Рішення

від 16.10.2013 по справі 913/2209/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

16 жовтня 2013 року Справа №913/2209/13

Провадження №32/913/2209/13

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», смт.Білоріченський, код ЄДРПОУ 32441307

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ, код ЄДРПОУ 32359108

про стягнення 701463,61 грн.

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Антонова І.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Бакулін Д.О. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», смт.Білоріченський звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ про стягнення 3% річних в сумі 244497,60 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 456966,01 грн.

24.09.2013р. до господарського суду надійшов лист №557 від 24.09.2013р. позивача про зменшення позовних вимог до 638284,46 грн.

Крім того, у відповідності до листа №586 від 10.10.2013р. Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» зменшило позовні вимоги до суми 141359,45 грн., яка згідно із розрахунком позивача складається з наступного:

- 3% річних за період з 01.08.2010р. по 31.11.2010р. на суму 24867,49 грн.,

- 3% річних за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. на суму 55931,77 грн.,

- інфляційних збитків за період з 01.08.2010р. по 31.10.2010р. на суму 31363,81 грн.,

- інфляційних збитків за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. на суму 29196,38 грн.

У судовому засіданні 16.10.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням листа №586 від 10.10.2013р.

Виходячи з того, що нормами ст.22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, судом розглядається позов Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» з урахуванням листа №586 від 10.10.2013р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення господарського суду Луганської області від 06.09.2010р. по справі №14/301, яким з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» на користь Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» було стягнуто основний борг в сумі 2995588,06 грн., 3% річних - 201545 грн., інфляційні нарахування - 724961,24 грн., держмито - 25500 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн., що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних в сумі 80799,26 грн., інфляційних збитків у розмірі 60560,19 грн.

Відповідач у відзиві №01/13-887 від 03.09.2013р. проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що господарським судом вже стягувались 3% річних та інфляційні витрати при розгляді справи №14/301. Крім того, відповідачем зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» засноване на державній власності, фінансується з бюджету, а стягнення коштів з відповідача призведе до несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам, що може бути підставою соціального загострення та конфліктів, порушення економічних та соціальних інтересів держави.

Зокрема, у судове засідання 16.10.2013р. представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №9101611563381.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, у тому числі, у судове засідання 16.10.2013р. на виклик суду не з'явився, справа може бути розглянута за наявними в ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом враховано, що Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» вже було викладено власну правову позицію по суті спору у відзиві №01/13-887 від 03.09.2013р. та у судовому засіданні 04.09.2013р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту позовної заяви, відповідно до яких позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником та повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Зміст позовних вимог включає предмет і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві повинні бути викладені юридичні підстави позову, тобто, норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Виходячи зі змісту позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення господарського суду Луганської області від 06.09.2010р. по справі №14/301. Юридичними підставами позову визначено норми ст.625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 141359,45 грн. саме з підстав, визначених Публічним акціонерним товариством «Групова збагачувальна фабрика «Луганська».

Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Луганської області від 06.09.2010р. по справі №14/301 за позовом Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення 3922064,27 грн. позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 2995588,06 грн., 3% річних - 201545 грн., інфляційні нарахування - 724961,24 грн., держмито - 25500 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн.

При прийнятті вказаного судового акту господарський суд встановив, що позивачем надавались послуги на суму 2995588,06 грн., які відповідач оплатив неповністю. Наразі, зобов'язання відповідача сплатити борг за надані послуги наступило 20.07.2008р.

За поясненнями сторін, які відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України є доказами у справі, рішення від 06.09.2010р. в апеляційному, касаційному порядку або з підстав, які визначені ст.112 Господарського процесуального кодексу України, не переглядалось та набрало законної сили.

20.09.2010р. на виконання вказаного рішення було видано судовий наказ.

У відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

З огляду на вищенаведене, при розгляді цієї справи, господарський суд у відповідності до положень ст.35 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги факти, які встановлені судом при прийнятті рішення від 06.09.2010р. у справі №14/301.

Як свідчать матеріали справи, 30.11.2010р. між сторонами було підписано угоду про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 199000 грн.

За поясненнями позивача, які були надані у судовому засіданні 25.09.2013р., вказані грошові кошти зараховано в рахунок погашення основного боргу в сумі 2995588,06 грн.

Одночасно, як вказує Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», та проти чого відповідач не заперечує, в іншій частині рішення суду від 06.09.2010р. по справі №14/301 Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» виконано не було.

Тобто, основний борг відповідача перед позивачем на теперішній час становить 2796588,06 грн.

За таких обставин, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 80799,26 грн., інфляційні збитки у розмірі 60560,19 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, норми якої кореспондуються з приписами ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Наразі, ст.599 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов?язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, за висновками суду, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові №3-142гс11 від 23.01.2012р. Верховного Суду України у справі №37/64, висновки якого у відповідності до вимог ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно із п.2 листа №01-8/685 від 20.11.2008р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

У п.2 інформаційного листа №01-06/249 від 15.03.2011р. Вищого господарського суду України «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Тобто, передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові, з огляду на що, за висновками суду, позивач мав підстави звернутися до суду з розглядуваним позовом.

Одночасно, згідно із п.18 листа №01-8/344 від 11.04.2005р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок» замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарнського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарнського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При дослідженні розрахунку позивача, господарським судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» нарахувало та заявило до стягнення грошові кошти у розмірі 141359,45 грн., а саме:

- 3% річних за період з 01.08.2010р. по 31.11.2010р. на суму 24867,49 грн.,

- 3% річних за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. на суму 55931,77 грн.,

- інфляційних збитків за період з 01.08.2010р. по 31.10.2010р. на суму 31363,81 грн.,

- інфляційних збитків за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. на суму 29196,38 грн.

Дослідивши розрахунок позивача, суд звертає увагу на наступне:

Як було зазначено судом вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на зміст рішення господарського суду Луганської області від 06.09.2010р. по справі №14/301, яке набрало законної сили 19.09.2010р. Юридичними підставами позову визначено ст.625 Цивільного кодексу України.

Тобто, прострочення виконання зобов'язання, зокрема, у вигляді присудженого за вказаним рішенням основного боргу в сумі 2995588,06 грн., виникло у відповідача на наступний день після набрання відповідним судовим актом законної сили, а саме 20.09.2010р.

Таким чином, початком нарахування 3% річних та інфляційних втрат має бути 20.09.2010р. (наступний день після набрання рішенням господарського суду Луганської області від 06.09.2010р. по справі №14/301 законної сили), а не 01.08.2010р.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.07.2012р. по справі №13/5009/3169/11.

При цьому, суд зауважує, що розгляд справи здійснюється саме з підстав, які визначені Публічним акціонерним товариством «Групова збагачувальна фабрика «Луганська». Наразі, заяв щодо зміну підстав позову позивачем до початку розгляду справи по суті подано не було.

За розрахунком суду 3% річних від боргу 2995588,06 грн. за період з 20.09.2010р. по 30.11.2010р. (з огляду на те, що місяць листопад складається з 30 днів) становлять 17727,32 грн.

Сума 3% річних від боргу 2796588,06 грн. за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних за вказаний період у розмірі 55931,77 грн.

Інфляційне збільшення боргу в розмірі 2995588,06 грн. за період з 20.09.2010р. по 31.10.2010р. складає 14977,94 грн.

Сума збитків від інфляції у зв'язку з несплатою 2796588,06 грн. боргу за період з 01.12.2010р. по 31.07.2013р. є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні за зазначений період у розмірі 29196,38 грн.

Посилання відповідача на те, що Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» засноване на державній власності, фінансується з бюджету, а стягнення коштів з відповідача призведе до несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам, що може бути підставою соціального загострення та конфліктів, порушення економічних та соціальних інтересів держави, судом до уваги не приймаються з огляду на таке:

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст.510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

За приписами ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У даному випадку, боржником за наказом від 20.09.2010р., який було видано на виконання рішення від 06.09.2010р. по справі №14/301 у зв'язку з порушенням відповідачем умов господарського договору, є відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити своєчасне надходження коштів на рахунок позивача, які належать до сплати.

При цьому, судом враховано, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє позивача права на отримання коштів, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Твердження відповідача про те, що господарським судом вже стягувались 3% річних та інфляційні витрати при розгляді справи №14/301, судом до уваги не приймаються, враховуючи, що періоди за які нараховані 3% річних, інфляційні збитки у справах №14/301 та №913/2209/13 є різними.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, господарським судом частково задовольняються вимоги позивача про стягнення 141359,45 грн., а саме на суму 117833,41 грн., з яких 73659,09 грн. - це сума 3% річних, 44174,32 грн. - сума інфляційних збитків.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог, за якими позов задоволено, належить стягнути з відповідача на користь позивача. В частині вимог, у задоволенні яких господарським судом відмовлено, судовий збір відноситься на позивача.

Крім того, враховуючи, що позивачем було зменшено позовні вимоги з 701463,61 грн. до 141359,45 грн., з огляду на приписи п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», п.2.8 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська», смт.Білоріченський до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ про стягнення 141359,45 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, буд.1, код ЄДРПОУ 32359108) на користь Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» (92016, Луганська область, Лутугинський район, смт.Білоріченський, код ЄДРПОУ 32441307) 3% річних в сумі 73659,09 грн., інфляційні нарахування у розмірі 44174,32 грн., а також судовий збір в сумі 2356,74 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» (92016, Луганська область, Лутугинський район, смт.Білоріченський, код ЄДРПОУ 32441307) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 11202,81 грн.

У судовому засіданні 16.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.10.2013р.

Суддя Ю.О. Паляниця