Постанова

від 13.09.2013 по справі 810/2583/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2013 року Справа № 810/2583/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Роді Я.І., за участю:

представників позивача: Сидорчук І.А., Сліпенка Д.Л., Кирієнко Н.Р., Арзибової Л.В.,

представника відповідача - Бойка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомІноземного підприємства «Біазі Україна» до про Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство «Біазі Україна» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 18.05.2013 № 0001912301 та 18.05.2013 № 0001922301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Іноземному підприємству «Біазі Україна» донараховано податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 411867 грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 358145 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 192503 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні, призначеному на 13 вересня 2013 року, представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Іноземне підприємство «Біазі Україна» (ідентифікаційний код 36263446, місцезнаходження: 08131, Київська область, Києво - Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Озерна, буд. 17) зареєстроване державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 27.11.2008, про що зроблено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 1 339 102 0000 005827 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 142982 (т. 1 а.с. 25).

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність пов`язану, зокрема, з оптовою торгівлею залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, а також монтажем водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці відповідача від 01.12.2008 № 1508 (т. 1 а.с. 35) та довідці Головного управління статистики у Київській області серії АА № 714033 (т. 1 а.с. 28).

Судом встановлено, що у квітні 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Іноземним підприємством «Біазі Україна» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2013 № 259/22-2/36263446 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Іноземним підприємством «Біазі Україна» не дотримано вимог частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215 та статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест», який не був спрямований на реальне настання наслідків, ним обумовлених.

На думку податкового органу вказані вище порушення призвели до безпідставного формування позивачем валових витрат за ІІІ квартал 2011 року на суму 1790725 грн. 00 коп. та податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 358145 грн. 00 коп., оскільки правочин з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» товарів фактично не відбувся та не створив жодних юридичних наслідків, а відтак включення позивачем вказаної операції до об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість суперечить приписам підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 358145 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року на суму 411867 грн. 00 коп.

Відносно обставин, встановлених під час проведення перевірки, позивачем були подані до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби заперечення, в яких зазначено, що висновки податкового органу стосовно вчинення Іноземним підприємством «Біазі Україна» податкового правопорушення є помилковими, оскільки нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та визначення ним сум податкового кредиту здійснено суб`єктом господарювання у відповідності до вимог податкового законодавства, господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Вказані заперечення не були прийняті податковим органом до уваги.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 18.05.2013 № 0001912301 та 18.05.2013 № 0001922301, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 447681 грн. 00 коп., з яких: 358145 грн. 00 коп. - за основним платежем; 89536 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у розмірі 514834 грн. 00 коп., з яких: 411867 грн. 00 коп. - за основним платежем; 102967 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

У свою чергу, порядок адміністрування податком на прибуток підприємств визначено розділом III Податкового кодексу України, положення якого в силу приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу III Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з приписами статті 134 розділу III Податкового кодексу України, об`єктом оприбуткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

При цьому, витратами в силу приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 358145 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року на суму 411867 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочину контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у травні 2011 року Іноземним підприємством «Біазі Україна» укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» договір поставки оптової партії товарів від 26.05.2013 № П 2605/11, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу товар (газові котли, запасні частини та інші товари, необхідні для їх комплектації) за асортиментом, кількістю і ціною, вказаними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

Прийняття позивачем зазначеного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 01.08.2011 № 0801/03, 08.08.2011 № 0808/01, 11.08.2011 № 0811/01, 22.08.2011 № 0822/01 та 30.08.2011 № 0830/01 на загальну суму 2148869 грн. 06 коп., у тому числі ПДВ - 358144 грн. 84 коп.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» виписано податкові накладні № 3 від 01.08.2011 на суму 489769 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ - 81628 грн. 32 коп., № 5 від 08.08.2011 на суму 465605 грн. 15 коп., у тому числі ПДВ -77600 грн. 86 коп., № 6 від 11.08.2011 на суму 527898 грн. 91 коп., у тому числі ПДВ - 87983 грн. 15 коп., № 7 від 22.08.2011 на суму 458955 грн. 08 коп., у тому числі ПДВ - 76492 грн. 51 коп., № 8 від 30.08.2011 на суму 206640 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 34440 грн. 00 коп.

Оплату за придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» товарно-матеріальні цінності у загальному розмірі 2148869 грн. 06 коп. проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (т. 1 а.с. 162-184).

Витрати у сумі 1790725 грн. 00 коп., понесені Іноземним підприємством «Біазі Україна» на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» товарів, та податок на додану вартість у сумі 358145 грн. 00 коп. , сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за ІІІ квартал 2011 року та до податкового кредиту підприємства за серпень 2011 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході проведення контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб`єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів (послуг).

