cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/13417/13 12.09.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Дворченко О.О.
розглянувши справу № 910/13417/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль-Україна»;
до товариства з обмеженою відповідальністю «Селента Рівер»;
про стягнення 57444,05 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Модуль-Україна» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Селента Рівер» (надалі - відповідач) про стягнення 57444,05 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором № 12/268 від 14.05.2012р. в частині своєчасної оплати отриманого у період з 14.05.2012р. по 16.08.2012р. товару, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню у загальній сумі 57444,05 грн., яка розрахована за період прострочки оплати за кожним рахунком-фактурою, який надавався відповідачу для оплати товару у вказаний період.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/13417/13 та призначено її розгляд на 08.08.2013р.
Присутніми в судовому засіданні 08.08.2013р. представниками позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.
Представник відповідач в судове засідання 08.08.2013р. не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.07.2013р. не виконав.
Ухвалою від 08.08.2013р. суд відклав розгляд справи на 12.09.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.
Представник позивача у судове засідання 12.09.2013р. не з'явився, однак 11.09.2013р. на адресу господарського суду від останнього надійшла телеграма, в якій позивач підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за відсутності його представника.
Представник відповідач в судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.07.2013р. та ухвали від 08.08.2013р. не виконав, витребувані докази не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 16.07.2013р. та ухвалу про відкладення розгляду справи від 08.08.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
14.05.2012р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 12/268.
Згідно із п. 1.1. договору, продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця металопродукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти товар та оплатити його.
Відповідно до п. 2.1. договору, поставка товару здійснюється у відповідності із специфікаціями до договору.
Згідно п. 4.2. договору, платежі за відвантажену продукцію здійснюються на розрахунковий рахунок позивача. Сторони визначили для себе, що розрахунки по даному договору можуть здійснюватись, як у безготівковій формі, так і готівкою.
При цьому, позивач зазначає, що листом за вих. № 409 від 14.05.2013р. запропонував відповідачу змінити деякі умови договору, а саме: - здійснювати відвантаження продукції згідно із видатковими накладними, не оформлюючи специфікації; - здійснювати оплату продукції на підставі рахунків-фактур, які будуть передаватися від ТОВ «Модуль-Україна» до ТОВ «Селента Рівер» факсом, електронною поштою, передачею оригіналу уповноваженому представнику покупця разом із видатковими накладними або в будь-якій інший спосіб; - днем отримання рахунку вважати день його виписки; - оплату рахунків здійснювати на протязі одно банківського дня з моменту виписки рахунку.
Відповідач у своєму листі за вих. № 47 від 14.05.2012р. погодився здійснювати господарські взаємовідносини між сторонами по Договору № 12/624 від 14 травня 2012 року з урахуванням пропозицій, викладених позивачем у листі № 409 від 14.05.2013р.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до справи доказів, відносини сторін виникли за Договором № 12/ 268 від 14.05.2012р., тоді як у листі за вих. № 409 від 14.05.2013р. та відповіді відповідача були узгоджені умови Договору № 12/ 624 від 14.05.2012р.
Отже, судом не приймаються в якості належних та допустимих доказів лист позивача за вих. № 409 від 14.05.2013р. та лист-відповідь відповідача за вих. № 47 від 14.05.2012р., оскільки зазначені листи не пов'язані з Договором № 12/ 268 від 14.05.2012р.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 626 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 14.05.2012р. по 16.08.2012р. на виконання умов Договору № 12/268 від 14.05.2012р. позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 14 815 151,16 грн., згідно видаткових накладних, копії яких залучені до матеріалів справи.
Судом встановлено, що видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як вбачається з умов Договору № 12/268 від 14.05.2012р., сторони не визначили чіткого строку проведення платежів за отриманий товар.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується
При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та проведення платежів за отриманий товар.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розраховувся з порушенням строку.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 57444,05 грн., яка розрахована за період прострочки оплати за кожним рахунком-фактурою та видатковою накладною, які надавались відповідачу в день отримання товару.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 9.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару/партії товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який спла чується пеня від суми боргу.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок
Отже, перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без урахування приписів ст. 253 Цивільного кодексу України та того, що 2012 рік мав 366 днів.
За розрахунком суду, який проведений за формулою: борг х 15% (подвійна ставка НБУ) х кількість днів прострочки : 100 : 366 = 4851,99 грн., з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 54331,31 грн..
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Селента Рівер» (03126, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 34/2; код ЄДРПОУ 37889314) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль-Україна» (32300, Хмельницька область, м. Кам`янець-Подільський, пр. Грушевського, 14; код ЄДРПОУ 37863825) 54331 грн. 31 коп. - пені, 1627 грн. 07 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині вимог в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 19.09.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2013 |
Оприлюднено | 15.10.2013 |
Номер документу | 34103394 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Привалов А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні