Рішення

від 09.10.2013 по справі 914/3513/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2013 р. Справа № 914/3513/13

Позивач : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; поштова адреса: АДРЕСА_2)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінд Павер Джі Ес Ай» (82200, вул.Роксоляни, 22Б, м.Трускавець, Львівська область; ідентифікаційний номер 37831311)

про стягнення заборгованості

ціна позову: 39902,70грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_4 - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквілон Енерго» з вимогою стягнення боргу у сумі 39600грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за виконані роботи: топографічне знімання масштабу 1:2000 на території Яворівського району Львівської області), передбачених умовами Договору №1110-03 від 25.09.2011р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 65,10грн. 3% річних від простроченого платежу та 237,60грн. інфляційних нарахувань. Загальна ціна позову складає 39902,70грн.

Суд зазначає, що станом на час укладення Договору, зобов'язання з якого є підставою позовних вимог, найменуванням Відповідача було: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквілон Енерго»», ідентифікаційний код: 37831311, юридична адреса: 82200, Львівська обл., м.Трускавець, вул.Роксоляни, 22Б. Проте, згідно витягу з ЄДРПОУ серії АВ №№392689392691 станом на 30.09.2013р. та пояснень представника Відповідача, у 2011р. Відповідачем змінено найменування з «Аквілон Енерго» на «Вінд Павер Джі Ес Ай». При чому, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились. Наведене вказує про те, що особа Відповідача не змінилась , а відтак, відсутні правові підстави до здійснення процесуального правонаступництва в порядку ст.25 ГПК України, чи наслідків, передбачених ст.24 ГП України. З даного приводу суд закож зазначає, що, як вказано у п.1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями станом на час вирішення спору), господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи . Наведене визнав і Відповідач, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи довіреність на здійснення представництва, видана на ім'я представника ТзОВ «Вінд Павер Джі Ес Ай».

13.09.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 16год. 15хв. 24.09.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.09.2013 року. В судовому засіданні 03.10.2013р. оголошувалась перерва.

Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач та представник Позивача в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали, надали пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Протягом розгляду справи Позивачем подано суду довіреність на право здійснення пре6дставництва та копію витягу про включення відповідача в ЄДРПОУ.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання (підтвердженням чого є особистий підпис представника про оголошення перерви в судовому засіданні 03.10.2013р.); вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Протягом розгляду справи представник Відповідача проти позову усно заперечив, не навівши доводів та не подавши відзиву; а також подав довіреність на право здійснення представництва.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - Позивачу та довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 39600,00грн. боргу.

25.09.2011р. Відповідач (Замовник) та Позивач (Виконавець) уклали договір №1110-03 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати топографічне знімання масштабу 1:2000 на території Яворівського району Львівської області.

Згідно з п.2.1 Договору, вартість робіт є договірною і становить суму з розрахунку 200грн. за 1га топозйомки; наведене також підтверджується Додатком №10.1 до Договору (протокол погодження договірної ціни).

Приписами п.4.2 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до остаточного, належного виконання сторонами взаємних зобов'язань по даному Договору.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що кінцева прийомка виконаних робіт і передача їх Замовнику проводиться після підписання Актів здачі-приймання готової продукції між Замовником та Виконавцем у п'ятиденний термін.

Відповідно до п.6 Договору, у випадку виявлення недоліків у результатах робіт, Виконавець за власний кошт у 15-денний термін зобов'язаний усунути, виправити виявлені Замовником недоліки.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем відповідно до Актів здачі-приймання виконаних робіт від 17.10.2011р. №1 на суму 21600грн. та від 24.10.2011р. №2 на суму 41000грн., виконано топографічне знімання масштабу 1:2000 на території Яворівського району Львівської області (Замовник претензій та зауважень щодо обсягів та якості робіт немає (п.п.3 Актів), що підтверджується підписами та скріпленими печатками на зазначених Актах здачі-приймання. Всього згідно Договору виконано робіт на загальну суму 62600грн.

При цьому підписання Замовником Актів здачі-приймання, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за виконані роботи розрахувався лише частково в розмірі 23000.00грн.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 39600,00грн . (62600-23000=39600).

Позивачем 19.04.2013р. скеровано Відповідачу лист-вимогу №1 від 16.04.2013р. про сплату заборгованості за Договором (підтвердженням чого є опис вкладення з відбитком поштового штемпеля, фіскальний поштовий чек №6864 від 19.04.2013р.), який отримано Відповідачем 23.05.2013р. (підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 906 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за виконані роботи (топографічне знімання масштабу 1:2000 на території Яворівського району Львівської області) згідно Договору №1110-03 від 25.09.2011р., в тому числі станом на час подання позову, порушення провадження у справі - на суму 39600грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи те не подані докази здійснення оплати Відповідачем перед Позивачем 39600грн. основного боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 39600грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 65,10грн. 3% річних та 302,70грн. інфляційних нарахувань.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 65,10грн. 3% річних, розрахунок яких проведено за період прострочення з 31.05.2013р. по 19.06.2013р. , та 302,70грн. інфляційних втрат за період травень 2013р .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, розрахованих Позивачем, суд зазначає, що такий проведено вірно.

Внаслідок перевірки розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно. Так, інфляційні нарахування Позивач розраховує за період - травень 2013р. , при цьому зазначаючи, що індекс інфляції травня 2013р. склав 100, 6 %. З даного приводу суд зазначає, що відповідно до даних Державної служби статистики України (газета «Урядовий кур'єр» №102 від 08.06.2013р.), індекс інфляції у травні 2013р. становив 100, 1 %. Крім того, початок прострочення сплати основного боргу (31.05.2013р.) зазначене Позивачем з врахуванням дати отримання відповідачем листа-вимоги та ст.530 ЦК України вірно; проте з наведеного слідує, що в травні 2013р. протермінування сплати боргу Відповідача перед Позивачем становило 1 день; в червні ж 2013р. індекс інфляції відповідно до даних Державної служби статистики України (газета «Урядовий кур'єр» № 121 від 10.07.2013р.) склав 100,0%. Як зазначено в абз 3 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу; при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Враховуючи вищенаведене, в тому числі початок прострочення сплати основного боргу (31.05.2013р.) та встановлений індекс інфляції за червень 2013р., суд приходить до висновку, що інфляційні нарахування (збільшення) за період з 31.05.2013р. по 19.06.2013р. з суми основного боргу відсутні.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши підставність та правильність розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 65,10грн. 3% річних підлягають до задоволення, в частині ж стягнення 302,70грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

09.10.2013р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.10.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача та те, що сума позовних вимог в задоволенні яких суд відмовляє складає менше 1% від ціни позову, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон Енерго» (82200, вул.Роксоляни, 22Б, м.Трускавець, Львівська область; ідентифікаційний код 37831311) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 39600грн. основного боргу, 65,10грн. 3% річних, 1720,50грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.