Постанова

від 09.10.2013 по справі 2а-2107/10/2270/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 30002/10/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області до Білогірського районного споживчого товариства про стягнення заборгованості по внесках на загальнообов'язкове державне страхування,

в с т а н о в и в:

УПФ України в Білогірському районі Хмельницької області 19.03.2010 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Білогірського районного споживчого товариства, в якому просило стягнути заборгованість по внесках на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 23 367,11 грн., в зв'язку з недотриманням страхувальником вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Білогірського районного споживчого товариства, ідентифікаційний код 01772940 на користь управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області заборгованість в сумі 3 888,47 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції УПФ України в Білогірському районі Хмельницької області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що у відповідності до вимог п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пп.9.3.2 п.9.3. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків на відповідача правомірно накладено штраф. Вказує, що згідно картки особового рахунку Товариства воно допускало порушення термінів сплати внесків до Пенсійного фонду при затримці від 50 до 201 календарного дня за період з 21.01.2008 по 11.11.2008, а саме до вступу в дію Закону України від 05.03.2009 року №1074-VI.(11.06.2009 року)

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Статтями 14, 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальниками та платниками страхових внесків є роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору або інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно п.6 ч.2 ст.17 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до ч.3 ст.18 вищезазначеного Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

При цьому базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.

Судом першої інстанції встановлено, що Білогірське районне споживче товариство, як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (код ЄДРПОУ 01772940).

У Білогірського районного споживчого товариства за листопад місяць 2009 року склалася заборгованість перед управлінням Пенсійного фонду України в Білогірському районі по внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3 888,47 гривень.

Згідно рішень №145, №147, №148 від 24.06.2009 року, начальником УПФ України в Білогірському районі Хмельницької області Янишин. Л.В., на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду було застосовано до Білогірського районного споживчого товариства штрафні санкції в сумі 15 034,59 гривень та пені в сумі 4 444,05 гривень.

Згідно ч.2, ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Відповідно до п.2 ч.9 ст.106 вказаного вище Закону та пп.9.3.2 п.9.3. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1, (які діяли до 11.06.2009 року) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів включно, - 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум; при затримці їх сплати у строк до 90 календарних днів включно, - 20 відсотків зазначених сум; при затримці їх сплати понад 90 календарних днів, - 50 відсотків зазначених сум.

Одночасно на суми не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожен день прострочення платежу.

Оглянувши матеріали справи та вивчивши обґрунтування рішення суду першої інстанції колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов погодився з доводами відповідача та виходив з того, що оскільки при прийнятті рішень позивачем були застосовані норми Закону, які на час прийняття рішення були нечинними, так як були внесені зміни до вищевказаного закону, тому позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Однак суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з того, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі №32029/10, яка набрала законної сили, в позові Білогірського районного споживчого товариства до управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області про скасування рішень від 24.06.2009 року №145, 147, 148 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені відмовлено.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеним вище рішенням встановлено, що на підставі пп.9.3.2 п.9 наведеної вище Інструкції розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника.

Згідно картки особового рахунку Товариства, підприємство допускало порушення термінів сплати внесків до Пенсійного фонду при затримці від 50 до 201 календарного дня за період з 21.01.2008 року по 11.11.2008 року, а саме до вступу Закону України від 05.03.2009 року №1074-VI, який вступив у дію з 11 червня 2009 року, тому управлінням Пенсійного фонду України в Білогірському районі правомірно винесено рішення про застосування фінансових санкцій №147 від 24.06.2009 року у розмірі 20 відсотків та №145, №148 від 24.06.2009 року у розмірі 50 відсотків суми не своєчасно сплачених страхових внесків та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків у розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована з кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст.69 ч.1, 2 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскільки рішення від 24.06.2009 року №145, 147, 148 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені у встановленому законом порядку не скасовані та залишилися чинними, доказів повної або/чи часткової сплати заборгованості, штрафних санкцій і пені суду апеляційної інстанції сторонами не подано, тому вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 23 367,11 гривень є підставною та обґрунтованою.

Відповідно до п.1, 4 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, твердження суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, разом з тим доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її слід задовольнити .

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.3, 202 п.4, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі №2а-2107/10 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області задовольнити.

Стягнути з Білогірського районного споживчого товариства на користь управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Хмельницької області заборгованість в сумі 23 367,11 гривень.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.Р. Курилець