Ухвала

від 16.10.2013 по справі 801/5597/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/5597/13-а

16.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Омельченка В. А.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/5597/13-а за апеляційною скаргою Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 17.06.13

за позовом Дочірнього підприємства "Краншип" (Кирова,54-а, м.Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Борзенко, 40, м.Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Краншип" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2013 р. № 0001322203 та № 0001312203.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 адміністративний позов Дочірнього підприємства "Краншип" до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби від 16.05.2013 р. № 0001322203 та № 0001312203.

Стягнуто на користь Дочірнього підприємства "Краншип" судовий збір у розмірі 625,16 грн. з Державного бюджету АР Крим шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 та прийняти нове рішення по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, апелянт посилається на те, що на підставі статті 20, розділу I, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у м. Керчі від 16.04.2013 №313 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП "Краншип" з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ "Бласт Інжиніринг" (код ЄДРПОУ 37224544) у червні 2011 р., та з ПП "МАКСИМУС М" (код ЄДРПОУ 36142817) за жовтень-грудень 2010 р. По результатам акту перевірки винесені наступні податкові повідомлення-рішення: від 16.05.2013 р. № 0001322203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі: жовтень 2010 р на суму 195,00 грн.; грудень 2010 р на суму 941,00 грн.; червень 2011 р. на суму 55700,00 грн. без нарахування штрафних (фінансових) санкцій; від 16.05.2013 р. № 0001312203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на прибуток у розмірі: 5680,00 грн. за 4 квартал 2010 р. без нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

На думку апелянта, висновки, викладені в акті перевірки позивача є обґрунтованими та засновані на нормах діючого законодавства, а отже й прийняті податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 замінено Державну податкову інспекцію у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на Керченську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі статті 20, розділу I, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у м. Керчі від 16.04.2013 №313 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП "Краншип" з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ "Бласт Інжиніринг" (код ЄДРПОУ 37224544) у червні 2011 р., та з ПП "МАКСИМУС М" (код ЄДРПОУ 36142817) за жовтень-грудень 2010 р.

За результатами перевірки складений акт від 25.04.2013 № 650/22.3/33433543 в якому зафіксоване порушення ДП "Краншип":

1. Відсутність факту реального придбання ТМЦ безпосередньо від ПП "МАКСИМУС М" у жовтні, грудні 2010 р., необгрунтоване відображення у податковому обліку операції по здійсненню передплати на адресу ТОВ "Бласт Інжиніринг" у червні 2011 р.

2. Порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі ПКУ), п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97 зі змінами та доповненнями (далі Закон про ПДВ), в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 56836 грн., у т. ч. по періодах:

- жовтень 2010 р на суму 195,00 грн;

- грудень 2010 р на суму 941,00 грн.;

- червень 2010 р на суму 55699,67 грн.

що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включиться до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у відповідних податкових періодах на загальну суму 56836 грн., у т. ч. по періодах:

- жовтень 2010 р на суму 195,00 грн;

- грудень 2010 р на суму 941,00 грн.;

- червень 2011 р на суму 55699,67 грн.

3. Порушення п.п.5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон про прибуток), що призвело до завищення валових витрат у сумі 5680,00 грн. за 4 квартал 2010 р., яке призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 5680,00 грн.

По результатам акту перевірки винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 16.05.2013 р. № 0001322203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі: жовтень 2010 р на суму 195,00 грн.; грудень 2010 р на суму 941,00 грн.; червень 2011 р. на суму 55700,00 грн. без нарахування штрафних (фінансових) санкцій;

- від 16.05.2013 р. № 0001312203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на прибуток у розмірі: 5680,00 грн. за 4 квартал 2010 р. без нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктами 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

З 01.01.2011 Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України (далі -ПК України).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 стаття 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункт 198.6 стаття 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як зазначено в акті перевірки від 25.04.2013 ДП "Краншип" декларувало у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарі (робіт, послуг) у підприємств, які виключають наявність фінансово-господарських відносин та відображало у бухгалтерському та податковому обліку придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників, які фактично не відбувалися. В результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Відповідач посилається на ті обставини, щодо "встановлення ознак фіктивності ПП "МАКСИМУС М" згідно матеріалів перевірок, відкриття кримінального провадження за цими ознаками".

Згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради від 28.04.2005 зареєстроване Дочірнє підприємство "Краншип" за № 1141102000000462.

У період жовтень-грудень 2010 р. та червень 2011 р. платником податків здійснювалася діяльність з будування та ремонту і технічному обслуговуванню суден і човнів (30.11, 33.15). В цій період ДП "Краншип" мало господарські стосунки з ТОВ "Бласт Інжиніринг" та з ПП "МАКСИМУС М".

Як зазначено у статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірни зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (стаття 180 ГК України).