Так, за поясненнями представника відповідача, наданими у судовому засіданні, в основу доказової бази стосовно порушення Іноземним підприємством «Біазі Україна» податкової дисципліни покладено інформацію, що викладена в акті Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 09.04.2012 № 175/224/37302920 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий та серпень 2011 року.

У вказаному акті перевірки посадовими особами податкового органу здійснено аналіз податкової інформації, пов`язаної з проведенням господарських операцій контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» та виявлено, що вказаний суб'єкт господарювання за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспорту, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників; свідоцтво про реєстрацію вказаної юридичної особи платником податку на додану вартість анульовано 21.02.2012.

Крім того, в ході проведення зазначеного вище контролюючого заходу податковим органом встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2012р. у справі № 25/5005/7190/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2013, Товариство з обмеженою відповідальністю "Парекс Інвест" ліквідовано.

З огляду на зазначені відомості, посадовими особами Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби зроблено висновок про те, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» була направлена виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені зазначеним суб`єктом господарювання з контрагентами постачальниками та покупцями, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.

Саме висновки Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо нікчемності усіх правочинів за ланцюгом постачання, у тому числі й укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» та позивачем, покладено відповідачем в основу доказової бази стосовно порушення позивачем податкової дисципліни.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що контрагент позивача діяв без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, у зв`язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 1790725 грн. 00 коп. та податковий кредит у розмірі 358145 грн. 00 коп. сформовано позивачем за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати отримані товарно - матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Іноземного підприємства «Біазі Україна» з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за вказані звітні періоди, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Таким чином, понесені підприємством витрати можуть бути віднесені до витрат підприємства для зменшення його доходу в цілях оподаткування податком на прибуток за умови дотримання вимог статей 138, 140-141 Податкового кодексу України та за відсутності перешкод, визначених статтею 139 цього Кодексу.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками по рахунках тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що свідоцтво про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» платником податку на додану вартість було анульовано 21.02.2012.

Суд звертає увагу відповідача на те, що подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не тягне за собою недійсність всіх угод та інших документів та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних.

Враховуючи, що анулювання реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» платником податку на додану вартість відбулось лише у лютому 2012 року, контрагент позивача протягом серпня 2011 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних, оскільки був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, а саме: видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок тощо є підставою для відображення показників валових витрат та податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів (послуг).

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товарів за господарською операцією, вчиненою позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест», за результатами здійснення якої Іноземним підприємством «Біазі Україна» сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» на користь позивача товарів підтверджується документально, господарську операцію належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Крім того, про отримання позивачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» свідчать також докази його отримання, подальшого зберігання та реалізації.

Так, у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії: товарно-транспортних накладних; складених сторонами правочину видаткових накладних, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження; накладних на переміщення товарно-матеріальних цінностей, оборотно-сальдових відомостей; договорів оренди нежитлових приміщень № 45-1 від 31.03.2011 та № 39А від 24.06.2011, актів приймання-передачі приміщень від 31.03.2011 та 24.06.2011, які свідчать про можливість забезпечення зберігання придбаного позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» товару; договорів поставки, вантажних декларацій, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, банківських виписок тощо, що підтверджують реалізацію позивачем продукції наступним контрагентам - одержувачам.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів, що у свою чергу підтверджує товарність наведеної вище операції.

Доказів щодо невідповідності вказаних первинних документів приписам чинного законодавства представником відповідача суду не надано.

Водночас, з дослідженого у судовому засіданні акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт поставки товару не перевірявся, оскільки перевірка була невиїзною, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті перевірки лише відтворено отриману податкову інформацію стосовно господарської діяльності контрагента позивача.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, а також монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» газових котлів, запасних частин та інших товарів, необхідних для їх комплектації, з урахуванням видів його економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що відсутність у контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд також звертає увагу на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб Товариство з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній .

Суд звертає увагу відповідача на те, що визнання юридичної особи банкрутом та подальша його ліквідація не тягне за собою недійсність всіх угод та інших документів та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, а відтак і не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту постачання на користь позивача товарів у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлену позивачем, відповідно, за ІІІ квартал 2011 року та серпень 2011 року, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог законодавства про оподаткування під час визначення ним податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за вказані вище звітні періоди.

За таких обставин, податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 18.05.2013 № 0001912301 та 18.05.2013 № 0001922301, якими позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 411867 грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 358145 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 192503 грн. 00 коп., є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2294 грн. 00 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 18.05.2013 № 0001912301 та 18.05.2013 № 0001922301, - визнати протиправними та скасувати.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Біазі Україна» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 18 вересня 2013 року.