Рішення

від 15.10.2013 по справі 910/10027/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10027/13 15.10.13

За позовом Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі

Управління освіти Подільської районної у м. Києві державної адміністрації

До 1. Комунального підприємства «Оренда»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Позашкільний навчальний заклад Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва

Про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Павліченко В.О. посвідчення № 009986 від 17.10.12.

Від позивача: не з'явився

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: Науменко С.О. представник за довіреністю № б/н від 29.04.13.

Від третьої особи: Демчук О.П. представник за довіреністю № 31 від 16.07.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Подільської районної у м. Києві державної адміністрації до Комунального підприємства «Оренда» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору оренди приміщення № 11002-Д від 01.03.02. та зобов'язання відповідача звільнити та передати за актом приймання-передачі позивачу приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди № 11002-Д від 01.03.02. та Додаткова угода до Договору, укладені з порушенням приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.13. порушено провадження у справі № 910/10027/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Позашкільний навчальний заклад Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва (далі - третя особа), розгляд справи призначено на 18.06.13.

18.06.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі, в яких Управління освіти Подільської районної у м. Києві державної адміністрації підтримує позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

18.06.13. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 18.07.13.

В судовому засіданні 18.07.13. прокуратурою подано клопотання, в якому деталізовано, граматично та стилістично змінено пред'явлені позовні вимоги та згідно якого прокуратура просить суд:

- визнати недійсним укладені між відповідачами Договір № 11002-Д від 01.03.02. оренди приміщення за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12, та Додаткову угоду від 23.02.10. до Договору № 11002-Д від 01.03.02.;

- зобов'язати відповідача-2 звільнити шляхом виселення та передати позивачу за актом приймання-передачі приміщення першого поверху у Будинку дитячої творчості Подільського району міста Києва за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 30.07.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/10027/13 призначено до розгляду на 29.08.13.

За результатами судового засідання 29.08.13. судом витребувано від учасників судового процесу докази у справі та відкладено розгляд справи на 19.09.13., про що прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.10.13.

В судовому засіданні 15.10.13. представником прокуратури підтримано позовні вимоги в частині визнання Договору та Додаткової угоди до нього недійсними, в частині зобов'язати вчинити дії просив припинити провадження у справі, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник позивача в судове засідання 15.10.13. не з'явився, проте 03.10.13. через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі його повноваженого представника.

Представник третьої особи в судовому засіданні 15.10.13. підтримав позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 15.10.13. заперечував проти позовних вимог в частині визнання Договору та Додаткової угоди до нього недійсними, в частині вимог про зобов'язання вчинити дії підтримав клопотання прокуратури про припинення провадження у справі, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник відповідача-1 в судове засідання 15.10.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача-1 є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що міститься в матеріалах даної справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/10027/13.

В судовому засіданні 15.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача-2 та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник Прокурора Подільського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсним Договору, Додаткової угоди до нього та зобов'язання вчинити дії.

01.03.02. між відповідачем-1 (далі - Орендодавець) та відповідачем-2 (далі - Орендар) за згодою позивача було укладено Договір оренди № 11002-Д приміщення на вулиці Контрактова площа, 12 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець на підставі Розпорядження Подільської райдержадміністрації від 25.01.01. № 78 передав, а Орендар прийняв в орендне користування приміщення в будинку по вул. Контрактова площа,12 на 1-му поверсі та цоколь загальною площею 253,2 кв.м та 143,4 кв.м., про що між сторонами підписано акт приймання-передачі від 01.03.02. Приміщення надається для розміщення службових приміщень.

23.04.10. між Орендарем та Орендодавцем укладено Додаткову угоду до Договору, згідно якої Орендодавець на підставі розпорядження Подільської районної у міста Києві державної адміністрації від 25.01.01. № 78 передає, а Орендар приймає в оренду приміщення (будівлю, споруду), вартість якого визначена експертним шляхом, на Контрактовій площі, 12, 1-й поверх площею 22,00 кв.м для розміщення службових приміщень, про що між сторонами підписано акт приймання-передачі від 23.04.10.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.2 з 01.03.02. до 25.01.14. включно.