05.11.2010 між ДП "Краншип" (покупець) та ПП Максимус М" (продавець) був укладений договір постачання № ДГ-ВРЧПО.4 відповідно до якого, покупцю поставляється товар на умовах відправки товару службою доставки "Нічний експрес" згідно заявок на конкретну партію товарів згідно асортименту, цінам, вказаним у прас-листах, за плату.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, зміст укладеного позивачем договору відповідає обов'язковим вимог до договору постачання, передбаченим законодавством.

На виконання умов договору № ДГ-ВРЧПО.4 ДП "Краншип" було придбано круги зачисти та відрізни по металу у кількості 619 шт. на загальну суму 6816,00 грн. у тому числі ПДВ 1136,00 грн. Придбання оформлено видатковою накладною від 26.10.2010 №141 та податковою накладною від 17.12.2010 №167. Оплата проведена безготівковим шляхом 05.11.2010 (пл. дор. № 2234) та 14.12.2010 (пл. дор. № 2604) у сумі придбання.

Факт перевезення товару підтверджується вантажною (товарно-транспортною накладною) декларацією від 28.10.2010р. №748484, дата видачі груза - 30.10.2010р. та вантажною декларацією (товарно-транспортною накладною) (товарно-транспортна накладна) від 16.12.2010 р. № 757414, дата видачі груза - 20.12.2010р.; доставка була здійснена поштовою службою ПП "Нічний експрес".

У подальшому придбаний товар був облікований позивачем по рахунку 631. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.1999 №291, ведеться облік розрахунків з вітчизняними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і надані послуги.

На підтвердження щодо використання отриманих ДП "Краншип" ТМЦ (круги зачисні та відрізни по металу) при будівництві та ремонті окремих суден та наявності господарської мети при вчиненні операцій із контрагентом, позивачем були наданні наступні документи:

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № КР -00000080 від 15.01.2011р. на об'єкт буксир Леопард,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № КР -000000152 від 20.01.2011р. на об'єкт буксир Леопард,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 21.12.2010р. на об'єкт буксир Леопард,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 22.11.2010р. на об'єкт буксир Леопард,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 22.11.2010р. на об'єкт буксир Атлас-5,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 27.12.2010р. на об'єкт буксир Панда,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 15.01.2011р. на об'єкт буксир Панда,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 15.01.2011р. на об'єкт буксир Панда,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 27.12.2010р. на об'єкт буксир Леопард,

- накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів 16.11.2010р. на об'єкт буксир Атлас -5,

довідка про використання ТМЦ в господарській діяльності ДП "Краншип" придбаних у ПП "МАКСИМУС М" від 29.05.2013р.

Також, 21.02.2011 між ДП "Краншип" (покупець) та ТОВ "Бласт Инжиниринг" був укладений договір постачання № 1/02-11 відповідно до якого, покупцю поставляється товар (дробометна машина Blastrac EBE 500S) на умовах DDP Одеса (в редакції ІНКОТЕРМС - 2000), за плату.

На виконання умов договору №1/02-11 від 21.02.2011 р. ДП "Краншип" 10.06.2011р. придбало у ТОВ "Бласт Инжиниринг" дробометну машина Blastrac EBE 500S на умовах DDP Одеса (в редакції ІНКОТЕРМС - 2000) на сумму 334198,00 грн. Придбання товару оформлено податковою накладною № 3 від 10.06.2011р. та видатковою накладною № РН-0000016 від 06.07.2011р. Оплата проведена безготівковим шляхом 10.06.2011 (пл. дор. № 1465) у сумі придбання.

Факт перевезення товару підтверджується вантажною (товарно-транспортною накладною) декларацією від 06.07.2011р. № б/н, доставка була здійснена авто перевізником ФОП Коневега В.І. автомобілем ГАЗ держ.№ АК4530ВМ.

Таким чином за матеріалами справи купівля-продаж товару по двом договорам здійснена у об'ємі, що підтверджений первинними документами, складеними у момент проведення господарських операцій.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), підтверджують факти поставки товарів, а тому висновок податкового органу є необґрунтованим.

Податковий орган вважає, що показники податкової звітності сформовані за документами, що не відповідають вимогам до первинних документів фінансової звітності та бухгалтерського обліку, оскільки визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Статтею 53-1 ГК України передбачене вичерпний перелік ознаки фіктивності суб'єкта господарювання. Так посилання відповідача на частину третю цієї статті є необґрунтованими у зв'язку с тим, що позивач не використовував транзитні фінансові потоки.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих та реєстраційних документів своїх контрагентів по угодах.

Таким чином, позивачу не наділено право встановлювати ознаки фіктивності фірм-контрагентів, а тим більш "контрагентів контрагентів", позивач не може нести відповідальності за їх можливі протиправні дії. Закон про ПДВ не пов'язує право платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ із фактичним внесенням його до бюджету постачальниками по ланцюгу.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Частино 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

За таких підстав, судова колегія враховуючи усі обставини справи, приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.06.13 у справі № 801/5597/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко