Рішення

від 16.10.2013 по справі 910/18233/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18233/13 16.10.13 За позовом ТОВ "АВТ-КАРПАТИ"

до ТОВ "Лімімпорт"

про стягнення 20 229,32 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача Шинкарук М.М. (дов. від 29.08.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за договором № 157/09/2012 від 07.08.2012 у розмірі 20 229,50 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.09.2013 порушено провадження у справі № 910/18233/13 та призначено до розгляду на 08.10.2013.

Представник позивача в судове засідання 08.10.2013 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

В судове засідання 03.10.2013 прибув представник відповідача та через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 16.10.2013.

Представник позивача в судове засідання 16.10.2013 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні, хоча по тексту відзиву на позовну заяву визнав факт отримання послуг з перевезення від позивача на суму 20 000,00 грн.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2012 між ТОВ «АВТ- КАРПАТИ» (надалі Перевізник) в особі директора І.В.Дербаль та ТОВ «Лімімпорт» (надалі Експедитор) в особі директора Руденко О.Г. було укладено Договір № 157/09/2012 на транспортне обслуговування(далі договір).

Згідно даного договору Перевізник здійснює перевезення вантажів, наданих Експедитором, а Експедитор бере на себе зобов»язання оплачувати послуги Перевізнику в порядку та на умовах, викладених в даному Договорі. Конкретні умови перевезень вантажів, наданих Експедитором зазначаються у Заявках на перевезення. Кількість та різновид вантажу, маршрути, вантажовідправники та вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, вартість послуг Перевізника - зазначаються в Заявках на перевезення, які є невід»ємними частинами даного Договору і надаються Експедитором Перевізнику перед кожним перевезенням або групою перевезень.

Як свідчать матеріали справи, договір та Заявка № 500246/13 від 18.03.2013 на перевезення вантажу автомобільним транспортом укладені у відповідності до норм ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину; ст. ст. 205, 207, 208 ЦК України щодо письмової форми правочину; а також ст. 909 ЦК України щодо особливостей договору перевезення вантажу.

На виконання умов Договору ТОВ «Лімімпорт» надало ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» Заявку № 500246/13 від 18.03.2013 на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Згідно даної Заявки, Перевізник здійснює перевезення вантажу по маршруту : м.Брук/Лета (Австрія) - м. Ворзель (Україна). Дата подачі під загрузку - 20.03.2013. Ставка за перевозку - 20 000 грн. Строк оплати - безготівковий розрахунок протягом 7-10 днів після отримання оригіналів документів. Копія заяви додається.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» надало послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом належним чином у відповідності до умов та вимог Договору № 157/09/2012 від 07.08.2012 на транспортне обслуговування та Заявки на перевезення вантажу № 500246/13 від 18.03.2013.

Як свідчать матеріали справи, з метою проведення оплати наданих послуг, 08.04.2013 ТОВ «АВТ- КАРПАТИ» поштою надіслало відповідачу Міжнародну товарно-транспортну накладну CMR - № UA1301 від 27.03.2013, Податкову накладну № 46 від 27.03.2013, Акт № 147 приймання-передачі наданих послуг за Договором № 157/09/2012 від 07.08.2012 на транспортне обслуговування від 27.03.2013, а також рахунок № 147 від 27.03.2013, згідно якого до оплати підлягає 20 000 грн. 00 коп.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач не подав суду доказів(опис вкладення) того, що відповідачу була направлена міжнародна товарно-транспортна накладна.

Однак суд зазначає, що зауважень до якості та обсягу наданий послуг ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» від відповідача не надходило, що підтверджується Актом № 147 приймання-передачі наданих послуг за договором № 157/09/2012 від 07.08.2012, який керівництвом ТОВ «Лімімпорт» підписано та скріплено печаткою. Копія вказаного документу (акту), що підтверджує даний факт, доданий до позовної заяви.

Логічним є те, що позивач, у зв"язку з належним виконанням своїх обов"язків за договором, надіслав відповідачу повний пакет документів для розрахунку, а відсутність опису вкладення не заперечує факту надсилання позивачем відповідачу документів, що підтверджується квитанцією поштового вдділення від 08.04.2013.

Незважаючи на те, що ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» виконало послуги якісно й у повному обсязі, станом на день розгляду справи відповідач не провів оплату наданих послуг в сумі 20000,00 грн., чим порушив норми законодавства.

З метою повернення позивачу коштів в сумі 20000,00 грн., останній звернувся до відповідача з претензією №78 від 01.08.2013, однак дана претензія залишена відповідачем без реагування.(Копія претензії додана до позовної заяви).

Отже, станом на день звернення до суду розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів відповідачем не здійснено та за боржником рахується заборгованість в розмірі 20 000,00 грн.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 20 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування № 157/09/2012 від 07.08.2012 в сумі 20 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 7,40 грн.

Відповідно до положень п. 4.4 Договору № 157/09/2012 від 07.08.2012, у випадку прострочення оплати рахунків ТОВ «АВТ-КАРПАТИ» (Перевізника), ТОВ «Лімімпорт» (Експедитор) виплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

З урахуванням 1 тижня для поштового пересилання, з 15.04.2013 починається строк для оплати наданих послуг і до 04.05.2013 (сплив 20 дня згідно п. 4.3 Договору). 06.05.2013 - робочий день, а тому відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, з цієї дати починається перебіг строку, за який позивачем нараховані збитки, завдані через прострочення платежу, інфляційними процесами та 3 % річних, а також нараховується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Д.О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вирішено «в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1,3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці)».

Оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 7,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 221,92 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ-КАРПАТИ" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лімімпорт" (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, буд. 12-А, код ЄДРПОУ 36866872) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВТ-КАРПАТИ" (89600, Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Яна Амоса Коменського, буд. 73, код ЄДРПОУ 32548063) основну заборгованість в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., пеню в сумі 7(сім) грн. 40 коп., 3% річних в сумі 221(двісті двадцять одна) грн. 92 коп., судовий збір в сумі 1 720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 17.10.2013