Постанова

від 04.10.2013 по справі 826/10950/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2013 року № 826/10950/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ГРУПП КОМПАНІ"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління

Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

№0004072204, №0004082204 від 03.04.2013 р.

На підставі ч.6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ГРУПП КОМПАНІ", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дії ДПІ у Печорському районі м, Києва ДПС, що виразилися у проведенні перевірки ТОВ «СВ-ГРУПП КОМПАНІ», результати якої оформлені Актом від 19.03.2013 року № 256/22.4/38004677 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-ГРУПП КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ: 38004677) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ «СТОЛИЧНА ТОРГОВЕЛЬНА АГЕНЦІЯ» (код за ЄДРПОУ: 37568634) за червень-липень 2012 року»; визнати нечинними та скасувати Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2013 року № 0004072204; визнати нечинними та скасувати Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2013 року № 0004082204.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, а тому, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-ГРУПП КОМПАНІ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ «Столична Торговельна Анегція» за червень - липень 2012 року. За результатами перевірки складено Акт від 19.03.2013 року №256/22.4/38004677 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012 р. у сумі 253 012,00 грн., в тому числі: півріччя 2012 р. - 61 787,00 грн., ІІІ квартал 2012 р. - 253 012,00 грн. та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень - липень 2012 р. на загальну суму 240 963,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення, за результатом розгляду заперечень Податковий орган Листом від 01.04.2013 р. №15061/10/22.4-10 було повідомлено Позивача, що висновки викладенні в Акті перевірки залишено без змін.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року №0004072204, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 360 265,00грн. (за основним платежем +253 012,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 63 253,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року №0004082204, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 301 204,00 грн. (за основним платежем +240 963,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 60 241,00 грн.).

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та до Міндоходів України, за результатом розгляду скарги ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 01.06.2013 р. №655/10/12-1-03, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення та рішення Міндоходів України від 26.06.2013 р. №5698/6/99-99-10-01-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення без змін

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше В частині щодо позовних вимог визнання протиправними дії ДПІ у Печорському районі м, Києва ДПС, що виразилися у проведенні перевірки ТОВ «СВ-ГРУПП КОМПАНІ», результати якої оформлені Актом від 19.03.2013 року № 256/22.4/38004677 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-ГРУПП КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ: 38004677) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ «СТОЛИЧНА ТОРГОВЕЛЬНА АГЕНЦІЯ» (код за ЄДРПОУ: 37568634) за червень-липень 2012 року», Суд зазначає наступне.

Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 (надалі по тексту Податковий кодекс України), органи держаної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 вказаного Кодексу документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

У відповідності 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до ст.79 Податкового Кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається із матеріалів справи, Податковим органом був підписаний Наказ №755 від 06.03.2013 року щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України.

Податковим органом було вручено Директору ТОВ "СВ-ГРУПП КОМПАНІ" Мижицькому Я.В. Повідомлення на перевірку №272/22-4 від 06.03.2013 р. та Наказ №755 від 06.03.2013 року, де зазначається дата та мета здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14.1 вищезазначеного Кодексу, оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Суд звертає увагу, що Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки від 26.03.2013 р. №26/3, за результатом розгляду заперечень Податковий орган Листом від 01.04.2013 р. №15061/10/22.4-10 було повідомлено Позивача, що висновки викладенні в Акті перевірки залишено без змін.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку з призначенням перевірки та складанням акту перевірки та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача, а отже позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.

По-друге. В частині позовних вимог щодо визнання нечинним та скасувати Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2013 року № 0004072204 та визнання нечинним та скасувати Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 квітня 2013 року № 0004082204, Суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Столична Торгівельна Агенція» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір будівельного підряду №12061 від 01.06.2012 р. ( надалі по тексту Договір №12061).

У відповідності до п. 1.1 Договору №12061, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати роботи по утепленню фасадів будинків.

Згідно п. 3.1 п. 3.4 Договору №12061, Ціна Договору та відповідно загальна вартість Робіт являє собою суму вартостей Робіт та матеріалів згідно підписаних Сторонами Актів. Остаточна вартість Робіт, яку має сплатити Замовник на користь Виконавця, визначається на підставі Актів, підписаних Сторонами на виконання цього Договору. Сторони можуть змінювати вартість Робіт та матеріалів за взаємною згодою, шляхом підписання відповідних Додаткових угод до відповідних Додатків до Договору. Оплату виконаних та прийнятих в поточному місяці Робіт Замовник здійснює згідно підписаних Сторонами щомісячних Актів, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Актів Сторонами. Замовник сплачує вартість лише фактично виконаних Виконавцем і прийнятих Робіт. Загальна сума оплати виконаних та прийнятих Робіт не може перевищувати суми вартості Робіт у підписаних Сторонами Додатках до цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 - п. 4.2 вищезазначеного Договору, Датою прийняття виконаних Виконавцем та прийнятих Замовником Робіт є дата підписання сторонами Актів окремо по кожному Додатку. В разі несвоєчасного надання Актів з вини Виконавця та/або несвоєчасного виправлення помилок в Актах, Замовник набуває право не приймати такі Роботи у поточному звітному періоді, а приймати їх для розгляду у наступному звітному місяці.

На виконання умов Договору Позивач надав суду податкові накладні, Акти виконаних будівельних робіт (за липень 2012 р.), Акти приймання виконаних будівельних робіт (за липень 2012 р.), та платіжні доручення (копії містяться в матеріалах справи).

Суд звертає увагу, що з Актів виконаних робіт та Актів приймання виконаних робіт не можливо встановити де проведенні дані роботи (відсутні назви об'єктів адреси), відсутні дані ким (П.І.Б., посади) підписані вищезазначені Акти.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договору в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг (товару).

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Разом з тим, Суд вважає за необхідне зазначити, що при цьому видається неможливим встановити порядок, строки, час здійснення сторонами робіт та оплати за виконані роботи та надані послуги, з огляду на відсутність банківських виписок, виставлених виконавцями рахунків чи будь-яких інших документів.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук