Рішення

від 30.09.2013 по справі 910/14509/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14509/13 30.09.13

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Громадської організації "Крок у ХХІ століття"

про стягнення 26 849,19 грн

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Глотова С.О. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 30 вересня 2013 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Крок у ХХІ століття" про стягнення 26 849,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що як свідчить акт на фактичне використання нежилих приміщень від 30.12.2011 відповідач фактично використовував нежилі приміщення площею 154,2 кв.м. в буд. № 2 літ. А на вул. Приозерній. Вказані приміщення були звільнені відповідачем відповідно до акту приймання-передачі від 03.07.2013. Позивач зазначає, що протягом користування відповідачем вказаними приміщеннями останній не сплачував плату за фактичне користування приміщенням. Внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період з 28.12.2012 по 02.07.13 в розмірі 26 612 грн. 21 коп., в тому числі 236 грн. 98 коп. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2013 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 16.09.2013.

В судове засідання, призначене на 16.09.2013 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату і час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2013 розгляд справи відкладено на 30.09.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 30.09.2013, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач повторно не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Нежиле приміщення будинку № 2 літ. А на вул. Приозерній у м. Києві є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплене на праві господарського відання за Позивачем.

Як свідчить акт на фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 2 літ. А на вул. Приозерній від 30.12.2011 відповідач фактично використовував вказані нежилі приміщення площею 154,2 кв. м. до 03.07.2013 відповідно до акту приймання-передачі.

Згідно зі ст.ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.

Позивач вказує на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, з огляду на що, користування відповідачем нежилими приміщеннями будинку №2 літ. А на вул. Приозерній, які йому не належать, є протиправним.

В акті на фактичне використання нежилих приміщень від 30.12.2011 зазначено, що причиною його складання є проведення нарахувань за фактичне користування відповідачем нежилими приміщеннями у будинку № 2 літ. А на вул. Приозерній у розмірі орендної плати.

Відповідач, користуючись нежилими приміщеннями площею 154,20 кв. м. без договору оренди, з 28.12.2012 не сплачує належних платежів. Внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаних з несплатою належних платежів за користування нежилими приміщеннями, відповідач зі своєї вини наніс позивачу позадоговірну шкоду у вигляді неотриманої належної плати за використання вказаних нежилих приміщень за період з 28.12.2012 по 02.07.2013 на суму 26 612 грн. 21 коп. У тому числі відповідачу було нараховано відповідальність за порушення грошового зобов'язання у розмірі 3% від простроченої суми заборгованості у розмірі 236 грн. 98 коп. Таким чином, загальна сума боргу складає 26 849 грн. 19 коп. У зв'язку з цим відповідачу була направлена вимога про сплату заборгованості.

Позивач наголошує увагу суду на тому, що згідно п. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків внаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до п. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі.

Суму неодержаної плати за використання нежилих приміщень в будинку № 2 літ. А на вул. Приозерній позивач визначає у розмірі орендної плати, що встановлюється згідно з Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250.

На підставі вищезазначеного, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з Громадської організації "Крок у ХХІ століття" позадоговірну шкоду у сумі 26 849,19 грн. за користування нежилими приміщеннями в будинку №2 літ. А на вул. Приозерній.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.08.2013 та 16.09.2013 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень.

Всупереч вимог вказаних ухвал відповідач відзиву на надав та не надіслав, вимог суду не виконав, явку представника у судові засідання не забезпечував, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно Додатку № 1 до Рішення Київської міської ради народних депутатів № 26 від 13.01.1992 "Про формування комунального майна міста та районів" нежилі приміщення в буд. №2, літ А по вул. Приозерній в м. Києві були передані до комунальної власності м. Києва та за актом приймання-передачі ОЗ-1 від 01.07.1992 передані на баланс позивача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Наявний в матеріалах справи акт про фактичне використання від 30.12.2012 свідчить, що відповідач фактично використовував нежитлове приміщення загальною площею 154,2 кв.м. в будинку № 2 літ. А по вул. Приозерна, доказів наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем суду не надано, отже відповідач безпідставно займав вказані нежитлові приміщення, чим створював перешкоди позивачу здійснювати господарську діяльність в зазначених приміщеннях.

Стаття 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 3 ст. 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як свідчать матеріали справи відповідач користуючись нежилим приміщенням без договору оренди не сплачував кошти за фактичне користування нежилими приміщеннями в період з 28.12.2012 по 02.07.2013.

Як слідує з матеріалів справи, позивач надсилав на адресу відповідача вимогу №155/1/11-3749 від 17.07.2013, в якій зазначив, що останній має заборгованість по орендній платі перед КП "Київжитлоспецексплуатація" за період з 28.12.2012 по 02.07.2013 у розмірі 26 612,21 грн. у тому числі 3% річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 236,98 грн. На підставі ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України позивач вимагав протягом семи днів перерахувати на розрахунковий рахунок позивача заборгованість в сумі 26 849,19 грн. Станом на час розгляду справи, вказана заборгованість відповідачем не погашена.

Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок безпідставного користування приміщеннями позивачу нанесено шкоду, яка за розрахунками позивача, що неоспорені відповідачем, складає 26 612,21 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з п. 2. ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Дана стаття встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди відповідної статті є відсутність договірних відносин між боржником та потерпілим.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує відповідача довести, що шкоду завдано не з його вини. Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду позивачу було завдано не з його вини та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів за фактичне користування приміщеннями у розмірі 26 612,21 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Стосовно вимог позивача про стягнення відповідальності за порушення грошового зобов'язання у розмірі 3 % річних від простроченої суми заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком 3 % річних від простроченої суми заборгованості за порушення грошового зобов'язання, який наданий в додатках до позовної заяви, тому вимога про стягнення 3% річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 236,98 грн. підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Киїжитлоспецексплуатація» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації "Крок у ХХІ століття" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2, р/р 26009801349855 у АТ "ОТП Банк", МФО 300528, код 37405394) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, р/р 2600067759 у АБ "Укргазбанк", МФО 320478, код 03366500) грошові кошти: шкода за фактичне користування приміщенням у сумі 26 612,21 грн. (двадцять шість тисяч шістсот дванадцять гривень 21 копійка), 3% річних від простроченої суми заборгованості у сумі 236,98 грн. (двісті тридцять шість гривень 98 копійок), витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.10.2013.

Суддя Ю.В. Цюкало