Постанова

від 16.07.2013 по справі 804/7388/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 р. Справа № 804/7388/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

при секретарі судового засідання Кравці Є.С.

за участю:

представників позивача Долідзе А.О., Коновалової О.П.,

представників відповідача Рибоченко Ю.Ю., Коваль О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» (далі - ТОВ «Нікопрогресбуд») звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000522208 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 101885,41 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000552208 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартали 2011 року у розмірі 104374,64 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000532208 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 73931,95 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000542208 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 11518,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Нікопрогресбуд» з питань здійснення реалізації товарів не власного виробництва за межі митної території України та з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дидактика» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року у фактичних періодах їх здійснення, які відображені в акті від 03.04.2013 року №1079/228/34124403, є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримували з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково надано суду доповнення до адміністративного позову від 11.06.2013 року та письмові пояснення від 16.07.2013 року, відповідно до яких пояснюється, що реальність господарських відносин позивача з контрагентами підтверджується належним чином оформленою первинною документацією, транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювалось орендованим автомобілем на підставі договорів суборенди транспортних засобів, що підтверджується копіями подорожніх листів та іншими доказами, наданими позивачем. Відтак, представники ТОВ «Нікопрогресбуд» стверджують, що викладені в акті перевірки від 03.04.2013 року №1079/228/34124403 висновки відповідача, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є безпідставними та спростовуються письмовими доказами, наданими позивачем.

Представники відповідача у судових засіданнях проти адміністративного позову заперечували з підстав, викладених в письмових запереченнях проти адміністративного позову від 11.06.2013 року та запереченнях проти доповнень до адміністративного позову від 19.06.2013 року.

Відповідно до змісту поданих заперечень представники податкової інспекції в обґрунтування своєї позиції посилаються на те, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а відтак оспорювані податкові повідомлення-рішення, є правомірними та підлягають, на думку відповідача, виконанню відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Нікопольської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Нікопрогресбуд» з питань здійснення реалізації товарів не власного виробництва за межі митної території України та з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дидактика» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року у фактичних періодах їх здійснення.

За результатами перевірки складено акт від 03.04.2013 року № 1079/228/34124403 (далі - акт перевірки), відповідно до якого перевіркою встановлені такі порушення ТОВ «Нікопрогресбуд»:

1) не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Нікопрогресбуд» із постачальником ТОВ «Дидактика» (по ланцюгу ТОВ «Інфотерм» (код за ЄДРПОУ 3 1 343537), ТОВ «Олімп» (код за ЄДРПОУ 31441243), ПП «СВ Гермес» (код за ЄДРПОУ 36293292). ЛВП «Форест» (код за ЄДРПОУ 25158848), ТОВ «Кафепродакшн» (код за ЄДРПОУ 37275541), ТОВ «Пасіфік» (код за ЄДРПОУ 31684481), БПП «Сура» (код ЄДРПОУ 3066399) - ТОВ «Дидактика» (код ЄДРПОУ 34735238) - ТОВ «Нікопрогресбуд»), та із покупцями ТОВ «Батлер» (код 37980774), ТОВ «ВАЛДІІС» (код 31850606), ПП «НВФ «МЕТАЛ ІНВЕСТ» (код 34310499), їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування.

2) п.135.1, п.135.2, пп.135.4.1, п.135.4, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.l39, п.150.1 ст.150 Розділу ІІІ, п.3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України, з урахуванням норм 14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року занижено податок на прибуток всього у сумі 62443,94грн., у тому числі:

1 квартал 2012 року у сумі 19108,22грн.,

півріччя 2012 року у сумі 2669,22грн.,

3 квартали 2012 року у сумі 62443,94грн.,

2012 рік у сумі 62443,94грн.

- завищено суму залишку від'ємного значення по податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року у сумі 104374,64грн.

3) ст.185, ст.186, ст.188, п.198.3, п.198.6, п.198.1 ст.198 Розділу V Податкового кодексу України, із урахуванням пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 занижено податок на додану вартість на загальну суму 49287,96грн., у тому числі: травень 2012 року на 6477,66грн., серпень 2012 року на 26380,59грн., вересень 2012 року на 5960,71 грн., жовтень 2012 року на 1627,00грн., листопад 2012 року на суму 3710,00грн., грудень 2012 року на суму 5132,00грн.;

- завищено суму залишку від'ємного значення по податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 Декларації з ПДВ) за грудень 2012 року на суму 11518,00 rpн.

