Рішення

від 08.10.2013 по справі 910/11998/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11998/13 08.10.13

За позовом Київської міської клінічної лікарні № 1

До Виробничо-комерційного підприємства «Фірма Пам-Пін-Пон» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

Про стягнення 56 371,87 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Маяковська Т.С. представник за довіреністю № 42 від 08.01.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Київської міської клінічної лікарні № 1 (далі - позивач) до Виробничо-комерційного підприємства «Фірма Пам-Пін-Пон» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 56 371,87 грн., а саме: (34 653,77 грн. - орендної плати, 16 950,03 грн. - оплати комунальних послуг та електроенергії, 1 970,15 грн. - відшкодування податку на землю, 829,63 грн. - пені, 1 968,29 грн. - 3% річних).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 542 про передачу в оренду нерухомого майна лікувально-профілактичних закладів комунальної власності міста Києва від 07.07.10., у останнього виникла заборгованість по сплаті орендної плати, інших передбачених Договором платежів (комунальних послуг, оплати електроененргії) та відшкодування земельного податку, що зумовило нарахування пені, 3% річних та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.13. порушено провадження у справі № 910/11998/13 та призначено її до розгляду на 18.07.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 13.08.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/11998/13 призначено до розгляду на 17.09.13.

За результатами судового засідання 17.09.13., в зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконання ним вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 08.10.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 08.10.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.10.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/11998/13.

В судовому засіданні 08.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.10. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 542 про передачу в оренду нерухомого майна лікувально-профілактичних закладів комунальної власності міста Києва, відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації від "15" жовтня 2009 року N 1189 передає, а ОРЕНДАР приймає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, далі - об'єкт оренди, за адресою: вулиця Харківське шосе, буд. 121, корп. 26, для розміщення кафе без реалізації горілчаних виробів.

Відповідно до п. 1.3 Договору Об'єктом оренди є: приміщення, будівля, споруда загальною площею 93,06 кв.м, в т. ч. на 1 поверсі 93,06 кв.м; устаткування, інвентар та інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 1.5 Договору, Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплений на праві господарського відання (оперативного управління) Київської міської клінічної лікарні № 1.

Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (п. 3.1 Договору).

На виконання умов Договору між сторонами підписано акт приймання-передачі від 07.07.10. приміщення в оренду.

Пунктом 2.8 Договору сторонами погоджено, що Орендна плата та інші платежі сплачуються Орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати платежів є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

Вартість орендної плати вказується в Додатку № 1 до Договору на підставі рішення Комісії по розгляду питань, щодо використання майна (будівель, споруд, приміщень), лікувально-профілактичних закладів комунальної власності м. Києва, який є невід'ємною частиною Договору та підписується двома сторонами (п. 2.1 Договору) та становить на дату підписання Договору 80 грн. за 1 кв.м з ПДВ орендованої площі, що в цілому складає 7 444,80 грн. за 93,06 кв.м (з ПДВ) (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. п. 2.6, 2.7 Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів (ставок орендної плати) та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з п. 2.9 Договору, орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що витрати Орендодавця на утримання майна не входять до складу орендної плати, нараховуються Орендодавцем та сплачуються Орендарем одночасно з орендною платою, а саме: компенсація за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди; експлуатаційні витрати орендодавця.

Відповідно до п. 2.3 Договору, додатково до орендної плати та до витрат орендодавця на утримання орендованого майна, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України, який сплачується Орендарем одночасно з вказаними платежами.

Орендар відшкодовує Орендодавцю вартість комунальних послуг (у разі відсутності можливості на встановлення окремих лічильників і відповідно укладання окремих договорів з постачальниками комунальних послуг), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, яка не входить до складу орендної плати або сплачує вартість цих послуг самостійно на підставі договорів, укладених з організаціями, що надають такі послуги (п. 2.4 Договору).

Згідно з п. 3.14 Договору, Орендар зобов'язаний відшкодовувати Орендодавцю вартість фактично спожитих комунальних послуг або самостійно сплачувати постачальникам вартість таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними Орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т. п.) за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж пропорційно площі орендованих приміщень.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором у останнього виникла заборгованість по сплаті орендної плати, інших передбачених Договором платежів (комунальних послуг, електроенергії) та відшкодування земельного податку за період з 10 березня 2012 року по 06 липня 2012 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату та інші, передбачені Договором, платежі своєчасно і в повному обсязі (п. 3.4 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як погоджено сторонами в п. 8.4 Договору, він припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Строк дії Договору сторонами встановлено в п. 7.1 з 07.07.10. по 06.07.12.

Пунктом 3.21 Договору встановлено, що Орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Орендодавцю.

У разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні Орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди Орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент його передачі в оренду, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення (п. 6.5 Договору, п. 7.2 Договору).

На виконання п. 3.21, п. 6.5, п. 7.2 Договору, в зв'язку із закінченням строку дії останнього, Орендар за актом від 07.07.12. приймання-передачі повернув Орендодавцю орендоване за Договором майном.

