Постанова

від 03.10.2013 по справі 810/4950/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2013 року 810/4950/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» (далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 12142,64 грн.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості.

Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином. У судове засідання сторони не прибули. Представник позивача 03.10.2013 подав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача 03.10.2013 подав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, у задоволені позовних вимог просив відмовити та надав заперечення на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень зазначив, що на виконання вимог чинного законодавства відповідачем створено та облаштовано робочі місця для інвалідів. Відповідач систематично повідомляв органи працевлаштування про наявність вільних робочих місць і вакантних посад для працевлаштування інвалідів та потребу у направленні йому інвалідів для працевлаштування, але робочі місця залишались вакантними у зв'язку з не направленням для працевлаштування інвалідів Державною службою зайнятості. Відповідач здійснив усі залежні від нього дії направлені на виконання своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів, а тому підстави для застосування до нього штрафних санкцій відсутні. У зв'язку з цим відповідач у задоволені адміністративного позову просив відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» є юридичною особою, зареєстрованою державним реєстратором Богуславської районної державної адміністрації Київської області, ідентифікаційний код 32496618. У зв'язку з цим відповідач згідно з вимогами статті 18 Закону України № 85-ХІІ є працедавцем, який зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві фактично за рік - 14; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 11795,72 грн. та пеню в сумі 346,92 грн., що разом становить 12142,64 грн.

17 червня 2013 р. за вих. № 327/03-13 Богуславський районний центр зайнятості повідомив позивача про те, що відповідачем подано звітність у 2012 році за формою 3-ПН з відміткою про можливість працевлаштування інваліда на протязі квітня-грудня 2012 року. У зв'язку з віддаленістю населеного пункту та відсутністю на обліку безробітних з групою інвалідності з даного населеного пункту Богуславський районний центр зайнятості не мав змоги укомплектувати дані вакансії.

Відповідно до копії наказу (розпорядження) № Ш0000000002-0000000002 від 01.10.2010 на підприємство позивача прийнято на роботу ОСОБА_1, яка відповідно до копії довідки серії КИО-І № 267601 є інвалідом з 01.04.2006. Відповідно до копії наказу № 15-К від 04.04.2012 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі заяви. Отже, до квітня 2012 р. включно на підприємстві відповідача працював інвалід.

У подальшому до Богуславського районного центру зайнятості відповідачем щомісячно у квітні-грудні 2012 року подавались звіти про наявність вакансій за 2012 рік (форма-3-ПН, станом на 13.04.2012, 15.05.2012, 21.06.2012, 26.07.2012, 29.08.2012, 28.09.2012, 26.10.2012, 29.11.2012, 28.12.2012), згідно з яким відповідач самостійно зазначив кількість вакантних посад для інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях (підсобний працівник), створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Згідно з дослідженими судом документами фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів не було. Вказані обставини не заперечуються і позивачем.

Суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, тому позивач звернувся до суду про стягнення сум вказаної заборгованості.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

За змістом статті 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У частині 1 статті 20 Закону України № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Разом з тим, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства, відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення; за наявності вакансій відповідач щомісячно направляв до уповноваженого органу відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда та створив відповідні робочі місця, але ці робочі місця залишились вакантними.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ не підприємство, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У зв'язку з цим суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення, унаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, за відмову інвалідів, направлених на працевлаштування, від роботи, а також за не направлення уповноваженими органами додаткової необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створені робочі місця.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З урахуванням наведеного суд визнає необґрунтованими та спростованим твердження позивача про те, що відповідач повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення їх працевлаштування.

Право відділень Фонду соціального захисту інвалідів на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"). Отже, Фонд є суб'єктом владних повноважень, спори за зверненнями якого в силу пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються адміністративними судами.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача надано відповідні докази, які спростовують вимоги позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову.

За таких обставин суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 жовтня 2013 р.