавства щодо регулювання обов'язку продавця передати товар - ст.693 Цивільного кодексу України.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» товар на загальну суму 3 528 грн. поставлено не було.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таку саму позицію наведено в постанові від 28.11.28.11.2013р. Верховного Суду України по справі №3-127гс11.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивачем було здійснено попередню оплату товару на суму 3 528 грн. за рахунками-фактурами №В-00000166 та №В-00000165 від 20.10.2010р., а обов'язок поставити товар, що виник у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», останнім виконано не було, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» грошових коштів в розмірі 3528 грн. підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційного збільшення боргу в сумі 190, 28 грн. та 3% відсотків річних в розмірі 286,50 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Після проведення ґрунтованого аналізу правового регулювання порядку виконання грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих в якості передоплати, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.549, 625 Цивільного кодексу України. Така сама позиція викладена у постанові від 09.06.2011р. Вищого господарського суду України по справі № 43/308-10.

Приймаючи до уваги, що у відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов'язання, оскільки останній мав поставити чоботи чоловічі, шапочки та костюми утеплені, суд приходить до висновку про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача 190,28 грн. інфляційних збитків, 3% річних в сумі 286, 50 грн.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки сторонами розмір процентів встановлено не було, позивачем проведено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням приписів ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України.

Проте, за висновками суду, застосування за аналогією закону до спірних правовідносин ст.1048 Цивільного кодексу України є безпідставним виходячи з того, що відносини поставки не є подібними з відносинами позики, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а чинне законодавство України не передбачає можливості застосування до договору поставки положень про позику.

Таку саму позицію Вищого господарського суду України викладено в постанові від 05.02.2013р. по справі № 5016/1193/2012(9/45).

Таким чином позовні вимоги стосовно стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами також не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.4 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ», м.Київ про стягнення суми основного боргу у розмірі 3 528 грн., інфляційного збільшення в сумі 190, 28 грн.Ю 3% відсотків річних в розмірі 286,50 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 725,54 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОМ» (03110, м.Київ, Солом'янський район, вул.Пироговського, буд.19, корпус 4, ЄДРПОУ 31169284) на користь Приватного акціонерного товариства «ДАТАГРУП» (03057, м.Київ Солом'янський район, вул.Смоленська, буд.31-33, ЄДРПОУ 31720260) основний борг в сумі 3 528 грн., а також судовий збір в розмірі 1283, 20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 02.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 07.10.2013р.

Суддя М.О.Любченко