Рішення

від 19.09.2013 по справі 910/12981/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12981/13 19.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/12981/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС Україна Сервіс»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД»;

про стягнення 58091,58 грн.

Представники сторін:

від позивача: Саченок В.О., довіреність б/н від 14.06.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ІТС Україна Сервіс» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД» (надалі - відповідач) про стягнення 58091,58 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 30-03/12-2 від 30.03.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 52504,69 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 3959,27 грн. та 3% річних у сумі 1627,61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/12981/13 та призначено її розгляд на 08.08.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 08.08.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та частково надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. про порушення провадження у справі не виконав та витребувані докази не подав. Проте, 08.08.2013р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 08.08.2013р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотання представника позивача та відклав розгляд справи на 19.09.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутнім у судовому засіданні 19.09.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та ухвали від 08.08.2013р. не виконав. Втім, 18.09.2013р., через канцелярію Господарського суду міста Києва, від відповідача, надійшло повторне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю прибуття в судове засідання повноважного представника.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 19.09.2013р., судом у задоволенні зазначеного клопотання відповідача відмовлено.

Крім того, суд обмежений строками вирішення спору, передбаченими ст. 69 ГПК України.

Отже, оскільки відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, проте не зазначив поважних причин, з яких не виконав вимоги суду та не подав, витребувані в ухвалі про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та в ухвалі про відкладення розгляду справи від 08.08.2013р., документи, в тому числі відзив на позов, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2012р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 30-03/12-2, у відповідності до п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупця товар, передбачений договором, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити товар. Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікаціях, підписаних постачальником та покупцем.

Згідно до п.п. 3.4., 4.1. договору, ціни на товар та порядок розрахунків за кожну партію товару вказуються у додатках (специфікаціях) до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до умов договору, сторони підписали Специфікацію № 1 до договору № 30-03/12-2 від 30.03.2012р., в якій визначили найменування та вартість товару, а також порядок розрахунків за придбаний товар.

Так, у пунктах 2, 3, 4 Специфікації № 1 сторони домовились, що покупець сплачує постачальнику 50% вартості товару протягом 3-х робочих днів з моменту підписання Договору № 30-03/12-2 від 30 березня 2012 року.

Після отримання постачальником товару на свій склад, постачальник письмово повідомляє про це покупця, а покупець в свою чергу сплачує постачальнику 25% вартості товару протягом 3-х робочих днів з часу отримання такого повідомлення.

Остаточний розрахунок за Договором Покупець проводить шляхом перерахування 25 % вартості товару на рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договору відповідач перерахував в якості попередньої оплати за товар 300 000,00 грн., про що свідчать виписки з особового рахунку позивача від 30.03.2012р. та від 07.05.2012р.

В свою чергу позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 352504,69 грн., згідно видаткових накладних № РН-0000025 від 07.06.2012р. та № РН-0000034 від 27.06.2012р., копії яких залучені до матеріалів справи.

Натомість, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк повністю не розрахувався.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 52504,69 грн., що також підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 12.11.2012р.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 52504,69 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3959,27 грн. та 3% річних у сумі 1627,61 грн., які нараховані окремо за кожною видатковою накладною з урахуванням строку, передбаченого договором щодо оплати отриманого товару.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2. договору, за несвоєчасну оплату товару по даному договору, покупець сплачує постачальникові пеню за кожен день прострочення у розмірі не більше подвійнової облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої в строк суми.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без урахування того, що 2012 рік мав 366 днів.

За розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 3948,57 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню частково в сумі 1625,35 грн., згідно розрахунку суду, здійсненого з урахуванням того, що 2012 рік мав 366 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛІК БУД» (02099, м. Київ, Ялтинська, 5-б; код ЄДРПОУ 33693145) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІТС Україна Сервіс» (03179, м. Київ, пр. Перемоги, 127, кв. 26; код ЄДРПОУ 35556847) 52504 грн. 69 коп. - боргу, 3948 грн. 57 коп. - пені, 1625 грн. 35 коп. - 3 % річних, 1720 грн. 12 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.09.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов