Постанова

від 26.09.2013 по справі 808/6666/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року о/об 11 год. 01 хв.Справа № 808/6666/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Колесникової С.Г., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 серпня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому позивач просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 19.07.2013 №0000662201.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми по операціям із ТОВ «Негоциант-Агро», яке згідно акту №4360/22-5/34598776 від 02.08.2012 ДПІ Приморського району м. Одеси про проведення позапланової виїзної документальної перевірки не надало рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим неможливо встановити місце надання послуг адміністрування парку транспортних засобів, підтвердити належність таких транспортних засобів Замовникам, встановити фактичного замовника, оскільки до перевірки надано акт виконання робіт без зазначення фактичної кількості адміністрованих транспортних засобів , їх марок державних номерів, місця реєстрації та фактичного місцеперебування таких транспортних засобів. Разом з тим, на думку позивача, на підставі податкової накладної, отриманої від контрагента, позивач обґрунтовано відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суми, вказані в накладній.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що під час документальної виїзної перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя встановлені порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 розділу Податкового Кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI з боку ТОВ «ТК «Транс-Трейд». Внаслідок цього, до податкового кредиту з ПДВ, неправомірно віднесена позивачем сума 1825,00 грн. за березень 2012 року. Крім того, до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя надійшов акт від ДПІ в Приморському районі м. Одеси про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Негоциант-Агро», яким встановлено, що складські приміщення у контрагента позивача відсутні, також встановлена відсутність основних облікованих основних фондів та орендованих приміщень, що свідчить про нереальність взаємовідносин позивача з ТОВ «Негоциант-Агро». Під час перевірки ТОВ «ТК «Транс-Трейд» не підтверджено усіма первинними документами здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом, а саме до перевірки не надано рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим неможливо встановити місце надання послуг.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 26 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №207057 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд» зареєстроване Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 04.03.2008 за адресою: 69035, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Леніна, будинок 192, квартира 132, ідентифікаційний номер 35764406 (а. с. 9).

Згідно Свідоцтва №100104271 позивач зареєстрований ДПІ Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя платником податку на додану вартість з 13.03.2008 (а. с. 11).

На підставі направлення від 17.06.2013 №50 та відповідно до наказу від 14.06.2013 №36 Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Негоциант-Агро» (код ЄДРПОУ 34598776) за період з 01.01.2012 по 31.03.2012. За результатами зазначеної перевірки складено акт від 02.07.2013 №22/08-29-22-01/35764406 (далі - акт перевірки) (а. с. 12 - 23).

Згідно висновків перевірки встановлено порушення підприємством ТОВ «ТК «Транс-Трейд» пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 розділу Податкового Кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI, а саме: занижено податкові зобов'язання на суму 1 825 грн., в т. ч. по періоду березень 2012 у розмірі 1 825 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя винесено податкове повідомлення-рішення від 19.07.2013 №0000662201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 1 825 грн., за штрафними санкціями 456,25 грн. (а. с. 32).

Судом встановлено, що між ТОВ «ТК «Транс-Трейд» (Замовник) та ТОВ «Негоциант-Агро» (Виконавець) укладено Договір на виконання послуг по ремонту автомобіля від 15.03.2012 №127/03 (далі - Договір). За умовами договору Виконавець зобов'язується відновити деталі в повному об'ємі та в установлені строки, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи (а. с. 37 - 38).

На виконання умов договору сторони підписали акт на виконання робіт по ремонту автомобіля від 30.03.2012 (а. с. 39) за яким Виконавець на підставі Договору виконав:

- сварку та ремонт непроникних перегородок - 1 шт. 3 837,50 грн. (сума без ПДВ);

- ремонт трубопроводу - 1 шт. 2 475,00 грн. (сума без ПДВ);

- токарні роботи (проточка гальмівних барабанів, гальмівних валів) - 1 шт. 2 812,50 грн. (сума без ПДВ).

