Постанова

від 07.10.2013 по справі 801/9158/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 жовтня 2013 р. 15:24 Справа №801/9158/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І,В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.13р. №0001281504 та №0001291504,

за участю представників:

позивача - Алексєєв В.В., довіреність №300 від 25.04.13р.;

відповідача - не з'явився;

Суть спору: Публічне акціонерне товариство Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» (далі - позивач, ПАТ Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА») звернулось до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим) з адміністративним позовом про Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.13р. №0001281504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 5642,00грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 2821,00грн., №0001291504, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5642,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення відповідачем перевірки були неправомірно прийняті рішення про зменшення суми від'ємного значення та бюджетного відшкодування ПДВ.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.09.13р. відкрито провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» 30.05.1997р. зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим у якості юридичної особи (а.с. 30).

Відповідно до Довідки з ЄДРПОУ видами діяльності ПАТ Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» є:

27.90 Виробництво іншого електротехнічного устаткування;

55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання;

33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового значення;

52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту;

41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель;

33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування (а.с. 31).

У період з 21.06.13р. по 09.07.13р. посадовими особами відповідача була проведена камеральна перевірка ПАТ Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на доадну вартість на рахунок платника у банку у сумі 352352,00грн. за травень 2013 року. За результатами перевірки було складено акт від 09.07.13р. №104/15.4/20732066 (а.с.9-18).

Перевіркою було встановлені порушення позивачем п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що виразилось у завищенні суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2013 року на 5642,00грн. та від'ємного значення за квітень 2013 року в сумі 5642,00грн., в порушення п. 198.2 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України.

На підставі зазначених порушень відповідачем, були винесені податкові повідомлення-рішення від 24.07.13р. №0001281504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 5642,00грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 2821,00грн. (а.с. 6), №0001291504, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5642,00грн. (а.с. 8).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У п. 187.1 ст. 187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником додатку.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.198.1 п.п. «а» ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійсщавав платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

У п. 200.4 ст. 200 ПК України визначеного якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п. 200.7 ст. 200 ПК України).

Таким чином, згідно з ПК України сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку, за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому необхідною умовою є фактичне отримання товару (послуги).

Приймаючи рішення про зменшення позивачеві суми від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом поточного звітного (податкового) періоду за квітень 2013 року на 5642,00грн., відповідач визнав протиправним включення до податкового кредиту податкових накладних ТОВ «Радіокомпонентс» від 08.04.13р. №9, від 16.04.13р. №21, від 23.04.13р. №22 із загальною сумою ПДВ 5642,00грн. Порушеним вважає п.п. «ґ» п.п. 201.1. ПК України, оскільки ТОВ «Радіокомпонентс» має стан «8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Доказом відсутності зазначеного контрагента за своїм місцезнаходженням зазначений акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Радіокомпонентс» від 08.07.13р. №164/22-7/37445180 (а.с. 40-41).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України надання покупцю заповненої податкової накладної є обов'язком продавця.

В податкових накладних від 08.04.13р. №9, від 16.04.13р. №21, від 23.04.13р. №22 місцезнаходження ТОВ «Радіокомпонентс» зазначено: 04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6 (а.с. 81-83).

Відповідач в матеріалах перевірки, а також під час розгляду справи не навів норму права, яка зобов'язує покупця після отримання податкової накладної перевіряти достовірність вказаного в ній місцезнаходження продавця.

Згідно п. 184.5 ст. 184 ПК України особа позбавляється права на виписку податкових накладних з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку, однією з підстав для чого п.п. «ж» п.п. 184.1. ПК України передбачає наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання).

Пункт 183.13 ст. 183 ПК України зобов'язує центральний орган державної податкової служби саме для інформування платників податку щодекадно оприлюднювати на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ (без відображення місцезнаходження), інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ.

Позивач надав в матеріали справи свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №200013506, довідку про взяття на облік платник податків від 27.12.10р. №3362/29-106, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідку з ЄДРПОУ, згідно яких адресою ТОВ «Радіокомпонентс» є: 04074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6 (а.с. 87-91).

Суд зазначає, що на момент здійснення правочинів, всі контрагенти позивача, зазначені в деклараціях, були внесені до реєстру платників податку на додану вартість, в тому числі і ТОВ «Радіокомпонентс». Відповідно до акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Радіокомпонентс» від 08.07.13р. №164/22-7/37445180, на яку відповідач посилається у якості доказу, свідоцтво платника податків анульоване ТОВ «Радіокомпонентс» лише 26.06.13р., тобто вже після його вчинення правочинів із позивачем.

У зв'язку з чим, використаний відповідачем при проведенні перевірки стосовно відсутності ТОВ «Радіокомпонентс» за місцезнаходженням акт перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Радіокомпонентс» від 08.07.13р. №164/22-7/37445180, є неналежним доказом, відповідно до п. 4 ст. 70 КАС України.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норма свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

25.01.12р. між ПАТ Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» (Покупець) та ТОВ «Радіокомпонентс» укладений договір постачання товару (продукція виробничо-технічного призначення) №2501/12 (а.с. 46-48).

Отримання та сплата вартості зазначеного товару позивачем підтверджується приходною, видатковою та податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 73-86).

Використання зазначеного товару у своїй господарській діяльності підтверджується актам передачі до виробництва від 30.06.13р., приймально-здаточними актами та відомостями про технічні можливості продукції, що реалізовуються позивачем (а.с. 98-105).

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, був зареєстрований у якості платника ПДВ, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Крім того, на думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема по ланцюгу постачання, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки відповідача про те, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства,є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні, на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних платіжних доручень та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначених господарських операцій, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагента позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

З огляду на зазначене суд вважає , що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 09.07.13р. №104/15.4/20732066 про порушення платником податків вимог Податкового кодексу України, шляхом завищення показників від'ємного значення та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, не відповідають дійсним обставинам справи, в наслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відповідача від 19.05.11р. № 0000162304 та №0000142304.

Оскільки штрафні санкції застосовані в зв'язку з вищерозглянутим зменшенням бюджетного відшкодування, то враховуючи безпідставність самого зменшення, безпідставним є і застосування штрафу.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 114,70грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.10.13р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 11.10.13р.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 24.07.13р. №0001281504, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 5642,00грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 2821,00грн., №0001291504, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5642,00грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 32-А, ЄДРПОУ 20732066) шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим 114,70грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Котарева Г.М.