Рішення

від 07.10.2013 по справі 910/10660/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10660/13 07.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до 1. Фермерського господарства "Ходачок"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг"

про стягнення 10 343, 12 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Любченко М.О.

Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходачок" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімінвест-плюс" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів суми основного боргу в розмірі 4 698, 79 грн. та з відповідача-1 5 802,29 грн. відсотків річних, 1 017, 38 грн. пені, 1 062, 38 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-1 договору поставки позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем-1 не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10660/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013 р.

09.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання, відповідно до якого він просить суд, у зв'язку з допущеною позивачем при підготовці позову описки в назві відповідача-1 змінити його назву на Фермерське господарство "Ходачок" та у зв'язку зі зміною назви відповідача-2, змінити його назву під час розгляду справи на ТОВ "Евромаркетинг".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. вказані клопотання було задоволено, виправлено допущену в назві організаційно-правової форми відповідача-1 описку, замінивши її на Фермерське господарство "Ходачок", замінено найменування відповідача-2 на ТОВ "Евромаркетинг", продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 07.08.2013 р.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути солідарно з відповідачів 3 698, 79 грн. основного боргу та з відповідача-1 849, 68 грн. пені, 1 062, 38 грн. штрафу, 4 732, 27 грн. відсотків річних. Заява мотивована виявленням додаткової оплати з боку відповідача-1 на суму 1 000, 00 грн. - 07.02.2012 р., у зв'язку з чим позивач здійснив перерахунок заборгованості та відповідних нарахувань.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом прийнято вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. розгляд справи було відкладено на 20.08.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.08.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.08.2013 р. справу № 910/10660/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.08.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 910/10660/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 17.09.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 07.10.2013 р.

07.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представники сторін в судове засідання 07.10.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.10.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір поставки № АП-18-0091, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин - оперкот Акро в кількості 12 л на загальну суму 1 983, 76 грн. з умовою оплати: не пізніше 20.05.2011 р. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 1.4. Договору сторони визначили, що за бажанням покупця кількість і асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати.

Так, зокрема, Додатковим договором № АП-18-0091ДС2 до Договору поставки від 05.07.2011 р. сторони домовились доповнити основний договір поставки додатковим переліком засобів рослин: Оптимум у кількості 11 л вартістю 1 934, 79 грн. з умовою оплати: 386, 96 грн. не пізніше 10.07.2011 р. та 1 547, 83 грн. не пізніше 25.10.2011 р. (п. 3 угоди).

Крім того, Додатковим договором № АП-18-0091ДС3 до Договору поставки від 05.07.2011 р. сторони домовились доповнити основний договір поставки додатковим переліком засобів рослин: Тотал у кількості 20 л вартістю 671, 20 грн. та Дикват у кількості 40 л вартістю 2 492, 80 грн., всього на суму 3 164, 00 грн., з умовою оплати: 632, 80 грн. не пізніше 15.07.2011 р. та 2 531, 20 грн. не пізніше 20.09.2011 р. (п. 3 угоди).

Відповідно до п. 7.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2013 р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму 1 983, 76 грн. відповідно до видаткової накладної № АП-18-0120 від 19.05.2011 р., на суму 1 934, 79 грн. відповідно до видаткової накладної № АП-18-0189 від 06.07.2011 р. та на суму 3 164, 00 грн. відповідно до видаткової накладної № АП-18-0193 від 12.07.2011 р.,

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплативши на користь позивача 1 983, 76 грн. - 07.07.2011 р., 400, 00 грн. - 11.07.2011 р. та 1 000, 00 грн. - 07.02.2012 р., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками банку по поточному рахунку позивача.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 3 698, 79 грн.

У свою чергу, 11.07.2011 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № ПР-18-0091, відповідно до п. п. 1.1., 2.1. якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків відповідачем-1 за Договором поставки № АП-18-0091 від 16.05.2011 р. та додатковими договорами, що до нього укладені.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки його сторони визначили, що обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за цим Договором обмежується сплатою суми основного боргу.

Листом від 25.03.2013 р. позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити суму боргу, яка виникла у відповідача-1 перед позивачем.

Зважаючи на те, що в подальшому відповідачами так і не було погашено боргу перед позивачем, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем-1 договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

Як зазначалось вище, відповідні строки виконання зобов'язання з оплати товару, що поставлявся за Договором було визначено сторонами в п. 2.1. Договору та п. 3 додаткових договорів до нього.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 3 698, 79 грн. має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені та відсотків річних суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 5.2. Договору поставки його сторони визначили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного Договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

При цьому, у відповідності до п. 5.3. Договору поставки сторони узгодили зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбаченої п. 1. ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано.

З аналізу змісту вказаного пункту Договору поставки вбачається, що фактично сторони узгодили зміну строку нарахування штрафних санкцій, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також, п. 5.4. Договору поставки сторони визначили, що у випадку прострочення зобов'язань, передбачених розділом 2 цього Договору більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни Договору.

Крім того, пунктом 5.5. Договору поставки його сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості ціни товару протягом 90 днів з дати, коли товар мав бути оплачений та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої загальної вартості ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 17.07.2013 р. у справі № 17/134-12.

У свою чергу, слід враховувати, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Позивачем нараховано відповідачу-1 849, 68 грн. пені, 1 062, 38 грн. штрафу, 4 732, 27 грн. відсотків річних.

Проаналізувавши вказаний розрахунок, суд відзначає, що позивачем невірно нараховано відсотки річні, розмір яких згідно вірного розрахунку має складати 4 718, 76 грн.

Так, в силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже, він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів відсотки річні як плату за користування чужими грошовими коштами, пеню та штраф, а також суму основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно в межах суми основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно заявленим до них та задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Фермерського господарства "Ходачок" (47372, Тернопільська область, Збаразький район, село Гори-Стрийовецькі; код ЄДРПОУ 36016298) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 7-а; код ЄДРПОУ 35646846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 3 698 (три тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн. 79 коп. основного боргу та 527 (п'ятсот двадцять сім) грн. 51 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Ходачок" (47372, Тернопільська область, Збаразький район, село Гори-Стрийовецькі; код ЄДРПОУ 36016298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (02160, місто Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, будинок 15; код ЄДРПОУ 30262667) 849 (вісімсот сорок дев'ять) грн. 68 коп. пені, 1 062 (одну тисячу шістдесят дві) грн. 38 коп. штрафу, 4 718 (чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 76 коп. відсотків річних та 945 (дев'ятсот сорок п'ять) грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.10.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.О. Любченко

А.Б. Пригунова