Ремонт виконаний в повній відповідності з технічними вимогами Замовника. Загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ 9 125,00 грн. (дев'ять тисяч сто двадцять п'ять гривень), ПДВ 20% - 1 825,00 грн. Таким чином, загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ складає 10 950,00 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 00 копійок).

На підтвердження виконання умов договору на підставі рахунку-фактури від 29.03.2012 №СФ-29/03-12 позивачем прийнято виконані роботи (а. с. 41).

Крім того, ТОВ «Негоциант-Агро» виписало позивачу податкову накладну від 30.03.2012 №105 на загальну суму 10 950,00 грн. (в тому числі ПДВ 20% - 1 825,00 грн.) (а. с. 40).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 201.14 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Як зазначено у ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з п.1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як зазначено у п.2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

У пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як зазначено у пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 187.1 цього ж Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків - покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства. Водночас, перевіркою не зафіксований факт наявності в податковій накладній недоліків, що свідчить про її неналежність як первинного документу, або порушення порядку її видачі.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за послуги контрагента на виконання зобов'язань по укладеному договору.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 38.32 - відновлення відсортованих відходів (а. с. 10).

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та ОСОБА_2 укладений Договір оренди (найму) транспортних засобів від 25.02.2012. За умовами договору Орендодавець передає, а Орендар бере в користування на встановлений цим договором строк транспортні засоби, а саме: автомобіль марки DAF модель 95XF, випуску 2001 року, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, тип ТЗ - вантажний сідловий тягач-Е, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований 24 січня 2012 року ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві; напівпричіп марки ENERCO модель NC-38, випуску 1993 року, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3,тип ТЗ - напівпричіп н/п-паливоцистерна-Е, реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований 24 січня 2012 року ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві (а. с. 43).

Також слід зазначити, що ТОВ «ТК «Транс-Трейд» 28.03.2012 отримано Ліцензію Серії АВ №616426, за якою за видом господарської діяльності є надання послуг з перевезенням пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом, дозволений вид робіт: внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (а. с. 45).

Крім того, дозволений вид робіт згідно з ліцензією: внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами підтверджується Ліцензійною карткою Серії АА №701587 (а. с. 46).

З матеріалів справи також вбачається, що ТОВ «Негоциант-Агро» відповідно до Свідоцтва №23237013 зареєстроване як платник податку на додану вартість ДПІ у Приморському районі м. Одеси (а. с. 35). При цьому, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №270090 Товариство з обмеженою відповідальністю «Негоциант-Агро» зареєстроване 13.10.2006 Виконавчим комітетом Одеської міської ради за адресою: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 61, ідентифікаційний код - 34598776 (а. с. 34).

Перебування автотранспорту позивача підтверджується листом вих. №07 від 15.03.2012, щодо здійснення перевезення водієм ОСОБА_1, подорожнім листом вантажного автомобіля від 28.03.2012 №2100 (а. с. 67); Наказом від 27.03.2012 №4/2012-п (а. с. 65) та посвідченням про відрядження №000001 (а. с. 66).

Суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки відповідач посилається на акт поданий ДПІ у Приморському районі м. Одеси про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Негоциант-Агро» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-квітень 2012 року, що саме по собі не є достатнім для можливості стверджувати про фіктивність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

В п. 18 постанови № 9 від 06.11.2009 Пленум Верховного Суду України зазначив: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім цього Пленум зазначив також, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судові рішення, якими правочини були би визнані недійсними, матеріали справи не містять. Водночас, акт перевірки контрагента позивача не може бути належним доказом відсутності господарських операцій між підприємствами.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи шляхом їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, правильність та обґрунтованість формування платником податків податкового кредиту та валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Податковим органом не доведено, що придбання послуг не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Згідно ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку і податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пред'явлені до перевірки та надані у судовому засіданні документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та повністю підтверджують факт здійснення операції і, відповідно, право позивача на включення до податкового кредиту та до складу своїх валових витрат вартості отриманих послуг з метою здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, установлених законом. Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2013 №0000662201 ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Транс-Трейд» 114,71 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.В. Горобцова