Ухвала

від 08.10.2013 по справі 404/2702/13-ц, 2/404/1444/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2677/13

Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О.В.

Доповідач Письменний О.< Суддя-доповідач По батькові >.

УХВАЛА

Іменем України

08.10.2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Письменного О.А.,

суддів: Дуковського О.Л., Пищиди М.М.,

при секретарі : Крисановій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Паритет» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Паритет», третя особа - Кіровоградський міжрайонний центр зайнятості про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 26 вересня 2012 року її було прийнято на роботу до господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Паритет» на посаду бухгалтера. Відповідно до умов трудового договору, укладеного з відповідачем, їй був установлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями та посадовим окладом 1800 грн. Її працевлаштування відбулося за направленням Кіровоградського міжрайонного центру зайнятості. У період з 11.02.2013 року по 20.02.2013 року вона перебувала на лікуванні в комунальному закладі «Поліклінічне об'єднання м. Кіровограда Поліклінічне відділення №2», про що було повідомлено відповідача. 21.02.2013 року вона прибула на роботу та їй стало відомо, що її було звільнено 12.02.2013 року за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини. Посилаючись на те, що відповідач незаконно звільнив її у період тимчасової непрацездатності, просила визнати звільнення незаконним, скасувати наказ № 3 від 12.02.2013 року про її звільнення за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, змінити дату її звільнення та визнати днем звільнення день постановлення судового рішення у справі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2013 року по день постановлення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., а також зобов'язати відповідача прийняти та оплатити листок непрацездатності.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінювала і уточнювала позовні вимоги, остаточно просила визнати її звільненням незаконним; скасувати наказ № 3 від 12.02.2013 року про її звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; змінити формулювання причини її звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП «за прогул без поважних причин» на частину 1 ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням»; змінити дату звільнення та визнати днем звільнення день постановлення судового рішення; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2013 року по день постановлення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.; визнати недійсним запис за № 4 від 12.02.2013 року про звільнення її за прогул без поважної причини, здійснений відповідачем у трудовій книжці; зобов'язати відповідача видати «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису за № 4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини; зобов'язати відповідача внести до дублікату трудової книжки відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме: з зазначенням підстав звільнення за ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням» та зміни дати звільнення з 12 лютого 2013 року на день постановлення судового рішення; стягнути з відповідача на її користь невиплачену при звільненні заробітну плату в сумі 540 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 744,75 грн. та грошову компенсацію за усі невикористані дні щорічної відпустки за час вимушеного прогулу з 12.02.2013 року по день постановлення судового рішення в сумі 771,39 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення з роботи позивача з 12.02.2013 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України, скасовано наказ № 3 від 12.02.2013 року про її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, змінено формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул без поважної причини на ч.1 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, змінивши дату звільнення на день постановлення судового рішення у справі - 10 липня 2013 року, визнано недійсним у трудовій книжці запис № 4 від 12.02.2013 року про звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважної причини за п. 4 ст. 40 КЗпП України, зобов'язавши відповідача видати позивачу «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису за № 4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст. 40 КЗпП України, визнаного недійсним, зобов'язано відповідача внести до «Дубліката» трудової книжки позивача відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме: із зазначенням підстав звільнення за ч.1 ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням» та зміни дати звільнення з 12 лютого 2013 року на день постановлення судового рішення - 10 липня 2013 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за лютий 2013 року в сумі 540 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів, 744,75 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 8399,58 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2013 року по 09 липня 2013 року, включно та 500 грн. у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні вимог щодо стягнення 771,39 грн. - грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та скасування в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 771,39 грн. - грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за час вимушеного прогулу та ухвали нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідач теж подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала на дотаційному робочому місці з 26 вересня 2012 року, на підставі наказу № 2 від 26.09.2012 року, на посаді бухгалтера на фірмі «Паритет» у формі господарського товариства з обмеженою відповідальністю з щомісячним окладом 1800 грн., згідно штатного розкладу. Їй був установлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями згідно табелю робочого часу підприємства, тривалість якого не перевищувала 40 годин на тиждень /а.с.32/.

Згідно наказу № 3 від 12.02.2013 року її було звільнено з 12 лютого 2013 року з займаної посади у зв'язку з прогулом без поважної причини з 11.02.2013 року по 12.02.2013 року включно, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України /а.с.28/.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Проте, як убачається з матеріалів справи, відповідачем було порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення, оскільки не вимагав написання позивачем пояснень щодо відсутності її на робочому місці.

При цьому, з 11.02.2013 року по 20.02.2013 року позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності Серії АГВ № 006675 виданого Комунальним закладом «Поліклінічне об'єднання м. Кіровограда Поліклінічне відділення № 2», дійсність якого встановлена за результатами проведеної перевірки Кіровоградським обласним відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності /а.с.4,141/.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, п. 17 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) у період його тимчасової непрацездатності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність наказу про звільнення позивача із займаної посади за п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Відповідно до чч. 1, 2 цієї статті, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно вимог чч.3, 4 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч. 2 цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та розміру її відшкодування.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Паритет» відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: