Рішення

від 10.10.2013 по справі 910/13917/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13917/13 10.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас-СК»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Логістик»

Про стягнення 64 494,84 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ліжевський В.А. представник за довіреністю № б/н від 10.10.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас-СК» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Логістик» (далі - відповідач) про стягнення 64 494,84 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не повернуто позивачу гарантійний платіж, хоча, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас-СК», останнім було повністю сплачено відповідачу орендну плату за користування приміщенням за Договором № 64 суборенди від 01.11.12., розірвано вказаний Договір та повернуто орендовані приміщення за актом приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.13. порушено провадження у справі № 910/13917/13 та призначено справу до розгляду на 13.08.13.

13.08.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/13917/13 призначено до розгляду на 05.09.13.

Представник відповідача в судове засідання 05.09.13. не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, проте, 04.09.13. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Логістик» бути присутнім в призначеному судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.13. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 24.09.13.

В зв'язку з повторним клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи, його неявкою в судове засідання та невиконанням вимог ухвал суду в даній справі, розгляд справи № 910/13917/13 на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 10.10.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 10.10.13. представником позивача подано письмові пояснення у справі та підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.10.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов чи контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13917/13.

В судовому засіданні 10.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.12. між відповідачем (далі - Орендар) та відповідачем (далі - Суборендар) було укладено Договір суборенди № 64 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендар передав, а Суборендар прийняв в строкове платне користування на умовах суборенди (піднайму) об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, площею 1 649,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пер. Чапаєва, б. 5 (далі - об'єкт суборенди), про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі об'єкта суборенди від 01.11.12.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з 01.11.12. по 31.10.14.

За користування об'єктом суборенди Суборендар сплачує Орендарю суборендну плату в наступному порядку: - з 01.11.12.-31.12.12. в розмірі 50 386,43 грн., в т.ч. ПДВ за один календарний місяць користування об'єктом суборенди за Договором; - з 01.021.13. в розмірі 63 719,73 грн. Суборендар вносить орендну плату щомісячно в порядку 100% передплати не пізніше 27 числа поточного місяця за наступний місяць (п. 3.1, п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 3.4 Договору, протягом двох календарних днів з дня підписання сторонами Договору, Суборендар сплачує Орендарю суму суборендної плати за перший календарний місяць суборенди та суму Гарантійного платежу в розмірі 63 719,73 грн. Гарантійний платіж може бути зарахований в якості суборендної плати за останній місяць користування об'єктом суборенди, про що між сторонами підписується додаткова угода.

Відповідно до п. 3.6 Договору, крім суборендної плати позивач відшкодовує відповідачу комунальні платежі.

Додатковою угодою № 1 від 15.01.13. до Договору сторони дійшли до згоди припинити дію Договору з 16.01.13., про що між сторонами підписано акт приймання-передачі об'єкта суборенди від 15.01.13., при цьому, в додатковій угоді № 1 від 15.01.13. вказано на те, що зобов'язання по оплаті наданих за Договором послуг відсутні.

Таким чином, на виконання умов Договору позивачем за період з 01.11.12. до 15.01.13. було сплачено відповідачу грошові кошти за суборенду та відшкодування комунальних послуг за Договором та гарантійний платіж, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт та платіжних доручень.

Звертаючись із вимогами до відповідача про повернення гарантійного платежу позивач вказує на те, що всі передбачені Договором платежі позивачем було сплачено відповідачу по день припинення Договору за взаємною згодою сторін, внаслідок чого сплачений Суборендарем гарантійний платіж підлягає поверненню останньому.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нараховані відповідачем позивачу суми орендної плати та комунальних платежів були фактично сплачені позивачем за період дії Договору з підписання до розірвання.

Частинами 2, 4 ст. ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, правило, що передбачене у ч. 4 ст. 653 ЦК не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента повернення виконаного за зобов'язанням.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов'язків наймача (Орендаря), належне виконання якого вимагається законом, а розірвання договору лише припиняє зобов'язання, а не скасовує зобов'язання взагалі.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою повернути йому гарантійний платіж фактично сплачений на виконання умов Договору, який, як встановлено судом, відповідачем використано не було, та в погашення платежів за Договором не зараховано.

Що крім іншого, підтверджується наявною в матеріалах справи перепискою сторін, зокрема, листами № 164 від 19.11.12., № 648 від 21.11.12., № 9 від 31.01.13.

Крім того, суд відзначає, що гарантійний платіж, за своєю природою є мірою забезпечення виконання Орендарем своїх зобов'язань за Договором суборенди в частині сплати орендної плати, який умовами Договору (п. 3.4) передбачалося за можливе використати як орендну плату за останній місяць суборенди.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В зв'язку з достроковим розірванням за взаємною згодою сторін Договору, припиненням зобов'язань сторін за Договором, належним виконанням з боку Суборендаря зобов'язань по внесенню орендної плати та комунальних платежів за користуванням майном, необхідність використання гарантійного платежу за своїм цільовим призначенням перестало бути необхідним.

Таким чином, гарантійний платіж, після розірвання Договору підлягає поверненню позивачу в розмірі 63 719,73 грн., внаслідок чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас-СК» про стягнення з відповідача 63 719,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 775,11 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

Разом з тим, здійснюючи перерахунок 3% річних судом встановлено, що позивачем при здійснені власного розрахунку не враховано наступного.

Умовами Договору не встановлено дати повернення гарантійного платежу, або події, з настанням якої, вказане зобов'язання має бути виконано, а тому застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Позивачем відповідачу було направлено лист № 9 від 31.01.13. з вимогою повернути гарантійний платіж в розмірі 63 719,73 грн.

Доказів отримання вказаного листа матеріали справи не містять, разом з тим, судом враховано, що у відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених Наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149 (із змінами і доповненнями), нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) є Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

З поштових адрес позивача і відповідача вбачається, що пересилка поштової кореспонденції, а саме листа № 9 від 31.01.13., відбувалася в межах Київської області, а в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем вказаної вимоги, суд, при визначенні дати, з якої у відповідача настало прострочення грошового зобов'язання, до семиденного строку, визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України вважає за доцільне додати чотири дні, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції в межах області.

Таким чином, судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обов'язку з повернення гарантійного платежу з 11.02.13. (понеділок).

За перерахунком суду, з урахуванням викладеного вище, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 492,30 грн. В іншій частині 282,81 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок 3% річних.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Логістик» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 2А, офіс 606; ідентифікаційний код 37117996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас-СК» (04073, м. Київ, вул. Сиренька, б. 9; ідентифікаційний код 33592087) 63 719 (шістдесят три тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн. 73 коп. - гарантійного платежу, 492 (чотириста дев'яносто дві) грн. 30 коп. - 3% річних та 1 712 (одну тисячу сімсот дванадцять) грн. 95 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.10.13.

Суддя Т.М. Ващенко