Постанова

від 19.08.2013 по справі 804/9354/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2013 р. Справа № 804/9354/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б., при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представників позивача Бойко М.Є., Лубенець С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» 10.07.2013 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001172204 від 25.06.2013.

На адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12.08.2013 надійшло доповнення до адміністративного позову, відповідно до якого позивач просить додатково визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001802204 від 05.08.2013, № 0001812204 від 05.08.2013 та № 0000022203 від 05.08.2013.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2013 було замінено первісного відповідача - Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 38033315), на правонаступника - Нікопольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38657960), а також змінені позовні вимоги ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» прийняті до провадження.

В обґрунтування заявлених уточнених позовних вимог ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» посилається на те, що воно не згодне із висновками відповідача, викладеними в Акті, та не згідне з податковими повідомленнями-рішеннями № 0001172204 від 25.06.2013, № 0001802204 від 05.08.2013, № 0001812204 від 05.08.2013, № 0000022203 від 05.08.2013 та вважає, що відповідач, при проведенні перевірки позивача, припустився порушень норм чинного законодавства України, внаслідок чого були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ ВКФ «Агро-Хліб». Як зазначає позивач в Акті вказано, що «... на неодноразові вимоги перевіряючих, посадовими особами ТОВ ВКФ «Агро-хліб» не було надано до перевірки накази «Про присвоєння полів під урожай 2011 та 2012 років» ...», проте, дана інформація не була запрошена ні в одному із запитів або вимог відповідача, наданих протягом терміну перевірки з 19.06.2013 по 01.07.2013. Крім того, висновки в Акті також ґрунтуються на відсутності у позивача товарно-транспортних накладних. Але, як зазначає позивач, відповідачем не враховано той факт, що позивач не мав товарно-транспортні накладні лише у тому випадку, коли поставка товару здійснювалась власним транспортом позивача.

Щодо неправомірності використання статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку позивачем, несплати податку на прибуток та неподання податкової декларації з податку на прибуток, то ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» зазначено наступне. Сільськогосподарський товаровиробник може бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, за умови дотримання ним вимог ст. ст. 301, 308 ПК України, зокрема, за умови отримання доходу від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування. При цьому платник фіксованого сільськогосподарського податку всі дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю) зазначає у відомості (довідці) про наявність земельних ділянок. Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податку на прибуток. Як зазначає позивач, у ПК України не визначено, що сільськогосподарська продукція - це продукція, яка вирощується суб'єктом господарювання на власних чи орендованих земельних площах. У пп. 14.1.234 ПК України мова йде саме про продукти обробки та переробки товарів, які підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД на власних чи орендованих потужностях (площах), і жодним чином не визначено про власні чи орендовані земельні ділянки. Виходячи з наведеного вище та керуючись чинним законодавством України, позивач вважає, що мав право на використання права на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, оскільки дотримувався всіх встановлених чинним законодавством України норм.

Щодо сплати податку на додану вартість ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» вважає, що в Акті визначається, що позивачем було надано до перевірки частково товарно-транспортні накладні від ТОВ «ТД «РОСТ» (код ЄДРПОУ 36807691) та відповідач визначає, що позивач не надав сертифікати якості на поставлену йому продукцію, проте, позивач на кожну партію придбаного товару має належним чином оформлені сертифікати якості. Крім того, сертифікати якості продукції не є первинними документами та вони не можуть бути пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. За даними, викладеними в Акті у позивача не визнається право на податковий кредит за взаємовідносинами з ТОВ «МК Очаг», оскільки ТОВ «МК Очаг» мало відносини з ТОВ «Матадор», який у свою чергу мав відносини з іншими контрагентами, операції з якими визнано безтоварними. Проте, від ТОВ «МК Очаг» не надходило жодних письмових запитів щодо надання будь-якої інформації по взаємовідносинах з позивачем чи з будь-якими іншими контрагентами і ТОВ «МК Очаг» знаходиться за місцем своєї реєстрації. В Акті визначається, що позивачем не було надано до перевірки Договір надання послуг від 23.11.2011 № 776-1 укладений між позивачем та ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» (код ЄДРПОУ 37620589) та який зазначено у податковій накладній від 09.12.2011 № 218, але, на думку позивача, ненадання договору не дає права відповідачу не визнавати права на податковий кредит з податку на додану вартість. Позивач не використовував надані ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» послуги у неоподатковуваних та/або звільнених від оподаткування операціях, як і не здійснював таких операцій у періоді, що перевірявся. В Акті не встановлено жодних підстав для відсутності права позивача на податковий кредит з податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» та не визнано її, як заповненої з порушенням вимог ст. 201 ПК України. В Акті визначається, що позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортні накладні від ФОП ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1), ТОВ «Юг Транс Термінал» (код за ЄДРПОУ 32218866) проте, доставка товару, який придбавався позивачем у ФОП ОСОБА_7 та ТОВ «Юг Транс Термінал» здійснювалась власним транспортом позивача та транспортом постачальника.