Спір у справі стосується дійсності Договору оренди та зобов'язання відповідача-2 повернути орендоване приміщення..

Прокурор вказує, що особа, яка визначена Орендарем за Договором оренди використовує спірні приміщення навчального закладу для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.01 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, які передані в оренду є частиною будівлі Позашкільного навчального закладу Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва, то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Зі змісту Договору та Додаткової угоди від 23.04.10. до Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором та Додатковою угодою приміщення використовуються для розміщення службових приміщень.

Докази на підтвердження здійснення відповідачем-2 навчально-виховного процесу в матеріалах справи відсутні.

Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства України, яке регулює орендні відносини державного майна, встановлено заборону на передання в оренду приміщень закладів освіти, суд дійшов висновку, що Договір оренди № 11002-Д від 01.03.02. та Додаткова угода від 23.04.10. до Договору не відповідають нормам законодавства (ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"), що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.12. у справі № 8/5025/2227/11.

Стосовно доводів відповідача-2, викладених в письмовому відзиві, суд відзначає, що в загальному порядку орган управління має надавати дозвіл на передачу в оренду державного майна, проте положення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" є спеціальними, а відтак незалежно від згоди і наявності погодження органу управління оренда приміщень навчального закладу не допускається.

Посилання відповідача на питання перепрофілювання об'єкта освіти чи перешкод у здійсненні його діяльності не беруться судом до уваги з огляду на те, що вказане не стосується предмету розгляду даної справи про визнання Договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідачами в установленому порядку обставини, які повідомлені прокуратурою, позивачем, не спростувано, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині визнання Договору та Додаткової угоди до нього недійсними є нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню.

Щодо вимог прокуратури про зобов'язання відповідача-2 звільнити шляхом виселення та передати позивачу за актом приймання-передачі приміщення першого поверху у Будинку дитячої творчості Подільського району міста Києва за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12, суд відзначає наступне.

Згідно з матеріалами справи, 16.07.13. між Управлінням освіти Подільського району міста Києва, Позашкільним навчальним закладом Будинок дитячої творчості Подільського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» підписано акт прийому-передачі приміщення (будинку) по вул. Контрактова площа, 12, загальною площею 22 кв.м на першому поверсі.

Тобто спірне приміщення повернуто відповідачем-2 за актом приймання передачі.

В силу приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо між сторонами відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки прокуратура звернулась з даним позовом до суду 28.05.13., акт повернення приміщення підписано 16.07.13., тобто після звернення прокуратури з даним позовом до суду, то станом на момент розгляду справи № 910/10027/13 між сторонами відсутній предмет спору, а тому провадження у справі 910/10027/13 підлягає припиненню.

При цьому, судом враховано п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи викладене вище, у відповідності до приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі № 910/10027/13 в частині зобов'язання відповідача-2 вчинити дії підлягає припиненню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним укладений між Комунальним підприємством «Оренда» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, б. 2/1; ідентифікаційний код 31840749) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 12; ідентифікаційний код 25264770) Договір № 11002-Д від 01.03.02. оренди приміщення за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12, та укладену між Комунальним підприємством «Оренда» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, б. 2/1; ідентифікаційний код 31840749) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 12; ідентифікаційний код 25264770) Додаткову угоду від 23.02.10. до Договору № 11002-Д від 01.03.02.

3. В частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 12; ідентифікаційний код 25264770) звільнити шляхом виселення та передати позивачу за актом приймання-передачі приміщення першого поверху у Будинку дитячої творчості Подільського району міста Києва за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 12 - провадження у справі припинити.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Оренда» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, б. 2/1; ідентифікаційний код 31840749) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна ЛТД» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 12; ідентифікаційний код 25264770) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.13.

Суддя Т.М. Ващенко