Згідно із пп. 14.1.147 ст. 14 ПК України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно із тією ж ст. 14 ПКУ, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ст. 14 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 ПКУ).

Відповідно до пп. 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю включає в себе дві категорії платежів:

- земельний податок. Його сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пп. 14.1.72 ПКУ).

- орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. Її орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 ПКУ).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 13 Закону "Про оренду державного та комунального майна" орендовані приміщення, частини будівель, споруд та інше окреме індивідуально визначене майно залишаються на балансі підприємства (орендодавця, балансоутримувача). Таким чином, витрати по утриманню і сплаті податків, якими обкладається передане в оренду нерухоме майно, несе орендодавець (балансоутримувач) і відповідно ставки податків, яким обкладається майно, нараховуються виходячи зі статусу орендодавця (балансоутримувача), а не орендаря (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.07. у справі № 36/405).

При цьому, відповідно до пункту 282.1.3 статті 282 Податкового кодексу України бюджетні установи, що повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, звільняються від сплати земельного податку.

Проте якщо бюджетна установа надає в оренду окремі будівлі (споруди) або їх частини (приміщення), то податок за земельні ділянки під такими будівлями (приміщеннями) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території (пункт 284.3 статті 284 Податкового кодексу України). При цьому відповідно до абзацу другого цього пункту дана норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

Таким чином, бюджетна установа повинна сплачувати земельний податок при передачі в оренду нерухомого майна, крім випадків оренди майна іншими бюджетними установами.

Водночас, бюджетна установа має право на відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку. З цією метою сторони повинні визначити площу земельної ділянки під частиною будівлі (приміщення), що надається в оренду, та площу, необхідну для вільного доступу орендаря до об'єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем відповідачу виставлялись рахунки на сплату орендної плати, відшкодування земельного податку за спірний період та здійснювались розрахунки вартості комунальних послуг та електроененргії (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 03.07.12. № 1707 з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Проте відповідач відповіді на вказану претензію не надав, свого обов'язку по оплаті орендної плати та інших передбачених Договором в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що у відповідності до наявних в матеріалах справи первинних документів на оплату, відповідач повинен сплати на користь позивача заборгованість з оплати комунальних платежів та електроенергії за період заявлений до стягнення в розмірі 16 950,03 грн., заборгованість з орендної плати за період заявлений до стягнення в розмірі 34 653,77 грн.

В свою чергу, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати відшкодування земельного податку за Договором за період, заявлений до стягненням, становить 1 652,38 грн. (згідно наявних в матеріалах справи первинних документів та у відповідності до наданого позивачем 13.08.13. розрахунку), а не 1 970,15 грн., як те просить позивач в прохальній частині позовної заяви.

Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати та передбачених Договором комунальних платежів, відшкодування електроенергії та відшкодування земельного податку не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем яку станом на час прийняття судового рішення не погашено, становить 53 256,18 грн.

Внаслідок вказаного позовні вимоги позивача в частині стягнення 53 573,95 грн. заборгованості зі сплати орендної плати є обґрунтованими, документально доведеними, та такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 53 256,18 грн.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 829,63 грн. - пені за несвоєчасну сплату орендної плати, суд відзначає наступне.

У випадку невиконання п. п. 2.2; 2.3; 2.4; 2.5; 2.9 цього договору Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загального розміру несплачених платежів за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та здійснено перерахунок пені з того, що, Київською міською клінічною лікарнею № 1 не вірно встановлено початкову дату періоду прострочення по кожному платежу.

Разом з тим, розмір розрахованої позивачем суми пені не є більшим, ніж розмір пені, розрахований судом, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 829,63 грн. є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 968,29 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

Судом здійснено перерахунок 3% річних з врахуванням обставин, врахованих при розрахунку пені та з врахуванням обставин того, що розрахунок 3% річних позивачем здійснено на всю суму заборгованості за період з 10.03.12. по 01.06.13., без зауваження того, що остаточна сума заборгованості у відповідача утворилась станом на липень 2012 року.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 619,22 грн. В іншій частині 349,07 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства «Фірма Пам-Пін-Пон» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (02091, м. Київ, Харківське шосе, 121; ідентифікаційний код 22943305) на користь Київської міської клінічної лікарні № 1 (02091, м. Київ, Харківське шосе, б. 121; ідентифікаційний код 01981738) 34 653 (тридцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят три) грн. 77 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 16 950 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 03 коп. - заборгованості з оплати комунальних послуг та електроенергії, 1 652 (одну тисячу шістсот п'ятдесят дві) грн. 38 коп. - відшкодування земельного податку, 829 (вісімсот двадцять дев'ять) грн. 63 коп. - пені, 1 619 (одну тисячу шістсот дев'ятнадцять) грн. 22 коп. - 3% річних, 1 700 (одну тисячу сімсот) грн. 16 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.10.13.

Суддя Т.М. Ващенко