Додатково позивач зазначає, що в Акті (стор. 44) визначено, що «Перевіркою встановлено відсутність виконання робіт та укладення угод з метою настання реальних наслідків ТОВ «ТЕХНОСТРОЙ» здійснювало діяльність спрямовану на ухилення від сплати податків, виключно шляхом отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету (відсутність розумного; економічно обґрунтованої господарської мети вчинення правочину)». Але позивач не мав жодних стосунків з ТОВ «Тєхнострой» та ТОВ «Технострой», і висновки, викладені в Акті, взагалі були перенесені з Акту перевірки іншого підприємства.

Щодо неправомірності застосування позивачем спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, то позивач зазначає, що платник податку - суб'єкт спеціального режиму оподаткування позбавляється права перебувати на спеціальному режимі оподаткування лише у разі, коли протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів поставка несільськогосподарських товарів (послуг) перевищує питому вагу 25% вартості всіх поставлених товарів (послуг). У будь-якому разі підприємство не порушувало норми ст. 209 ПК України, оскільки питома вага сільськогосподарської продукції, що поставлялась позивачем перевищувала 75%. При цьому відповідачем не наведено розрахунку питомої ваги позивача, де визначалось би у якому саме періоді позивач недотримувався вимог, визначених у п. 209.6 ПК України.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм чинного податкового законодавства.

Додатково зазначили, що відповідач безпідставно, без наведення необхідних доказів зазначив в Акті перевірки (стор. 3-13) висновки перевіряючих про те, що: «ТОВ ВКФ «Агро-хліб» починаючи з лютого 2011 року неправомірно отримувало статус об'єкта спеціального податкового режиму з фіксованого сільськогосподарського податку та незаконно використовувало спеціальний податковий режим з фіксованого сільськогосподарського податку», а тому зобов'язує позивача сплатити за весь період з 01.01.2011 по 31.12.2012 податок до бюджету в загальному порядку у розмірі 2888339,50 грн. Позивач щорічно при поданні відповідних даних до органу державної податкової служби, який видав позивачу свідоцтво платника фіксованого сільськогосподарського податку, надавав всі дані про кожний документ, що встановлював право власності та/або користування земельними ділянками і, у тому числі, про кожний договір оренди земельної частки (паю). Відповідачем всі дані повинні були перевірятись у встановленому порядку і лише після такої перевірки видавалось свідоцтво позивачу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.l ст.78 Податкового кодексу України від 02.l2.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) та на підставі наказу Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області Державної податкової служби «Щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ВКФ «Агро - Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039)» від 19.06.2013 № 747 та направлень на перевірку № 416/22.4, № 417/22.1, № 418/22.1 від 19.06.2013 року та № 440/17.2, № 441/17.2 від 26.06.2013, виданих працівникам Нікопольською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС, було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ ВКФ «Агро - Хліб», за результатами якої складено акт № 1853/224/31335039 від 08.07.2013 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ ВКФ «Агро - Хліб» (код за ЄДРПОУ 31335039) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.».

Даною перевіркою було встановлено наступні порушення:

- пп.14.1.56 пп.l4.1.27 сг.14, cт.l38, ст.140, ст.142, ст.143 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ ВКФ «Агро-хліб» занижено податок на прибуток у 2012 році у сумі 310267,00 грн.;

- пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.l, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 1681704 (із змінами та доповненнями), пп.14.1.234, пп. 14.1,235, п. 14.1 ст.14, ст. 301, п.308.1 та п. 308.4 ст.308, п.309.2 ст.309 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ ВКФ «Агро-хліб» неправомірно користувався статусом платника фіксованого податку;

- пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 1681704 (із змінами та доповненнями), абз. «а» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.l87, абз. «а» п.198.l, п.l98.3, п.l98.6 ст.l98, п.209.6, п.209.7, п.209.11, та п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України, ТОВ ВКФ «Агро-хліб» занижено ПДВ по загальній декларації в сумі 2 394 868,00 грн.;

- пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, в частині не подання ТОВ ВКФ «Агро-хліб» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2012 року, І півріччя 2012 року, 9 місяців 2012 року та 2012 рік. Відповідальність платника за порушення граничних строків подання податкової звітності з податку на прибуток передбачена п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України;

- недотримання платником податків - ТОВ ВКФ «Агро-хліб» положень пп.16.1.2 п.16.1. ст.16, п.44.1, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, пунктів 1,2,3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України («Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 1681704 (із змінами та доповненнями), ст.301 Податкового кодексу України (чинного на момент здійснення фінансово-господарської діяльності) протягом 2011 - 2012 років;

- недотримання платником податків - ТОВ ВКФ «Агро-хліб» положень пп. 16.1.2 п.l6.1 ст.16, п.44.1, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, пунктів 1,2,3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 2996-XIV (із змінами та доповненнями), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами та доповненнями), п.209.1, п.209.6, п.209.7, п.209.l1 та п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ (чинного на момент здійснення фінансово-господарської діяльності) протягом лютого 2011 року грудня 2012 року;

- п.2.6 Положення про ведення касових операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 637 від 05.12.2004, в частині несвоєчасного оприбуткування готівки на загальну суму 1800,00 грн.;

- п.2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 637 від 05.12.2004, в частині проведення готівкових розрахунків між підприємством та фізичними особами-підприємцями протягом одного дня у сумі, що перевищує встановлену Правлінням Національного банку У країни граничну суму розрахунків, що призвело до перевищення ліміту залишку готівки на загальну сум 553620,00 грн.

Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, на підставі акту № 1853/224/31335039 від 08.07.2013, винесено відносно ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039) наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0001802204 від 05 серпня 2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем + 2394868,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 493471,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0001812204 від 05 серпня 2013 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств за основним платежем + 310267,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 78246,75 грн.

- податкове повідомлення-рішення № 0000022203 від 05 серпня 2013 року, щодо застосування, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з абз. 2 та абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1116240,00 грн.

Також судом встановлено, що Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби 21 червня 2013 року було складено акт № 269/224/31335039 відмови від надання документів, яким встановлено, що ТОВ ВКФ «Агро-хліб» порушило пп. 16.1.5, пп. 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

На підставі акту № 269/224/31335039 від 21.06.2013 Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було винесено відносно ТОВ ВКФ «Агро-хліб» податкове повідомлення-рішення № 0001172204 від 25 червня 2013 року, яким, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на 510,00 грн.

Аналізуючи зміст позовних вимог суд прийшов до наступних висновків.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Встановлюючи правомірність винесення податкового повідомлення-рішення № 0001172204 від 25.06.2013, на підставі акту № 269/224/31335039 від 21.06.2013, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно змісту акту № 269/224/31335039 від 21.06.2013 ТОВ ВКФ «Агро-хліб» порушило пп. 16.1.5, пп. 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим на підприємство накладено на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України штраф у розмірі 510,00 грн.

Так, відповідно до п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний:

16.1.5. подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання;

16.1.9. не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи.

У п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до 85.6 ст. 85 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Відповідачем застосовано до позивача штрафні санкції, на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, через відмову ТОВ ВКФ «Агро-хліб» надати податківцям витребувані документи у повному обсязі.

Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України встановлює, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З огляду на викладене суд вважає, що посилання податківців на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України як на підставу до застосування до ТОВ ВКФ «Агро-хліб» штрафної санкції за не повне надання запитуваних копій документів є протиправним. Дана норма закону не встановлює відповідальності платника податків за порушення пп. 16.1.5, пп. 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

З наданих сторонами доказів судом встановлено, що відповідачем проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача на підставі Наказу № 747 від 19.06.2013 за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 з 19 червня 2013 року тривалістю п'ять робочих днів. ТОВ ВКФ «Агро-хліб» отримало запити податкової інспекції про надання документів 19 та 20 червня 2013 року. Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було складно акт № 269/224/31335039 від 21.06.2013 про відмову від надання документів ще до закінчення строку проведення перевірки.

Суд зазначає, що податковою інспекцією частково були отримані від позивача первинні документи, облікові регістри, про що свідчать підписи посадових осіб у описах документів, наданих для перевірки.