Нікопольською ОДПІ направлено на адресу ТОВ «Нікопрогресбуд» податкові повідомлення-рішення:

- від 26.04.2013 року №0000522208 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 101885,41 грн.;

- від 26.04.2013 року №0000552208 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартали 2011 року у розмірі 104374,64 грн.;

- від 26.04.2013 року №0000532208 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 73931,95 грн.;

- від 26.04.2013 року №0000542208 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 11518,00 грн.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених контролюючим органом в акті перевірки, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01 січня 2011 року врегульовано положеннями Податкового кодексу України (п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зазначено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

П.135.2 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів;

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як свідчать обставини справи, в перевіряємий період позивачем були укладені наступні правочини з контрагентами, в яких ТОВ «Нікопрогресбуд» є покупцем, а саме:

- договір поставки від 23.11.2011 року №13/02/11 з ТОВ «Дидактика»;

- договір поставки від 03.01.2012 року №01/02/12 з ТОВ «Компанія «БАТЛЕР»;

- договір поставки від 03.01.2012 року №03/01/12 з ТОВ «ВАЛДІС»;

- договори поставки з ПП «НВФ «МЕТАЛ ІНВЕСТ».

На виконання зобов'язань за вищезазначеними договорами сторонами складені відповідні та достатні для бухгалтерського та податкового обліку первинні документи: договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні тощо. Оплата за правочинами ТОВ «Нікопрогресбуд» з вказаними контрагентами підтверджується наступними документами:

- в рахунок оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Дидактика» відповідно банківських виписок ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахунку №26004060196890 за січень 2012 року, ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» по рахунку №2600730617901 за лютий 2012 року перераховано у перевіряємому періоді на поточний рахунок №26007508000300 ТОВ «Дидактика» грошові кошти на загальну суму 45681,66 грн.;

- в рахунок оплати ТОВ «Компанія «БАТЛЕР» відповідно банківських виписок ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» по рахунку №2600730617901 у перевіряємому періоді надійшли грошові кошти на загальну суму 260624,96 грн. наступним чином:

- 17.01.2012 року док.№1 на суму 86666,67 грн. «оплата за алюмінієвий сплав А5 згідно договору від 03.01.2012 року №01/02/12, в тому числі ПДВ 1444,45 грн.»,

- 10.02.2012 року док.№1 на суму 27360 грн. «оплата за металоконструкції згідно рах.№8 від 23.01.2012 року, в т.ч. ПДВ 4560 грн.»,

- 01.03.2012 року док.№7 на суму 146592,67 грн. «оплата за металоконструкції згідно рах.№8 від 23.01.2012 року до договору №01/02/12, в т.ч. ПДВ 24432,11 грн.»,

- 29.03.2012 року док.№16 на суму 5,62 грн. «доплата за металоконструкції згідно рах. №8 від 23.01.2012 року, в т.ч. ПДВ 0,94 грн.».

- в рахунок оплати ТОВ «ВАЛДІС» у перевіряємому періоді надійшли грошові кошти на загальну суму 190000,00 грн. наступним чином:

відповідно банківських виписок ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по рахунку №26004060196890 у сумі 100000 грн., а саме:

- 11.01.2012 року док.№16 на суму 20000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №1 от 10.01.2012 года в т.ч. НДС 3333,33 грн.»,

- 13.01.2012 року док.№21 на суму 20000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №1 от 10.01.2012 года в т.ч. НДС 3333,33 грн.»,

- 16.01.2012 року док.№28 на суму 20000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №1 от 10.01.2012 года в т.ч. НДС 3333,33 грн.»,

- 17.01.2012 року док.№41 на суму 40000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №1 от 10.01.2012 года в т.ч. НДС 6666,67 грн.».

відповідно банківських виписок ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» по рахунку №2600730617901 у сумі 90000 грн., а саме:

- 19.01.2012 року док.№44 на суму 50000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №2 от 18.01.2012 года в т.ч. НДС 8333,33 грн.»,

- 27.01.2012 року док. №60 на суму 40000 грн. «предоплата за лом шамотных огнеупоров согласно счета №9 от 27.01.2012 года в т.ч. НДС 6666,67 грн.» (в тому числі по товарно-матеріальним цінностям, які раніше придбано у ТОВ «Дидактика» в сумі 37743,60 грн.).

- в рахунок оплати ПП «НВФ «МЕТАЛ ІНВЕСТ» у перевіряємому періоді надійшли грошові кошти на загальну суму 692000,00 грн. наступним чином:

відповідно банківських виписок ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по рахунку №26004060196890 у сумі 342000 грн., а саме:

- 29.12.2011 року док.№277 на суму 342000 грн. «оплата за труби 25х2 згідно рах. №72 від 25.07.2011 року, в т.ч. ПДВ 57000 грн.»;

відповідно банківських виписок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по рахунку №26004306151 у сумі 350000 грн., а саме:

- 07.12.2011 року док.№264 на суму 150000 грн. за «труби 25х2 згідно рах.№193 від 16.09.2011 року, в т.ч. ПДВ 2500 грн.»,

- 15.12.2011 року док.№269 на суму 200000 грн. за «труби 25х2 згідно рах.№000072 від 25.08.2011 року, в т.ч. ПДВ 33333,33 грн.».

