Постанова

від 04.09.2013 по справі 804/9314/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 р. Справа № 804/9314/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

09.07.2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000171720 від 06.02.2013 р.

29.07.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі було зупинено до надання додаткових доказів.

04.09.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі поновлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач на момент створення спірних відносин знаходився на податковому обліку як платник податків у Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку дотримання податкового законодавства Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «МІТРА» за серпень 2010 р.

По результатам проведення вказаної перевірки податковим органом було складено Акт № 5640/172/НОМЕР_2 від 29.12.2012 (далі - Акт), яким встановлені наступні порушення:

1.Правочини, укладені між ФОП ОСОБА_1 і ПП «МІТРА» відповідно до ч.І, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними та не дійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст. 655, ст. 662, ст. 656 Цивільного кодексу України і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

2.Порушено п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит за серпень 2010 р. по операціям з ПП «МІТРА» (код ЄДРПОУ 32804278) на суму 27 861,64 грн.

На підставі Акту, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000171720 від 06.02.2013 p., щодо порушень податкового законодавства, у зв'язку з чим збільшено суму нарахованого грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 27861,64 грн., та нараховано 6965,41 штрафних санкцій.

22.02.2013 р. позивач подав заперечення на зазначений Акт перевірки до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Листом Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 01.03.2013 № 5234/6/172 зазначені заперечення залишені без змін.

05.04.2013 р. позивач подав скаргу до Головного управління мін доходів у Дніпропетровській області, проте рішенням останнього від 04.06.2013 р. № 203/10/10-25 скарга залишена без задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ПП «МІТРА» на підставі укладеного Договору поставки № 12 від 15.01.2010 року.

Згідно умов Договору поставки № 12 від 15.01.2010 р. постачальником (ПП «МІТРА» ) виконані зобов'язання згідно умов Договору, щодо передання у власність покупця (Позивача) визначеного договором товару, перелік якого зазначено безпосередньо у договорі, а саме: «металопрокат».

З матеріалів справи вбачається, що на запит податкового органу позивачем до перевірки надані усі необхідні документи по взаємовідносинам з ПП «МІТРА», зокрема, реєстраційні документи, у тому числі рахунки, накладні на товар, податкові накладні на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми придбаних у ПП «МІТРА» ТМЦ, банківські виписки, в яких містяться дані про взаєморозрахункам з ПП «МІТРА» і згідно з якими було сплачено вартість придбаних у ПП «МІТРА» у серпні 2010 року ТМЦ у повному обсязі; документи з перевізником - ФОП ОСОБА_2 на надання автотранспортних послуг (договори, рахунки-фактури, акти надання послуг, банківські виписки на підтвердження сплати вартості автотранспортних послуг); договір з ВАТ «Токмацький ковальсько - штампувальний завод» на виконання робіт по виготовленню товару з матеріалів замовника (ФОП ОСОБА_1), додатки до нього щодо розрахунку матеріалу та кількості деталей, акти приймання - передачі давальницької сировини, рахунки, видаткові накладні, банківські виписки на підтвердження сплати вартості готової продукції; документи на підтвердження реалізації готової продукції кінцевому споживачу - ТОВ Краснянське СП «Агромаш» (код ЄДРПОУ 00902501) (довіреності на отримання ТМЦ, накладні, рахунки, податкові накладні, банківські виписки на підтвердження сплати вартості готової продукції), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису.

Порушення, викладені в Акті перевірки відповідачем обґрунтовані наступними обставинами:

- під час проведення перевірки ПП «МІТРА» встановлено, що ПП «МІТРА» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб;

- встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за серпень 2010 року, в розумінні ст. З Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями);

- встановлено, що ПП «МІТРА» (код ЄДРПОУ 32804278) є «транзитером», існує можливість того, що «вигодонабувачами» виступають наступні підприємства: у тому числі ФОП ОСОБА_1;

- на стор. 3 та 7 Акту зазначено, що ФОП ОСОБА_1 для перевірки не надані документи (товарно-транспортні накладні), які підтверджують перевезення ТМЦ (прокат алюмінієвий), придбаний у ПП «МІТРА»;

- перевіркою визначення податкового кредиту за серпень 2010 р. встановлено його завищення на загальну суму 27 861,64 грн. (стор. 7 Акту) за рахунок сформованого податкового кредиту з ПДВ за рахунок ПП «МІТРА» у серпні 2010 року в сумі 27 861,64 грн.;

- з урахуванням матеріалів перевірки ПП «МІТРА» ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_1 від ПП «МІТРА», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків;

- ФОП ОСОБА_1 порушено ст. 228 ЦК України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним, і нібито відсутня вимога визнання таких правочинів недійсними судом;

- операції з придбання ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей, відповідно наданих документів у ПП «МІТРА» не спричиняють настання правових наслідків, а отже - є нікчемними; ОСОБА_1 є «вигодонабувачем» по ланцюгу придбання ТМЦ серпні 2010р. у ПП «МІТРА»;

- ФОП ОСОБА_1 сформовано податковий кредит з ПДВ за рахунок ПП «МІТРА» у серпні 2010 р. в сумі 27 861,64 грн., правочини з яким мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу приписів закону.

Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, актів приймання, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання Договору поставки № 12 від 15.01.2010 року з ПП «МІТРА».

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ПП «МІТРА» свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в Акті перевірки первинних документів податковим органом жодних зауважень висловлено не було.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що придбаний товар пройшов переробку і поставлено покупцям, що також підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, копії яких надані до суду, які в свою чергу отримали замовлений товар та оплатили його вартість, а саме: Договір № 130 на виконання робіт по виготовленню товару з матеріалів замовника від 26.01.2010 р., укладений з Відкритим акціонерним товариством «Токмацький ковальсько- штампувальний завод» (надалі - «ВАТ «ТКШЗ»), який знаходиться у м. Токмак, умовами якого передбачено обов'язок Замовника (ФОП ОСОБА_1) передати Виконавцю (ВАТ «ТКШЗ») матеріал на склад Виконавця за адресою: м. Токмак, вул. Куйбишева, 59, обов'язок Виконавця (ВАТ «ТКШЗ») передати готовий товар на складу за вказаною адресою у м. Токмак самовивозом; Акти приймання-передачі (давальницької сировини) отримувачем ВАТ «ТКШЗ» № 38 від 26.08.2010 р. і № 39 від 26.08.2010р., згідно з якими ФОП ОСОБА_1 було передано ВАТ «ТКШЗ» сировину - 5,9 т. круга Ф 100 ст. 20 н/дл і 9,415 т круга Ф 75 ст 20 н/дл для переробки, а ВАТ «ТКШЗ» отримав вказану сировину; Додатки № 2, 3, 4 до Договору № 130 від 26.01.2010р. - Специфікації на матеріал, наданий замовником (ФОП ОСОБА_1) виконавцю (ВАТ «ТКШЗ») - придбаний ФОП ОСОБА_1 у ПП «Мітра» Ст 20 (круг) Ф 100 вагою 5,9 тн. та ст 20 (круг) ф 75 вагою 9,415 тн, та Специфікації на товар, який виконавець (ВАТ «ТКШЗ») повинен виготовити для замовника (ФОП ОСОБА_1), з урахуванням витрат матеріалу, - корпуси підшипника (Д 874) в кількості 498 шт. та кришки підшипника (Д 875) в кількості 1929 штук; видаткові накладні № 1328 від 05.08.2010 p., № 1383 від 10.08.2010 p., № 1497 від 26.08.2010 p., згідно з якими ВАТ «ТКШЗ» (Постачальником) було відпущено, а ФОП ОСОБА_1 (Одержувачем) було прийнято корпуси підшипника в кількості 498 шт. та кришки підшипника, при цьому видаткові накладні підписані з боку ВАТ «ТКШЗ» керівником, головним бухгалтером та особою, що відпустила ТМЦ, та скріплені печаткою ВАТ «ТКШЗ»; оплату, проведено в повному обсязі - виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахунку 26002050400316 ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_2) за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. та заперіод з 01.09.2010р. по 30.09.2010р.; документи на підтвердження реалізації готової продукції (кришок корпусів підшипників, корпусів підшипників) кінцевому споживачу - ТОВ «Краснянське СП «Агромаш» - Договір поставки № 6 від 08.01.2010 p., рахунок № 41/Д від 06.08.2010р., накладні № 41/Д від 06.08.2010р., № 42/Д від 10.08.2010р., № 43/Д від 26.08.2010р., довіреності ТОВ Краснянське СП «Агромаш» на отримання ТМЦ (кришок корпусу) № 613 від 03.08.2010р. та № 636 від 09.08.2010р., податкові накладні по поставкам ТМЦ, виписані мною (ФОП ОСОБА_1) та надані ТОВ Краснянське СП «Агромаш» від 05.08.2010р. № 141, від 10.08.2010р. № 142, від 26.08.2010р. № 143.

Таким чином, зазначене вище підтверджує, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.

А отже, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Щодо нікчемності укладених правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Також, матеріалами справи підтверджується, що запит податкового органу про вимогу надати документи до перевірки було складено (14.11.2012 р.), тобто після надання документів до перевірки ФОП ОСОБА_1 (06.11.2012 р.).

Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст.11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма ТТН, затверджені спільним наказом Мінтрансу та Мінстату № 488/346, відповідно до п. 2 якого застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. При цьому слід враховувати, що Наказ № 488/346 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України, тому застосування його підприємствами, установами та організаціями, що не входять в сферу Мінтрансу, не є обов'язковим.

Крім того,з матеріалів справи вбачається, а саме з Акту виконаних робіт від 26.08.2010 р., що виконав автокраном перевантаження металу саме виконавець.

Стосовно посилання відповідача на відхилення по контрагенту ПП «МІТРА» згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань у розрізі контрагентів суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджена практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем Акту перевірки від 25.01.2011 р. №67/233/32804278 від Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ПП «МІТРА», як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Крім того, відповідач посилається на те, що підприємство ПП «МІТРА» відсутнє за місцезнаходженням. Проте, постановою Господарського суду Запорізької області від 27.07.2011 р. ПП «МІТРА» визнане банкрутом, а відповідною ухвалою від 13.09.2011 р. ліквідовано.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв'язку з тим, що станом на день складання Акту ПП «МІТРА» було ліквідовано, тому виявлення підприємства за його місцезнаходженням не є можливим.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000171720 від 06.02.2013 р.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 348,27 грн. (триста сорок вісім гривень 27 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 04.09.13 СуддяВ.С. Парненко В.С.Парненко