Судом встановлено, що відповідачем вимагались від позивача сертифікати походження товару, проте, такі сертифікати не є первинною документацією, та ненадання таких документів не є підставою для застосування штрафних санкцій на підставі п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Так сертифікат походження товару EUR.1 - це документ, який підтверджує статус преференційного походження товару, форма якого наведена у Доповненні ІІІ до Угоди (п. 1.3 Порядку заповнення та видачі митним органом сертифіката походження товару EUR.1 відповідно до Угоди про вільну торгівлю між Урядом України та Урядом Чорногорії, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 29.01.2013 № 40, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2013 року за № 275/22807).

Також визначення поняття «сертифікат про походження товару» міститься у статті 43 Митного кодексу України, у якій визначено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

З огляду на викидане суд вважає, що оскільки первинний документ, це документ у якому фіксується факт здійснення господарської операції і має обов'язкові реквізити, ТОВ ВКФ «Агро-хліб» станом на 21.06.2013 надало усі можливі наявні у підприємства первинні документи, проте податківці склали акт про відмову у наданні документів ще до закінчення перевірки, у якому не визначили, які саме документи підприємство відмовилось надати, а також не зазначили, які саме первинні документи відсутні у позивача, суд вважає, що у діях ТОВ ВКФ «Агро-хліб» відсутній склад правопорушення, санкція за яке передбачена п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України.

З приводу правомірності винесення податкових повідомлень-рішень № 0001802204 від 05.08.2013, № 0001812204 від 05.08.2013 та № 0000022203 від 05.08.2013, на підставі акту № 1853/224/31335039 від 08.07.2013, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Судом було встановлено, що одними з основних джерел, які використовувались під час перевірки ТОВ ВКФ «Агро-хліб» були:

- акт від 11.06.2012 № 82/2302/36807691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОСТ», код за ЄДРПОУ 36807691, щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «ОРІАЛ», код за ЄДРПОУ 36917523 за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2011 р., з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р.»;

- акт від 15.02.2013 № 475/22.2-11/34316354 щодо діяльності ТОВ «МК Очаг»;

- акт від 17.01.2013 № 275/22-5/37620589 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція (код за ЄДРПОУ 37620589) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Сворог» (код ЄДРПОУ 33248577) за період з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. та ТОВ «Транс Бізнес Лайн» (код ЄРПОУ 38113458) за період з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р.»;

- акт від 26.11.2012 № 2338/172.НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань правильності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при проведенні розрахунків за період з 01.06.2011 по 31.10.2011 та з 01.05.2012 по 31.05.2012 з постачальниками та покупцями».

Проте, судом встановлено, що вищевказані акти не містять жодного правового обґрунтування, внаслідок чого було зроблено висновок про встановлення відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) між ТОВ ВКФ «Агро-хліб» та зазначеними підприємствами.

Отже, суд вважає, що податкова інспекція не повинна була робити свої висновки саме на підставі висновків перевірками контрагентів, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

За даними, викладеними в Акті перевірки ТОВ ВКФ «Агро-хліб» у позивача не визнається право на податковий кредит за взаємовідносинами з ТОВ «МК Очаг», оскільки ТОВ «МК Очаг» мало відносини з ТОВ «Матадор», який у свою чергу мав відносини з іншими контрагентами, операції з якими визнано безтоварними.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

В Акті перевірки ТОВ ВКФ «Агро-хліб» визначається, що позивачем не було надано до перевірки Договір надання послуг від 23.11.2011 № 776-1 укладений між позивачем та ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» (код ЄДРПОУ 37620589) та який зазначено у податковій накладній від 09.12.2011 № 218.

Судом проаналізована первинну документацію по взаємовідносинам між ТОВ ВКФ «Агро-хліб» та ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» та встановлено, що позивач не використовував надані ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» послуги у неоподатковуваних та/або звільнених від оподаткування операціях, як і не здійснював таких операцій у періоді, що перевірявся. Також судом не встановлено жодних підстав для відсутності права позивача на податковий кредит з податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція».

Також в Акті перевірки ТОВ ВКФ «Агро-хліб» визначається, що позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортні накладні від ФОП ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1), ТОВ «Юг Транс Термінал» (код за ЄДРПОУ 32218866).

Судом встановлено, що доставка товару, який придбавався позивачем у ФОП ОСОБА_7 та ТОВ «Юг Транс Термінал» здійснювалась власним транспортом позивача та транспортом постачальника.

Суд наголошує, що податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено факту використання придбаних позивачем товарів (робіт та послуг) у неоподатковуваних операціях, або не у господарській діяльності підприємства, та під час розгляду даної справи судом, відповідачем у справі також не було надано суду належних письмових доказів цих обставин, як і не було надано доказів відсутності у позивача належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних) за цими господарськими операціями або доказів на підтвердження відсутності дійсної поставки товарів (робіт та послуг) позивачу від його контрагентів.

Щодо доводів податкового органу під час проведення перевірки про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які були складені під час перевезення придбаного ним контрагентів товару протягом перевіряємого періоду, то суд вважає, що відсутність таких накладних не може бути розцінена як спростування реальності спірних господарських операцій адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним (або іншим) транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Посилання податкового органу на порушення позивачем ч. 1 ст. 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України суд вважає безпідставними та зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Як встановлено судом, на момент розгляду справи, обвинувальний вирок стосовно позивача відсутній.

Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нереальність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у перевіряємому періоді договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нереальності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту норми матеріального права.

Суд вважає, що особливий режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, встановлений ст. 209 Податкового Кодексу України, є податковою пільгою, з огляду на таке.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), та може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України.

Контроль за дотриманням вимог цього Порядку здійснюють органи державної податкової служби (п. 5 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках).

Зокрема, відповідно до п. 30.8 ст. 30 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету.

Наведене означає, що законодавець тільки виключно сільськогосподарським товаровиробникам надає таку пільгу, і саме цим платникам податку надається таке право на застосування спеціального режиму.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком відповідно до пункту 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь, надана платнику податку у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди.

Отже, об'єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою.

При цьому зазначеною нормою не встановлено, що відповідні права на ділянки (зокрема, право користування) мають бути певним чином оформлені та зареєстровані.

За таких обставин відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІУ Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

З приводу неправомірності застосування позивачем спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, то суд приходить до висновку, що платник податку - суб'єкт спеціального режиму оподаткування позбавляється права перебувати на спеціальному режимі оподаткування лише у разі, коли протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів поставка несільськогосподарських товарів (послуг) перевищує питому вагу 25% вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Судом не встановлено, що ТОВ ВКФ «Агро-хліб» порушило норми ст. 209 Податкового кодексу України, оскільки питома вага сільськогосподарської продукції, що поставлялась позивачем перевищувала 75%.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне, у п. 5.6 Акту перевірки ТОВ ВКФ «Агро-хліб» на стор. 72 відповідачем вказано, що «Перевіркою встановлено, що в порушення п. 2.3 Положення проводились готівкові розрахунки між підприємством та фізичними особами-підприємцями протягом одного дня у сумі, що перевищує встановлену Правлінням Національного банку України граничну суму розрахунку, а саме: фізичним особам-підприємцям 3 каси підприємства протягом одного дня, згідно договору - позики, видавалась готівка у сумі, що перевищує встановлене обмеження готівкових розрахунків. Зазначене порушення призвело до перевищення ліміту готівки на загальну суму 553620,00 грн., що є порушенням п. 2.8 Положення».

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

У абз. 3 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 визначено, що установити, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Згідно п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 (надалі - Положення № 637), підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції.

Положенням № 637 визначено, зокрема, наступне:

- готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна (п. 1.2);

- гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження не поширюються на:

а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси (п. 2.3);

- підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг У країни на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір (п. 2.8).

Суду на підтвердження того, що за період, що є предметом даної перевірки, з каси позивача видавались готівкові кошти за договорами позики саме фізичним особам (не підприємцям) були надані:

- договір позики з ОСОБА_9 від 22.07.2011 №29/l, видатковий касовий ордер № 272 від 22.07.2011 на суму 171620,00 грн.;

- договір позики з ОСОБА_9 від 18.04.2012 №22, видаткові касові ордери № 119 від 18.04.2012 на суму 300000,00 грн., № 120 від 19.04.2012 на суму 39000,00 грн.;

- договір позики з ОСОБА_5 від 23.11.2010 № 2, видатковий касовий ордер № 33 від 17.02.2011 на суму 83000,00 грн.

З огляду на викладене, судом не встановлено з боку позивача порушень Положення № 637, оскільки договори укладались саме з фізичним особам, а не фізичним особам-підприємцям, я на те наполягав відповідач.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0001802204 від 05 серпня 2013 року, № 0001812204 від 05 серпня 2013 року, № 0000022203 від 05 серпня 2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій з проведення перевірки належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4-12, 41, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001172204 від 25 червня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001802204 від 05 серпня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001812204 від 05 серпня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000022203 від 05 серпня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Агро-Хліб» (код ЄДРПОУ 31335039) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2013 року.

Суддя О.Б. Ляшко