Всі вищенаведені операції відображено ТОВ «Нікопрогресбуд» в бухгалтерському та податковому обліку.

Зазначені первинні документи були надані позивачем податковому органу під час проведення перевірки та суду під час судового розгляду та долучені до матеріалів адміністративної справи. При цьому, сторонами не заперечується той факт, що зазначені первинні документи оформлені належним чином.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання товарів та послуг, здійснення розрахунків між сторонами, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами,.

Крім того, придбані товарно-матеріальні цінності ТОВ «Нікопрогресбуд» частково реалізував на адресу інших суб'єктів господарювання (з ТОВ «Компанія «БАТЛЕР» сума реалізації склала 260624,96 грн., з ТОВ «ВАЛДІС» сума реалізації склала187742,80 грн., з ПП «НВФ «МЕТАЛ ІНВЕСТ» сума реалізації склала 812804,65 грн.), а частково використав у власній господарській діяльності при виконанні підрядних робіт для ПАТ «Марганецький ГЗК» і ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (загальна сума 48836,09 грн без ПДВ).

Таким чином, придбавши товари та послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт оскаржуваної перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Нікопрогресбуд» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як встановлено судом в акті перевірки, а саме на аркуші 9, відповідачем зафіксовано висновок про нікчемність правочинів ТОВ «Нікопрогресбуд» з ТОВ «Дидактика». Однак, такі висновки є необгрунтованим, оскільки податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті оскаржуваної перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Нікопрогресбуд» на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено та не підтверджуються дослідженими судом доказами, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції (Лист Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, 02.06.2011).

Висновок відповідача про нереальність вчинених правочинів ґрунтується тільки на припущеннях перевіряючого органу та на підставі актів перевірок контрагентів ТОВ «Нікопрогресбуд», що свідчить про необґрунтованість та неправомірність висновків акту від 03.04.2013 року №1079/228/34124403

Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 надано роз'яснення, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Під час судового розгляду справи позивачем доведено наявність фізичних, технічних та технологічних можливостей ТОВ «Нікопрогресбуд» для вчинення правочинів з контрагентами, що становлять зміст господарських операцій. Зазначені обставини підтверджуються первинною документацією ТОВ «Нікопрогресбуд», яка була надана представником позивача та міститься в матеріалах справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування своєї позиції відповідач в акті перевірки посилається на відсутність у постачальників позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності автотранспортних засобів, основних фондів (об'єкти нерухомості, обладнання), складських приміщень та земельних ділянок в оренді чи на праві власності. Підставою для таких висновків слугувала лише податкова звітність цих підприємств.

На думку суду, подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, судом критично оцінюються посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обґрунтування зазначеної обставини.

Так, безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. ВАСУ в ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Крім того, як встановлено судом та не заперечується сторонами, транспортування ТМЦ здійснювалось орендованими автомобілями на підставі договорів суборенди транспортних засобів, укладених з ТОВ фірмою «Модем ЛТД»:

- № MoH-са1-9 від 31.05.2011р., предмет договору - суборенда а/м КАМАЗ 5320. держ. номер 22516 АА;

- № MoH-са1-10 від 31.05.2011 р .. предмет договору - суборенда а/м КАМАЗ 5410, держ. номер АЕ 45-91 СЕ. з полупричепом держ. номер АЕ 74-61 ХТ.

Так, у грудні 2011р. - січні 2012р. ТОВ фірмою «Модем ЛТД» надавалися послуги з оренди вказаного автотранспорту ТОВ «Нікопрогресбуд», що підтверджується Актами надання послуг №884 від 30.12.2011 р. та № 56 від 27.06.20 13р.

Перевезення вантажів в межах, виконання вказаних договорів здійснювалося водіями, які у вказаний період часу працювали на ТОВ фірма «Модем ЛТД». На підтвердження роботи автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство були складені наступні первинні документи обліку вантажних автомобільних перевезень: подорожні листи № 1 від 01.12.2011р., №6 від 08. 12.2011р., № 1 від 11.01.2012р., № 2 від 12.01.2012р., № 3 від 13.01.2012р., № 4 від 16.01.2012р., № 5 від 17.01.2012p., № 6 від 18.01.2012р., №7 від 19.01.2012р .. № 8 від 20.01.2012р., № 9 від 23.01.2012р., № 10 від 21.01.2012р., №11 від 25.01.2012р.

Що стосується складання товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), то відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997р., на які посилається відповідач, складання ТТН є обов'язковим лише у разі укладення договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом. Оскільки між ТОВ фірмою «Модем ЛТД» і ТОВ «Нікопрогресбуд» були укладені договори суборенди транспортних засобів, товарно-транспортні накладні на вказані перевезення не складалися.

У будь-якому разі, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Така правова позиція узгоджується з позицією ВАСУ, що висловлена в ухвалі від 26.03.2013 року по справі № К/9991/39347/11 (реєстраційний №30798937).

Відсутність товарно-транспортних накладних, на чому наполягає відповідач, жодним чином не пов'язана з не дотриманням позивачем вимог податкового законодавства та не свідчить про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Дидактика»; відсутність саме товарно-транспортних накладних не позбавляє права покупця включити понесені ним витрати з придбання товарів до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі №1936/11/13-11 від 01.11.2011р. наголошує на наступному: «Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам необхідно ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами ... Виходячи зі змісту частини другої статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце».

Також, за повідомленням ТОВ фірми «Модем ЛТД», відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» № 43 від 10.02.1998р., дизельне пальне, використане орендованими вантажними автомобілями, було списане ТОВ фірма «Модем ЛТД» на підставі актів списання товарів № 80 від 30.12.20011 р. та № 18 від 31.01.20 12р., норми списання палива затверджено наказами по підприємству № 6 від 03.01.2011 р. та № 5 від 03.01.2011 р. (копії документів додаються).

Отже, в ході перевірки та до матеріалів судової справи ТОВ «Нікопрогресбуд» надало всі документальні докази реальності договору поставки № 13/02/11 від 23.11.2011 р., а саме підприємство понесло витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджено відповідними первинними документами, товар був фактично поставлений підприємству і використаний у власній господарській діяльності - реалізований іншим контрагентам або збільшив вартість незавершеного виробництва. Наявність отриманого товару та використання його у господарській діяльності ТОВ «Нікопронгресбуд» відповідачем не спростовується.

З урахуванням викладеного, висновки відповідача про неможливість підтвердити факт транспортування товару, викладені на стор.28 акту перевірки, не відповідають фактичним обставинами справи та спростовуються письмовими доказами, наданими позивачем.

Таким чином, висновки відповідача про недійсність та нереальність спірних угод були зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання ТОВ «Нікобудсервіс» товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів.

Щодо висновку відповідача про здійснення позивачем завідомо збиткової операції з реалізації товару не власного виробництва за межі митної території України та відсутність об'єктивних економічних причин отримання платником податку негативного результату при здійсненні операцій з придбання товару «електродвигун асинхронний» та подальшої його реалізації на експорт, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Не отримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від відповідної операції. Такої ж думки дотримується Вищий адміністративний суд України у своєму рішенні від 20.02.2013 №К/9991/44412/12.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем при розрахунку сукупної суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням данного товару на території України неправомірно враховано послуги зі зберігання товару в сумі 64557,34 грн.

Так, судом встановлено, що облікова політика на підприємстві будується згідно наказу від 04.01.2012 року №4 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики підприємства». У зв'язку зі створенням на підприємстві нових підрозділів - автотранспортного та з виробництва будівельних матеріалів (наказ від 27ю06ю2012 року №49), до облікової політики були внесені доповнення наказом від 02.07.2012 року №50.

Згідно цього наказу витрати, пов'язані із забезпеченням процесу виробництва, обліковуються окремо по кожному з підрозділів підприємства на рахунку бух. обліку 23 «Виробництво» в розрізі підрозділів.

Обороти по Дт рахунку включають в себе прямі та загально виробничі витрати.

Обороти по Кт відображають фактичну виробничу собівартість робіт (послуг) та готової продукції.

Відповідно до договору оренди №02/07/12 від 02 липня 2012 року, укладеного з ПП «Фірма «Агропромсервіс», предметом оренди є будівельний майданчик по виробництву будівельних матеріалів з технічними засобами. На території цього майданчика здійснюється виробництво гранітної продукції. Разом з тим, придбаний електродвигун було розміщено на даному майданчику з моменту придбання до моменту його реалізації.

Отже, сума орендної плати та відшкодування витрат на утримання об'єкту оренди за серпень-вересень 2012 року в сумі 53797,78 грн. без ПДВ (або 64557,34 грн. з урахуванням ПДВ) - це витрати на виробництво гранітної продукції, які не мають відношення до операції з реалізації електродвигуна асинхронного на експорт.

Щодо посилань відповідача в обґрунтування свого рішення на те, що стосовно ТОВ «Дідактика» головним слідчим управління ДПС України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 15.01.2013 року №13180000000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України (за фактом вчинення фіктивного підприємництва) та кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України (за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами, зокрема, зазначених підприємств), то суд не бере такі доводи до уваги, оскільки згідно ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова суду і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду по справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Доказів існування вироку суду по вказаному кримінальному провадженню та набрання ним законної сили відповідач суду не надав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000522208 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 101885,41 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000552208 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-4 квартали 2011 року у розмірі 104374,64 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000532208 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 73931,95 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0000542208 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 11518,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст складено 22.07.2013.

Суддя О.С. Луніна