Рішення

від 01.10.2013 по справі 328/2565/13-ц

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№328/2565/13-ц

01.10.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2013 року м. Токмак

Токмацький рацонний суд Запорізької області у складі:

головуючого: судді Гавілей М.М.,

при секретарі: Панченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину майна, набутого за час шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

22.07.2013 року до Токмацького районного суду Запорізької області звернулася з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в якому просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку і ? частину земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути судові витрати.

Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 07.12.1991 року по 28.05.2009 рік. За час шлюбу побудували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який було оформлено на колишнього чоловіка, відповідача по справі. Також відповідач приватизував земельну ділянку площею 0,38 га, яка знаходиться біля будинку, що підтверджується державним актом на землю. У вказаному будинку позивач проживає разом зі своїми повнолітніми дітьми, утримує будинок, обробляє земельну ділянку. Спір з приводу поділу спільного майна між нею та відповідачем виник в березні 2013 року. Вважає, що спірний житловий будинок і земельна ділянка належать їм на праві спільної сумісної власності, але дійти згоди з приводу їх поділу вони не можуть, у зв'язку з чим вона звернулася з позовом до суду.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали, пояснили обставини викладені у позовній заяві та просили позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.09.2013 року позов не визнав, подав заперечення, згідно яких вказав, що спірний будинок та земельна ділянка були приватизовані відповідачем ОСОБА_2 за час шлюбу з позивачем ОСОБА_1, а тому є особистою приватною власністю відповідача згідно ст. 57 СК України в редакції 17.05.2012 року, що не підлягає поділу, та просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач та його представник у судове засідання 01.10.2013 року не з'явилися, згідно наданої заяви просили розглядати справу без їх участі, заперечували щодо задоволення позову.

Суд заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини:

Так, судом встановлено, що у період з 07.12.1991 року по 28.05.2009 рік позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу відповідач набув право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 19.10.1998 року, яке видане на підставі рішення №33 від 18.09.1998 року «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку» Таврійською сільською радою, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.06.2006 року, та земельну ділянку площею 0,38 га, розташована на території с. Таврія Таврійської сільської ради, для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЗП №600001853 від 21.11.1996 року, виданим на підставі рішення виконкому Таврійської сільської ради №43 від 27.09.1995 року. Земельна ділянка одержана відповідачем у приватну власність шляхом приватизації. Вказані житловий будинок та земельна ділянка знаходяться у володінні та користуванні позивача. Спір з приводу поділу спільного майна між сторонами виник в березні 2013 року. Дані обставини сторонами не оскаржувалися.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ч. ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічна норма міститься в ст. 60 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Статтею 61 СК України було встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За роз'ясненнями п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави зробити висновок, що право спільної сумісної власності на майно вважається тоді, коли воно придбано подружжям під час шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. (ст. 28 КпШС України, ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України)

Оскільки спірний будинок був придбаний під час шлюбу, а відповідач не довів, що будинок був приватизований ним та є його особистою власністю, він належить сторонам на праві спільної сумісної власності, частки яких є рівними, а тому позовна заява в частині визнання за позивачем права власності на ? частину житлового будинку підлягає задоволенню.

В частині поділу земельної ділянки суд приходить до висновку, що у задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, віднесена до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя згідно із Законом України від 11 січня 2011 року №2913-6 «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного Кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», що набув чинності 8 лютого 2011 року, який не має зворотної дії в часу і не може бути застосований до спірних правовідносин, та в наступному ця норма виключена Законом України від 17 травня 2012 року №4766-6 «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка».

Доводи представника відповідача про застосування положення ст. 57 СК України в редакції від 17.05.2012 року до спірних правовідносин не заслуговують на увагу, оскільки його дія не розповсюджується на правовідносини, що виникли раніше.

Правовідносини подружжя щодо спірної земельної ділянки виникли в 1996 році, тому регулюються нормами КпШС України, які не передбачали віднесення земельної ділянки, набутої внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя шляхом приватизації, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 22.02.2012 року.

Відповідно ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідності із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до роз'яснень п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 року, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Разом з тим, позивач не заявляла вимоги про виділ конкретної частини будинку, не надала належних та допустимих доказів розташування спільного сумісного будинку на спірній земельній ділянці. Як встановлено у судовому засіданні, земельна ділянка була надана у власність відповідачу шляхом приватизації за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.07.2013 року, витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.07.2013 року.

Розташування спірної земельної ділянки біля будинку не оспорювалося сторонами в судовому засіданні.

Більше того, згідно прохальної частини позовної заяви позивач просила визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки в розмірі 0,19 га, яка розташована саме біля будинку.

Також відповідно до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_3 від 09.04.2013 року, житловий будинок з господарськими спорудами розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,2500 га.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, спірна земельна ділянка не є майном, набутим подружжям за час шлюбу, і не підлягає поділу між ними, оскільки відповідач безоплатно отримав її в приватну власність у 1996 році, використавши своє право громадянина на приватизацію.

Керуючись ст. 22 КпШС України, ст.ст. 60-62, 68, 69,70 СК України, ст. ст. 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 11, 15, 61, 88, 212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину майна, набутого за час шлюбу - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину жилого будинку за адресою АДРЕСА_1.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 486,65 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в десятиденний строк апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя /підпис/ з оригіналом згідно

Суддя Токмацького

районного суду

Запорізької області М.М. Гавілей